Огляд тижневиків: страх у генах українців

Коли українці повернуться до рівня життя минулого року, як діяти у разі ідеологічного конфлікту із родичами, чому люди у паніці скупляють продукти та про що мріють жінки-волонтери напередодні 8 березня – теми українських тижневиків.

Коли Україна вибереться з економічної ями?

Українці зможуть повернутися до рівня життя 2014-го року не раніше, ніж в 2018-му, прогнозує журнал "Новое время". І навіть такий сценарій можливий тільки за умов правильних те ефективних кроків з боку влади.

За планами заступника голови адміністрації президента Дмитра Шимківа, до 2020 року Україна має досягти ВВП на рівні сьогоднішніх показників Болгарії. Втім, такий сценарій експерти називають надто оптимістичним – вони не можуть назвати країну, яка б вибралася із глибокої економічної ями швидше, ніж за 10 років.

"Для України цей період може бути ще довшим, бо українська економіка зовсім не модернізована. Вона не пристосована до існування у 21-му столітті", - констатує Олег Комлик, викладач одного з ізраїльських університетів.

Експерти рекомендують такий порядок виходу із ситуації: завершити конфлікт на сході України, стабілізувати валютний курс, поновити довіру до банків, побороти корупцію та провести реформи.

Останні два пункти – найскладніші, багато в чому через те, що до реформ не готові самі українці. Наприклад, прості громадяни незадоволені неминучим підвищенням тарифів, а підприємці не готові вголос говорити про конкретні випадки вимагання хабарів, наголошує "Новое время".

Політичні суперечки у сім'ях

Сотні тисяч українців страждають через ідеологічні суперечки у сім'ях, пише "Корреспондент". Тижневик наводить дані МНС, згідно з якими 127,000 людей звернулися по психологічну допомогу із початку конфлікту на Донбасі. Із них 30-40% - ті, хто жаліється на постійні політичні свари із родичами.

"Війна завжди призводить до розщеплення всередині людини, всередині родини, країни, великого колективу. У цій ситуації всі сторони конфлікту не здатні відчувати сором за те, що роблять, відчувати провину та брати на себе відповідальність за свої вчинки", - коментує психоаналітик Катерина Левін.

"Корреспондент" розповідає історію киянина Олександра – "завзятого українського націоналіста" – в якого виникають ледь не фізичні сутички із батьком, кадровим офіцером російської армії. "Коли ми розмовляємо, я чую не батька, а диктора LifeNews", - скаржиться чоловік.

Спеціаліст із вирішення кризових ситуацій Євген Єрмоловський, втім, прогнозує, що з часом ідеологічні свари зійдуть нанівець, як це сталося після Помаранчевої революції. Поки що ж радить ідеологічно розділеним сім'ям уникати політики у розмовах, додає "Корреспондент".

Ген паніки

У супермаркетах знов порожні полиці, а це доводить, що українці і досі не навчилися боротися із панічними настроями, які охоплюють їх у кризових ситуаціях. "Фокус" доходить висновку, що цей страх – у генах всіх українців.

За словами психолога Лесі Ковальчук, через трагічні події, які протягом десятиліть переживала країна, у державі просто не залишилося людей "із підсвідомою інформацією про спокій та стабільність". Через це – паніка, скупка їжі та постійне очікування на погіршення ситуації.

"Наші найближчі пращури пережили крах імперії, криваву революцію, Голодомор, репресії, страшні війни, ідеологічний пресинг, переоцінку цінностей, знецінення грошей. І така пам'ять, на відміну від оперативної, не стирається ніколи", - пояснює пані Ковальчук.

Однак є способи не тільки впоратися із цим "багажем", але й перетворити його на додатковий ресурс. "Багато років болісні сімейні факти не можна було проговорювати, реальність замовчувалася, але інформація про горе все одно жила. Треба не відмовлятися, не закриватися, не закреслювати. Тоді з'являється вибір", - наводить "Фокус" слова пані Ковальчук.

Про що мріють жінки

Про жінок-волонтерів, які рятують життя на Донбасі, пише напередодні свята 8 березня "Дзеркало тижня". Серед жінок, які "намагаються зробити війну трохи менш страшною", є інженери, юристи, журналісти, філософи та режисери.

"Вони дуже схожі. Вони без тіні позерства, з однаковою бритвеною простотою говорять про усвідомлену та безумовну відмову від спокою, затишку, достатку. В їхніх спогадах про минуле мало житейської ностальгії, а у погляді у майбутнє багато осмисленої віри", - описує їх тижневик.

Мрії опитаних жінок також дуже схожі. Наприклад, журналістка Анастасія Береза та медик-волонтер Ольга Башей розповідають, що хочуть народити ще як мінімум одну дитину. "Дітей хочеться народити, щоб їх народжувалося багато у вільній Україні. Щоб вони сміялися і були схожими на всіх наших героїв, кого вже немає", - додає режисер та волонтер Лора Артюгіна.

Але ж головна мрія – звичайно ж, про мир. "Найголовніше – це мир, щоб більше ніколи не бачити, як гинуть хлопці: коли вранці п'єш з людиною чай, а у обід її вже немає", - наводить "Дзеркало тижня" слова Людмили Калініної, медика з батальйону "Донбас".

Підготувала Яна Люшневська, Служба моніторингу BBC