Про гени і меми: еволюція, релігія і репресії

ВВС Україна починає серію інтерв’ю з українськими вченими.

У першій такій розмові еволюціоніст, доктор біологічних наук Ігор Дзеверін розповідає про гени і меми, про змагання еволюції з цивілізацією, про природний добір і Голодомор, а також про релігію.

BBC Україна:

Ігор Дзеверін: Це питання, з якого в науці немає консенсусу. Моя думка така, що, оскільки стратегія розвитку людства – це забезпечення кожній людині можливості вижити і реалізувати себе, то це означає поступове зменшення інтенсивності природного добору. Адже добір – це виживання більш пристосованих особин, а прогрес людства полягає в тому, щоб усі були однаково пристосовані. Зокрема завдяки тому, що сучасні системи освіти й медицини забезпечують шанс вижити для кожного.

З цієї точки зору між природним добором і цивілізацією йде змагання. Там, де цивілізація ще не може впоратися, діє природний добір. Наприклад, якщо йдеться про невиліковні хвороби. А про "псування" генів можна говорити в ситуації, коли йде жорстока боротьба за виживання. Ті гени, які для людини кам’яної доби були шкідливими, в наших умовах можуть бути дуже корисними. І мені здається, що висока різноманітність людства, вихід з-під пресу природного добору – це дуже позитивне явище.

Але не все так безхмарно, бо загальний мутаційний фон збільшується через забруднення природного середовища різними мутагенами, декотрі з яких впливають на нас. Через збільшення темпу мутацій і зменшення інтенсивності добору рівновага між ними у людей встановлюється на дедалі вищому рівні. І це може мати певні негативні наслідки. Вантаж мутацій у нас зростає, а серед них є і досить небезпечні.

BBC Україна:

І.Д.: Термін "негативний добір" у біології є, але він має зовсім інший сенс. Наприклад, в еволюції людини був позитивний добір на розвиток мозку і негативний – на розвиток нюху чи хвоста. Але це не годиться для прикладу, який ви назвали.

Тут ідеться про фіксацію в процесі добору негативних людських рис. Однак, такого тиску добору, який ми бачили в 1930-х роках, недостатньо, щоб зафіксувати якусь ознаку на рівні генів і реально змінити наш генофонд. Врахуйте, що інтенсивний терор – це одне, максимум два покоління. Щоб зафіксувати ознаку, треба багато поколінь цілеспрямованого добору.

Ймовірно, був добір поведінкових стереотипів. Добір не генів, а мемів, за термінологією Річарда Докінза. Це добір поведінкових рис, які передаються через соціальне наслідування. І дійсно, досвід репресій і тоталітаризму сильно вплинув на нашу психологію і досі впливає на нашу поведінку.

BBC Україна:

І.Д.: Зміст людської культури залежить від біології дуже опосередковано. Водночас я би підкреслив, що існує дуже велика схожість між біологічною та культурною еволюцією. У здатних до самовідтворення структур є багато схожих властивостей, незалежно від того, про які структури йдеться – чи то живі організми, чи тексти, чи кібернетичні послідовності. Вони розвиваються за схожими схемами, а історія їхнього розвитку дуже нагадує еволюцію шляхом природного добору.

Уже Дарвін зазначав, що еволюція людських мов схожа на еволюцію біологічних об'єктів. Є сім'ї споріднених мов, наприклад, слов'янських, які безсумнівно походять від якоїсь мови-предка. А зміна структур слів, значень понять дуже нагадує те, як змінюються ознаки біологічних організмів. Еволюцію молекулярних послідовностей нашого геному можна досліджувати методами теорії інформації, немовби це якийсь текст або комп'ютерна програма.

У ХХ столітті над дослідженням аналогії між біологічною та культурною еволюцією працювали в Росії Борис Мєдников, а в Англії – Річард Докінз. Саме для того, щоб підкреслити цю аналогію, Докінз вводить поняття мема. Це культурологічний аналог гена. Мем – це дискретний елемент інформації: розповідь, анекдот, міф, казка, наукова концепція, математична формула, мелодія. Це будь-що, що передається шляхом імітування та відтворення. Меми поширюються в спосіб, дуже схожий на те, як у популяції передаються корисні гени. І так само відмирають, якщо стають шкідливими.

BBC Україна:

І.Д.: Сто тисяч років тому існувало одночасно декілька видів людей. Якщо йдеться про представника нашого виду, Homo sapiens, то можна, не вагаючись, дати ствердну відповідь. Представник іншого виду людей, наприклад, неандерталець, можливо, трохи відрізнявся б від нас поведінкою, а, можливо, й ні. Цього ми не знаємо. Утім, судячи з усього, неандертальці були аж ніяк не менш розумними, ніж ми.

Наш вид існує приблизно 200 тисяч років і за цей час змінився дуже незначною мірою. Якщо уявити собі ситуацію, яку ви припустили, то це дитинча виросло б в абсолютно нормальну людину, яка принципово нічим від нас не відрізняється. Єдине що, побачивши його, антропологи дуже б дивувалися. Було б зрозуміло, що це людина, але незрозуміло, до якої раси вона належить. Сучасні раси – європеоїдна, негроїдна, монголоїдна – сформувалися значно пізніше, ніж 100 тисяч років тому. Але, безперечно, люди, які існували тоді, були так само розумні й потенційно цілком здатні до опанування сучасної культури.

На рівні біології відмінності були б мінімальні. З того часу ми набули резистентності до багатьох хвороб. Змінилися деякі другорядні ознаки, пов’язані з расовою належністю. З'явилися деякі цікаві пристосування до нових умов. Наприклад, здатність у дорослому віці розкладати лактозу і, як наслідок, живитися в молоком. Але ці зміни не стосуються розвитку мозку. Унікальний людський мозок сформувався в еволюції раніше.

BBC Україна:

І.Д.: Якщо відбудеться якась катастрофа на зразок термоядерної війни, то щонайшвидше разом з людством взагалі зникне все вище життя. Тобто еволюція продовжиться з дуже низького рівня організації, і можуть знадобитися сотні мільйонів років на те, щоб з’явилися організми, потенційно здатні стати розумними.

Тому уявімо, що все людство подарувало землю тваринам і рослинам, завантажилося в зорельоти й полетіло на якусь іншу планету.

Деякі види мавп – це готові претенденти, щоб зайняти наше місце, і не обов’язково людиноподібні мавпи. Я б швидше згадав когось з мартишкових, наприклад, павіанів. Павіан – дуже розумна мавпа з високим рівнем соціальності. Спосіб їхнього життя в африканських саванах дуже нагадує життя прямих предків людини: така сама організація, патріархальні сім'ї. Павіан – чудовий претендент, щоб швидко еволюціонувати до розумнішої стадії. Причому, результат міг би бути дуже схожим на нас. Хіба, мабуть, риси обличчя були б іншими, а хвіст – рудиментарним, а не атавістичним.

Якщо розглядати не мавп – це цікавіше. Непоганим претендентом є калан. Це досить розумний хижак, який має високий рівень соціальності, легко може організовуватися в групи. Можна уявити, як сім’ї та групи каланів у процесі еволюції перетворюються на справжні суспільства. Калан здатний до елементарних дій зі знаряддями: наприклад, розколює панцир морського їжака або молюска за допомогою каміння. До того ж, як напівводний організм, він рухається в трьох вимірах. А це дуже корисно для розвитку мозку. Для активного руху по деревах, у трьох вимірах, потрібно мати добре розвинений мозок. І невипадково розумною істотою стала мавпа, предки якої жили на деревах. Тому я можу уявити собі нащадків калана, які вийшли з води і на суходолі почали еволюціонувати в бік перетворення на розумну істоту.

Насправді предки людини не дуже вирізнялися серед інших ссавців. Теоретично кажучи, деякі інші тварини цілком могли б стати в процесі еволюції розумними, але наші предки випередили всіх.

BBC Україна:

І.Д.: Безсумнівно, теорію, що доводить здатність природи до самовільного розвитку без будь-яких розумних задумів або наперед заданих вищими силами програм, важко узгодити з релігійним світоглядом. Принаймні, в його фундаменталістському варіанті.

Водночас є багато концепцій, які намагаються поєднати ідею еволюції з релігією. Якщо взяти концепцію П'єра Тейяр де Шардена як найбільш відому спробу такого поєднання, то вона обґрунтована не гірше, ніж ідеї релігійних фундаменталістів чи креаціоністів. Хоча рівень обґрунтування цієї теорії нижчий, ніж у безрелігійного еволюціонізму.

А серед творців найвпливовішої сучасної версії еволюціонізму – синтетичної теорії еволюції – були люди абсолютно різних світоглядів: багато атеїстів, багато агностиків, але багато й релігійних людей. І я не думаю, що їхні релігійні погляди заслуговують менше поваги, ніж погляди тих вірян, які заперечують еволюцію. Феодосій Добржанський – це православний, Рональд Фішер – прихильник Англіканської церкви, Джон Холдейн – атеїст. А наукова теорія, яку вони розробляли, єдина, і їхні погляди на перебіг еволюції майже не відрізняються. Це наука. Це явно поза релігією. І якщо наукові факти суперечать релігії, це є проблемою релігії, а не науки.

BBC Україна:

І.Д.: Одна проповідниця написала таке через багато років після його смерті. Але це не підкріплюється жодними фактами, сім'я Дарвіна спростувала це. У молодості Дарвін справді був вірянином, визнавав усі догмати Англіканської церкви і навіть збирався бути священиком. Але з роками він поступово втрачав віру. У своїх спогадах він різко критикує релігію і палко вітає поширення невіри в Бога. Безперечно, під кінець життя Дарвін не був вірянином. І в його розумінні еволюція не потребує внеску надприродних сил.