Як з’їли мого собаку

Нещодавно у південно-східному Китаї відбувся фестиваль собачого м'яса, яким відзначають найдовший світловий день у році. Було вбито близько 10 тисяч собак і багато котів. Кореспондентці ВВС Юліані Лью це нагадало про одну з найтравматичніших подій її дитинства, яке минуло у китайському місті Чанша.

Коли мені було три роки, після місяців випрошування, батьки нарешті погодились завести собаку.

Мій дядько, водій вантажівки, привіз від бабусі з далекого гірського селища рудого патлатого цуцика, і це був найщасливіший день мого юного життя.

Я назвала його Доґґі, і ми відразу стали нерозлучні.

Я народилася у 1979 році, коли якраз впровадили китайську "політику однієї дитини", і завжди проводила час на самоті. Доґґі став моїм найкращим другом. Він любив гасати по нашій однокімнатній квартирі, доїдати за всіма рештки рису і дрімати калачиком біля вугільної пічки.

На початку 1980-х у містах Китаю утримувати домашніх тварин вважалось дуже небажаним, "буржуазним" звичаєм. Ні в кого з наших сусідів тварин не було. Також це було не зовсім легально. Доступу до спеціальних вакцин чи ветеринарної допомоги не було, тож тварини часом могли загрожувати здоров’ю громадян.

Одного разу мама сказала, що ми йдемо за покупками – а коли за кілька годин ми повернулись, Доґґі вже не було. Його тільце було підвішене над вогнищем у спільному дворі та повільно оберталось на печеню, фаршировану травами і яйцями.

Ніхто не зважав на мої сльози. Я чула, як сусіди говорили, що я швидко все забуду.

Вони ж, натомість, були у піднесеному настрої. Це було ще до економічного розквіту Китаю, коли деякі продукти продавались за картками та бенкет з цілою тушкою був розкішшю.

Я відмовилась від печені – і за все життя жодного разу не куштувала собачатини.

У Китаї, традиція споживати собаче м’ясо сягає далеко поза часи писемної історії.

Разом із свинями, волами, козами, конями та свійськими птахами, собаки – один з шести видів тварин, які приручили ще у кам’яну добу.

Втім, собаче м'ясо не вважається повсякденною їжею. Це делікатес, який, за віруваннями, дає людині силу та бадьорість, а також підвищує потенцію.

Щороку у країні вбивають на м'ясо приблизно 715 млн свиней і 48 млн великої рогатої худоби. Собак вбивають значно менше – за оцінкою однієї групи захисту тварин, близько 10 мільйонів.

Але що це за собаки? Як стверджують деякі дослідники, серед них багато домашніх улюбленців, таких як Доґґі – з тією різницею, що їх викрали у власників.

Коли перед цьогорічним фестивалем собачатини на ринок міста Юйлінь у провінції Ґуансі почали завозити собак, Пітер Лі з Міжнародного товариства захисту тварин не виявив у продавців жодних сертифікатів карантинної служби, які б зазначали, що собак спеціально виростили на м’ясній фермі.

"Всі вони потенційно можуть бути вкраденими домашніми собаками з міст, охоронцями з селищ чи просто бездомними тваринами", – каже він.

Чотирирічне дослідження ринку собачого м’яса, яке провела організація Animals Asia, завершилось висновком, що більшість собак, яких пускають на м’ясо у Китаї, – вкрадені.

"За все дослідження ми не виявили жодної великої ферми, де б вирощувалось сто чи більше собак", – сказано у <link type="page"><caption> звіті</caption><url href="https://www.animalsasia.org/assets/pdf/2015_FOF_reports-report1_A4-EN-20150609_low.pdf" platform="highweb"/></link> організації, який опублікували у червні.

"Складнощі вирощування собак у промислових масштабах і жадоба до прибутку спонукають торговців до крадіжок, виловлювання собак на вулицях і навіть до отруєння собак", - кажуть захисники тварин.

Утім, за словами Пітера Лі з Міжнародного товариства захисту тварин громадськість посилює тиск на уряд Китаю, щоб той заборонив їсти домашніх улюбленців. Та й загалом, суспільство вже не в захваті від цієї традиції.

На фестивалі в Юйліні цього року було значно менше яток з собачим і котячим м’ясом, ніж минулого року, каже він.

"Більшість людей – проти поїдання собак. У Китаї 130 млн собак, з яких 27 – міські домашні улюбленці. Це велике число", -каже пан Лі.

"Молодше покоління, народжене у 1990-х, не терпить жорстокості до тварин", - додає він.

У 2014 році активісти захисту прав тварин перехопили 18 вантажівок з собаками, призначеними на їжу, і врятували близько 8 тисяч тварин, каже він.

Китайська преса часто публікує історії такого порятунку, коли активісти зупиняють транспорт з собаками і спільним коштом викупають тварин.

Пан Лі датує підйом китайського руху на захист тварин 2011 роком – саме тоді кількість міських мешканців Китаю уперше перевищила кількість селян.

Жителі міста сприймають собак і котів більше як друзів, ніж як робочу силу – наприклад, охоронців – чи джерело м'яса.

У травні, коли я відвідала Шанхай, я побачила там дещо, що мене дуже зворушило.

Прогулюючись шанхайською набережною, я зустріла молоду дівчину, яка несла свого маленького, схожого на лисичку, собачку у слінгу попереду себе – так, як я зазвичай ношу свою дитину. Я дізналася, що дівчину звати Янґ Янґ, і вона туристка.

"Таким чином мені дозволяють заходити з ним у ресторани і подорожувати у літаку, – пояснила вона. – А інакше б його не пустили. Але ж ми завжди разом, куди я, туди й він".

Всі втрьох ми сфотографувались на згадку на тлі славетних шанхайських хмарочосів.

Як я шкодую, що тридцять років тому таке ставлення не було популярним.

Мої батьки, яким тепер дуже незручно, що вони дозволили з’їсти мого друга, уникають обговорення цієї теми.

Але, коли мені було п’ять, батько поїхав вчитися за кордон – і першим подарунком, який він мені звідти прислав, був пухнастий рудий іграшковий цуцик.

Я назвала його Доґґі.

Ми понині разом – куди я, туди й він.

Як їдять собак

Пояснює фахівець з китайської кухні Ф’юшія Данлоп:

Судячи з періодичних хвиль обурення поїданням собак у Китаї, можна подумати, що собачатина – одна з основ китайської кухні. Насправді ж, споживання собачого м’яса – вкрай рідкісне явище: цей продукт майже не побачиш на базарі чи в ресторанному меню, і більшість китайців їдять його дуже рідко, якщо взагалі їдять.

Собак, як і свиней, китайці вирощували на м'ясо ще з часів неоліту, але сьогодні собачатина вважається делікатесом лише у кількох провінціях, таких як Хунань і Ґуйчжоу. Навіть там, її зазвичай вживають лише у окремих випадках, в окремі пори роки. За традиційною китайською медициною, собачатина – "зігріваюче" м'ясо, яке може дати людині потрібний приплив енергії посеред зими. Натомість, після місячного нового року цього м'яса краще уникати.

З кулінарної точки зору, собачатину як правило вимочують або ошпарюють окропом, щоб позбутися грубого присмаку. Потім її готують на повільному вогні як основу для супу або рагу, приправляючи імбиром, зеленою цибулею, рисовим вином і спеціями, хоча часом можуть також і смажити чи подавати холодною, як закуску. Ніжне м'ясо цуциків цінується вище, ніж старших собак.

За багато років вивчення китайської кухні я куштувала собачатину буквально кілька разів. З першого разу вона нагадала мені свинину, другий раз, у несамовито гострому хунанському рагу – ягнятину.