"М’ясний атлас": новий погляд на м’ясоїдство

Навіть якщо нічого не може примусити вас відмовитися від м’яса, можливо, по-новому подивитися на це вас примусить мапа, зроблена з сирого м’яса.

Наприклад, така, як на обкладинці "М’ясного атласу", що його кожного року видає Фонд Генріха Бьолля – німецька неурядова організація, котра займається охороною навколишнього середовища, – і "Друзі Землі", мережа екологічних організацій з усього світу.

"М’ясний атлас" зовсім не покликаний перетворити вас на вегетаріанця, хоча підзаголовок "Факти і цифри про тварин, яких ми їмо" може наштовхнути на такі думки.

Мета видання – поінформувати споживачів про шкоду дедалі зростаючого промислового виробництва м’яса, каже президент Фонду Бьолля Барбара Унмюссіґ, котра, за її власними словами, часом насолоджується органічним стейком.

"Багата Північ споживає багато м’яса вже зараз. Тепер її наздоганяє бідний Південь", – каже вона.

"Забезпечення цього зростаючого попиту означає поширення промислових методів ведення сільського господарства: тварин просто напихають гормонами росту. Це має жахливі наслідки для того, як поводяться з тваринами, і як впливає споживання їхнього м’яса на здоров’я споживачів", – каже вона.

Пересічний мешканець США споживає понад 75 кг м’яса на рік. У Німеччині цей показник складає приблизно 60 кг. Це – величезні цифри у порівнянні з показником Китаю – 38 кг чи менше ніж 20 кг у Африці.

Однак у той час, як у розвинених країнах обсяги споживання м’яса стабілізувалися або навіть скорочуються - як, наприклад, у Німеччині - у інших частинах світу, як-от у Індії та Китаї, споживачі дедалі прихильніше ставляться до західної дієти з високим вмістом м’яса.

Збільшення споживання м’яса має і певні соціальні наслідки, йдеться у "М’ясному атласі": що більше м’яса ми їмо, то більше тварин ми повинні вигодувати.

В результаті дедалі більша кількість сільськогосподарських земель зараз використовується для того, щоб вирощувати корм для тварин – перш за все, тут йдеться про сою.

На понад 70% орних площ у світі зараз вирощують корм для тварин, а не їжу для людей, кажуть у Фонді Генріха Бьолля.

Те, що індивідуальних фермерів змушують віддавати свою землю великим сучасним корпораціям, шкодить боротьбі проти голоду та злиднів, каже Барбара Унмюссіґ. Крім того, за її словами, промислові методи сільського господарства призвели до надмірного використання шкідливих речовин.

Почуття провини

Однак є ще й Німеччина.

З одного боку, це – країна з потужною м’ясною промисловістю: щороку тут вбивають 700 мільйонів тварин. Крім того, тут – сильні традиції м’ясоїдства: на більшості тутешніх фестивалів ви не випускаєте з рук ковбаску, а засушені салямі, загорнуті у пластикову обгортку, зовсім як шоколадні батончики, – це популярні снеки.

Німецькі споживачі звикли до дешевої їжі, що є прямим наслідком промислових методів сільського господарства. Сьогодні пересічна німецька родина витрачає на їжу близько 10% свого сукупного доходу. Це – один з найнижчих показників у світі, ще тридцять років тому він був утричі вищим.

У той же час, німецьке суспільство надзвичайно переймається екологічними проблемами. Тутешня Зелена партія – це потужна політична сила, котра має 63 місця у парламенті.

Причому порятунок планети – це не виключно ліва чи екологістська риторика: саме правоцентристський уряд Ангели Меркель ухвалив рішення про поетапну відмову від ядерної енергетики протягом наступних десяти років через побоювання зашкодити навколишньому середовищу.

Та й з культурної точки зору, німецьке суспільство майже фетишизує любов до всіх речей, які вважаються натуральними.

Отож м’ясоїдство стало для соціально відповідального, екологічно свідомого німецького суспільства мало не чимось, за що потрібно відчувати провину.

Однак спроби нав’язати відмову від м’яса згори не мають успіху. Недавню передвиборчу ініціативу Зеленої партії запровадити у їдальнях один вегетаріанський день на тиждень опоненти просто висміяли як невиправданий утиск права кожного громадянина робити власний вибір.

Штеффен Гентріх з Фонду Фрідріха Науманна, економічного аналітичного центру, не погоджується з виведеною у "М’ясному атласі" залежністю між м’ясоїдством та завданням шкоди навколишньому середовищу.

"Проблема не у м’ясоїдстві. У країнах, що розвиваються, шкоду навколишньому середовищу завдають радше політичні структури. Тому наша совість чиста", – каже він.

Він каже, що м’ясоїдство у Німеччині є стигматизованим. "М’ясному атласу" пан Гентріх дорікає упередженістю оцінок, використанню суб’єктивної, політично забарвленої, антикапіталістичної риторики.

На його думку, ідея традиційної м’ясної індустрії у Німеччині занадто романтизується, і це не має нічого спільного з реаліями минулого.

"Повністю відмовитися від сучасних методів сільського господарства просто неможливо, – каже він. – Я виріс біля бійні, і бачив, як забивають овець. І це виглядало не дуже гарно. У минулому ставлення до тварин було останнім, про що люди думали".

"Ми не хочемо, щоб хтось почував себе винним. Ми не проповідуємо і не моралізаторствуємо. Що ми їмо – це наша особиста справа. Але важливо пам’ятати: все, якщо ми кладемо щось на свої тарілки, то це має і політичні наслідки", - каже Барбара Унмюссіґ.

Отож: їжте менше і їжте краще – ось, здається, який месседж посилають замученим, екологічно свідомим м’ясоїдам.