Дипломатія США-Росія: Україна важлива, але Іран важливіший

На минулих вихідних заступник держсекретаря США Вікторія Нуланд відвідала Київ, після чого - вирушила до Москви.

Там вона заявила, зокрема, що США могли би підтримати реалізацію Мінських домовленостей (США не брали участі у мінських зустрічах "нормандського формату").

Спостерігачі сприйняли візит пані Нуланд та нещодавні зустрічі її шефа Джона Керрі з Володимиром Путіним і керівником МЗС РФ Сергієм Лавровим як відновлення діалогу між Сполученими Штатами і Росією, який практично перервався після української кризи.

Що означають останні візити дипломатів США до Росії? Це натяк на майбутнє перезавантаження чи не більш ніж чергові робочі зустрічі? Російська служба Бі-бі-сі запропонувала відповісти на це питання російським і американським експертам.

"Цікава режисура"

Євген Мінченко, Міжнародний інститут політичної експертизи (Росія):

"Візит пана Керрі дуже сильно пом'якшив тональність у двосторонніх відносинах. Пані Нуланд вважається прихильником більш жорсткої лінії, ніж Керрі.

Відбулася цікава режисура: коли пані Нуланд прилетіла до Москви, одразу ж сталося захоплення двох людей, яких представляють як російських спецназівців.

Це може бути пов'язано між собою. Тобто це підсилює позицію Нуланд щодо теми звинувачення Росії в порушенні Мінських угод. Ми поки не знаємо, хто насправді ці люди, але в умовах, коли Росію намагаються представити головним обвинувачуваним у порушенні Мінських угод, це дуже вигідна подача.

Двосторонні відносини надто загострилися, і треба якщо не змістовний прорив здійснити, то, як мінімум, згладити гостроту взаємної жорсткої риторики, яка іноді доходить до образливої межі. У цьому - вже позитивна роль візиту пана Керрі. Я не виключаю, що у певному форматі США будуть запрошені брати участь у мінському процесі. За фактом вони все одно беруть участь і мають дуже серйозний вплив на українську владу".

"Нюанси у позиції"

Андрій Кортунов, фонд "Євразія" (Росія):

"Звичайно, це говорить про бажання, як мінімум, відновити певний рівень контактів.

Для пана Керрі це перший візит за два роки; це певний політичний акт - що зустріч відбулася "не на полях" десь у Європі, а що він прилетів у Сочі.

Джона Керрі в Сочі супроводжувала не лише пані Нуланд - приїхав ще й Девід Рубенстейн, спецпредставник із Сирії.

Як мінімум, це свідчить про бажання підтримувати діалог, обмінюватися інформацією, інформувати про позиції. Як максимум - може свідчити про те, що за якимись напрямками намітилося зближення. Це може стосуватися і українського питання, і ситуації на Близькому Сході.

Обмін думками припускає, що з'явилися певні "нюанси в американській позиції".

"Перезавантаження не буде"

Ігор Бунін, голова Центру політичних технологій (Росія):

"Зрозуміло, що ніякого перезавантаження не буде, це виключено. Але змінилася концепція: є усвідомлення обмеженості ефектів політики санкцій - нафта зростає, рубль зміцнюється. Це не означає, що санкції визнали неефективними".

Коли постало питання про те, що США почнуть постачати озброєння Києву, Німеччина відразу відреагувала на це, почалися Мінські зустрічі.

У Москви більше можливості для маневрів. Позиція Порошенка стала значно жорсткішою щодо "ЛНР" і "ДНР". Для Штатів виникла менш передбачувана ситуація щодо цього питання.

Кожна сторона розуміє по-своєму умови Мінської угоди. Те, що вимагає Росія, для України і Заходу неможливо. Вимоги цих двох республік (ДНР і ЛНР) неприйнятні для України і для Заходу.

У Мінських домовленостях ідеться про те, щоб контроль над кордоном передати ООН, ОБСЄ або Україні. Росія повинна відмовитися від контролю над кордонами. Якщо це буде дозволено, то, мабуть, буде зустріч президентів Обами та Путіна.

З іншого боку, США повинні тиснути на українське керівництво, щоб воно не мріяло про реванш за Донецький аеропорт, не починало грати на користь яструбів, а прагнуло знайти компроміс.

Мабуть, пані Нуланд буде на постійному зв'язку з Москвою. Необхідно визначити якогось "господаря лісу", який би розвів сторони конфлікту. Мабуть, США починають на це претендувати.

Обама - фігура, що покидає політичний Олімп, він був проголошений миротворцем спочатку, від нього очікували багатьох мирних ініціатив, тому йому б хотілося знайти рішення не тільки з Іраном і Кубою, але й із Росією".

"Не може бути мови про прорив"

Андерс Ослунд, Інститут світової економіки Петерсона (США):

"За останні кілька місяців президент Путін у своїх промовах дуже чітко дав зрозуміти про більш м'яку лінію у відносинах США і Заходу в цілому.

Це стало очевидним під час його спілкування з народом по телебаченню 16 квітня і в його промові на параді Перемоги 9 травня. І не варто забувати, що кілька зустрічей були скасовані до того, як про них було оголошено офіційно. Отож зараз лише відновлюються нормальні контакти.

Пана Керрі на зустрічі з Путіним в Сочі супроводжувала Венді Шерман. Вона займається Іраном. А Вікторія Нуланд - заступник держсекретаря з питань Європи, і, відповідно, займається Україною. Тобто вони обговорюють різні питання.

Про будь-які прориви не може бути й мови. Крім того, у Вашингтоні певною мірою незадоволені тим, що США виявилися повністю за межами Мінського процесу, який, в результаті, залежить від внутрішньої політики в Німеччині.

Конгрес США чинить серйозний тиск на адміністрацію: надати військову підтримку Україні. Особисто президент Обама різко проти цього. Але практично всі члени його адміністрації - за. Адміністрації треба показати, що вони щось роблять по Україні. Я б розглядав візит Вікторії Нуланд як пов'язаний з Україною, а візит секретаря Керрі в Сочі - як лише початок розмови".

"Звірити годинники"

Аріель Коен, Інститут аналізу глобальної безпеки (США):

"По-перше, це звіряння годинників. Ми, слава богу, не маневруємо флотами і ракетами, а розмовляємо, і це вже добре".

По-друге, це спроба показати Росії, що вона може грати позитивну і конструктивну роль, зокрема по Ірану та Сирії, але при цьому повинна дотримуватися Мінських домовленостей і, будемо сподіватися, рухатися в напрямку вирішення українського конфлікту.

Для адміністрації президента Обами головна їхня спадщина, те, про що думає президент, - це повернення Ірану до орбіти цивілізованих держав і спроба розв'язати сирійське питання.

Україна не другорядна, але порівняно з питаннями Близького Сходу - менш важлива. І він (Обама. - Ред.) не хоче потрапити у потенційну конфронтацію з Росією, яка небезпечна ядерною ескалацією".

"Важливість діалогу"

Майкл Макфол, професор Стенфордського університету, колишній посол США в Росії:

"Я думаю, що увага до цих двох візитів перебільшена, і їм надають надто великого значення.

А пояснення просте: останнім часом між країнами було так мало контактів, що звичайні контакти сприймаються як щось екстраординарне. Коли я був послом, приїзд помічника держсекретаря до Москви, включно з Вікторією (Нуланд. - Ред.), не вважався новиною, про нього навіть не повідомляли ЗМІ".

Адміністрація Обами, включно з держсекретарем Керрі, глибоко переконана у важливості діалогу, навіть із тими країнами і лідерами, з якими вона не погоджується. Візит Керрі слід розглядати в контексті такої політики.

По суті, мало що змінилося. Не думаю, що зараз таємно готується якийсь прорив. Йдеться швидше про відновлення діалогу. Якщо ви з кимось зустрічаєтесь, це зовсім не означає, що ви з ним погоджуєтесь. Більше за те, поки Росія не змінить своєї політики щодо України, не буде змін в політиці США".