Українська криза: що заважає домовитися?

Виступ міністра закордонних справ РФ Сергія Лаврова в Раді Федерації чітко окреслив головне протиріччя у трактуванні мінських угод, яке стоїть на заваді зближенню позицій Росії і Заходу щодо України.

Виступаючи 20 травня під час "парламентської години" і відповідаючи на запитання членів палати, пан Лавров заторкнув широке коло міжнародних проблем. Судячи із його висловлювань, Москві до всього у світі є діло - і до Латинської Америки, і до політичної кризи в Македонії, причому завжди в одному ключі: всіляко протидіяти Сполученим Штатам.

Виглядає все приблизно наступним чином: що добре для них, погано для нас, і навпаки. І в цьому сенсі міністр не сказав нічого нового.

Звичайно, що найбільшу увагу привернула частина виступу, яка стосується України.

Відновлення діалогу

Останніми днями у цьому напрямку відбуваються значимі події. Після тривалої перерви Росію відвідав держсекретар США Джон Керрі, слідом - його заступник Вікторія Нуланд. При цьому пані Нуланд прилетіла до Москви з Києва, що вже нагадує певну "човникову дипломатію".

Російські офіційні особи та ЗМІ схильні подавати справу так, ніби виключно американці щось там усвідомили і мало не посипають голову попелом.

Однак очевидно, що і Москва пішла на певний компроміс, і свідченням цього є відсутність впродовж останніх кількох місяців активних бойових дій на Донбасі і спроб розширення зони контролю "ДНР" і "ЛНР". Активізація діалогу виглядає як відповідь на цей сигнал.

На думку президента московського аналітичного фонду "Євразія" Андрія Кортунова, цей факт дає надію, але говорити про зближення позицій передчасно.

"Поки можна з упевненістю стверджувати лише те, що є очевидне прагнення поновити діалог, причому не на рівні спонтанних і, швидше за все, малоприємних для них обох телефонних розмов між лідерами, а на рівні постійних робочих контактів", - заявив експерт-міжнародник Російській службі Бі -бі-сі.

"Якщо діалог відбувся - значить, є про що говорити, деякі позиції неповністю суперечать одна одній, певна тенденція до зближення може намітитися", - додав він.

Український політолог Сергій Таран каже, що в Києві не бояться "нового Мюнхена" та схвалює останнії події.

"Залучення Сполучених Штатів до вирішення конфлікту є для України величезним плюсом, а Росія дуже довго не хотіла цього, - заявив він. - Позиція США завжди була більш проукраїнською, у порівнянні з Європейським союзом, і рішення вони приймають швидко".

"Більш м'якої зовнішньої політики, ніж за Барака Обами, у США не було впродовж останніх півстоліття. Росія поспішає активізувати контакти, щоб за час, який залишається, отримати від них максимум", - припускає український аналітик.

Камінь спотикання

"Розраховуємо, що в світлі підсумків сочинських переговорів (між Володимиром Путіним і Джоном Керрі. - Ред.) Вашингтон буде спонукати Київ до неухильного дотримання Мінська-2", - сказав Сергій Лавров, пояснивши, що основним пунктом мінських домовленостей від 12 лютого Москва вважає безпосередні переговори Києва з Донецьком і Луганськом.

Україна ж і Захід вважають, що головне в мінських угодах - це визнання територіальної цілісності України. Саме цій меті, на їхню думку, має слугувати все інше, зокрема внутрішній український діалог.

Аби він став можливим, Донецьк і Луганськ мають недвозначно заявити про готовність повернутися в Україну, нехай на певних умовах, які далі можна обговорювати. Поки цього немає, про що Києву з ними розмовляти? Чи тільки Вашингтон повинен, як сказав пан Лавров, "використати свій значний вплив на київську владу"? Чи симетричне побажання слід також адресувати і Москві?

З іншого боку, Петро Порошенко, по суті, сприймає самопроголошені "республіки" як російських маріонеток, з якими взагалі немає про що говорити. Нехай Кремль припинить втручатися, а Захарченко та Плотницкий поїдуть в обозі окупантів, і буде мир - така, фактично, позиція офіційного Києва.

"Все впирається в питання, чи вважати сепаратистів, хоч і не з таким ж правами, як у київського керівництва, але визнаною стороною конфлікту", - вказує Андрій Кортунов.

"Справа в послідовності кроків, прописаних в мінських угодах, - говорить Сергій Таран. - З представниками сходу, безумовно, треба говорити, але після виведення іноземних військовослужбовців, відновлення українського контролю над кордоном з Росією і проведення місцевих виборів за українським законодавством і в присутності міжнародних спостерігачів".

"Це позиція пана Порошенка, яку підтримує Захід. А пан Лавров вимагає: розмовляйте з ними зараз (...) і укладайте конституційну угоду на таких умовах, що буде незрозуміло, чи Донбас є автономією у складі України, чи Україна є автономією Донбасу", - додав експерт.

"Визнання ополченців учасниками переговорів - велика поступка з боку пана Порошенка, яка може коштувати йому президентського крісла, - зауважив Андрій Кортунов. - Зрозуміло, що він на це йти не хоче. Але, можливо, життя змусить його змінити позицію".

На думку аналітика, Москва вичікує, спостерігаючи за динамікою економічного, соціального і політичного стану в Україні.

"Чи вдасться пану Порошенку консолідувати владу? Що відбуватиметься на переговорах з кредиторами? Чи буде оголошено дефолт? Все це і обумовлюватиме рівень жорсткості або гнучкості позиції київського керівництва", - розмірковує політолог.

Наразі надії на зближення таких далеких один від одного підходів - мало, і конфлікт, швидше за все, затягнеться надовго, вважають аналітики.

"Наразі є дві позиції, які поєднати важко", - підсумував пан Кортунов.

Вітчизняна чи громадянська?

"Ми не воюємо із сепаратистами. Це справжня війна з Росією", - заявив Петро Порошенко в нещодавньому інтерв'ю ВВС.

"Київ веде війну зі своїми власними громадянами", - відреагував на це речник Володимира Путіна Дмитро Пєсков.

Експерти в Москві та Києві погоджуються, що в обох твердженнях є частка істини, але акценти розставляють по-різному.

"Звичайно, в так званому ополченні є і місцеві люди, яких напоказ ставлять на блокпости, але ядро складають кадрові російські військовослужбовці, - стверджує Сергій Таран. - Тезу про громадянську війну можна було б прийняти, якби на сході України не було новітніх російських озброєнь, танків, "Буків". Важко, знаєте, повірити, що шахтарі з відбійних молотків виготовили таку техніку, а вчителі успішно воюють з регулярною армією".

"Події на Сході, безсумнівно, є для України великим додатковим обтяженням, але все ж головні її проблеми не зовнішні, а внутрішні, - вважає Андрій Кортунов. - Чи вийде Україна із замкненого циклу хаотичної зміни влади, екзальтації і розчарування? Чи зможе досягти прогресу у боротьбі з корупцією, створити працюючу модель економіки, зберегти соціальний мир? Процес оновлення відбувається з великими труднощами і списувати все на війну - неправильно".

Бажане і дійсне

У виступі Сергія Лаврова з'явився ще один феномен останнього часу: російські дипломати порушили звичай робити різні заяви від імені Заходу, причому, на думку спостерігачів, нерідко видаючи бажане за дійсне.

"Світове співтовариство сприйняло це як повну дискредитацію режиму, на який робилася ставка. Захід зрозумів, що українська влада не дотримується свого слова", - сказав міністр у Раді Федерації, коментуючи ухвалений напередодні Верховною Радою закон про припинення виплати зовнішніх боргів.

Чи не логічніше було б почекати, поки сам Захід висловиться про те, що він зрозумів і як сприйняв?

Або інший пасаж: "Євросоюз, який спочатку був проти референдуму в Криму, зараз починає розуміти, що суперечності повинні залишитися позаду і треба розпочати діалог".

Звичайно, існує і таємна дипломатія, але поки жодних ознак зміни позиції ЄС щодо Криму не спостерігається. Не більш ніж десять днів тому Ангела Меркель висловилася щодо анексії Криму у таких непристойних виразах, що, перекладаючи російською, її слова у Кремлі відредагували.

"Кожен шукає у позиції іншої сторони те, що хоче знайти. Є прагнення підштовхнути партнерів у певний бік. "Захід"- явище велике й аморфне, точки зору різні, висловлювань багато, і не завжди вони збігаються одне з одним. Нюанси і неузгодженості залишають простір для інтерпретацій. Але риторика не повинна спотворювати реальну картину", - вважає Андрій Кортунов.