Чи є шанс у ООН в Україні?

Президент Петро Порошенко в середу виступив з новою ініціативою: розгорнути на сході України міжнародну поліцейську місію.

"Сьогодні вам буде запропоновано обговорити питання запрошення в Україну миротворчої місії ООН, яка діятиме відповідно до мандату Ради безпеки ООН. Ми опрацювали це питання і бачимо як найкращий формат введення поліцейської місії Євросоюзу. Упевнені в тому, що це буде найбільш ефективним гарантом миру в ситуації, що склалася, коли слово миру не виконується", - заявив він на засіданні Ради національної безпеки і оборони України.

Очевидно, мається на увазі, що Радбез ООН має дати ЄС санкцію на відповідні дії.

Прецеденти є: зокрема, поліцейська місія ООН в Боснії і Герцеговині, в якій брали участь понад 50 держав, у 2004 році була передана ЄС.

Інтереси сторін

Приводом для виступу Порошенка стали дії сепаратистів, які, всупереч перемир'ю, укладеному 12 лютого в Мінську, не припинили наступ на Дебальцеве і захопили його.

Більшість експертів вважають, що перетворення де-факто території, яка відкололася, в "українську Абхазію" не розглядається Москвою як бажаний варіант.

За їх оцінками, в Кремлі хотіли б або затягувати конфлікт до нескінченності, тримаючи Україну в напрузі і гальмуючи процес її інтеграції в західні структури, або домогтися повернення "ДНР" та "ЛНР" в Україну з правом вето на всі важливі рішення Києва, насамперед, по тій самій інтеграції.

Ряд аналітиків, у тому числі українських, сумніваються в тому, що самопроголошені республіки колись повернуться до складу України, і вважають, що розмежування між двома частинами країни, які явно по-різному представляють своє майбутнє і фундаментальні життєві цінності, було б не найгіршим рішенням.

Для цього необхідно, перш за все, чітко зафіксувати кордон. Очевидно, що постійна повзуча експансія під прикриттям розмов про мир Київ влаштувати не може.

Однак є підстави вважати, що саме це входить в наміри Москви. Російський представник в ООН Віталій Чуркін вже висловив негативне ставлення до ініціативи Порошенко.

На засіданні РНБО український президент сказав, що попередньо обговорював ідею створення місії ООН з Володимиром Путіним у Мінську. Але як проходила дискусія за закритими дверима, і яка була реакція Путіна, невідомо.

Технічні можливості

Як заявив на прес-конференції після засідання РНБО його секретар Олександр Турчинов, спостерігачі, на думку Києва, повинні розташуватися як по обидві сторони лінії зіткнення між українськими та сепаратистськими силами, так і на неконтрольованій Україною ділянці російсько-українського кордону.

Сумнівно, однак, що Москва і сепаратисти з цим погодяться.

Розмістити спостерігачів на українській стороні лінії зіткнення можна і без згоди Москви, Донецька та Луганська.

Поліцейські спостерігачі, на відміну від військових миротворців, несуть службу без зброї.

Місія ОБСЄ, розміщена на Донбасі відповідно до перших мінських угод, демонструє неефективність, що довели події в Дебальцевому. Сепаратисти ігнорують її, в односторонньому порядку диктуючи, куди пустять спостерігачів, а куди ні.

Можливо, наявність на лінії зіткнення місії ЄС, більш численної і наділеної повноваженнями створювати постійні станції і патрулювати місцевість, як це робилося в колишній Югославії, навіть за відсутності у неї військової сили стала б більш ефективним інструментом стримування подальших атак. Одна справа нападати на українських військових, інша - на представників Євросоюзу.

Однак з урахуванням позиції Росії, що володіє в Радбезі ООН правом одноосібного вето, місія, цілком ймовірно, не зможе виступати під блакитним прапором.

Чи стане Брюссель діяти самостійно - невідомо.

В іншому випадку ініціатива Києва зіграє чисто політичну роль, давши додатковий привід звинувачувати Москву у відсутності волі до миру.

Як це робиться

Згідно зі Статутом ООН, миротворчі операції "проводяться з метою запобігання або ліквідації загрози миру і безпеці шляхом спільних примусових дій, якщо заходи економічного і політичного характеру виявилися недостатніми і неефективними".

Рішення про створення та закриття миротворчої місії приймає Рада Безпеки шляхом прийняття резолюції по доповіді генерального секретаря ООН, а про її фінансування - Генеральна Асамблея.

Попередньо Секретаріат ООН направляє у відповідну країну або на територію передову групу для оцінки умов проведення місії.

У першу чергу враховуються міркування безпеки майбутніх миротворців. Тому місії, як правило, створюються там, де конфліктуючі сторони з тих чи інших причин вичерпали войовничий запал, і участі "блакитних касок" в бойових діях не очікується.

Поліцейські місії, якщо приймається відповідне рішення, діють паралельно з військовими. Їх метою є допомога владі країни у створенні ефективної поліції і контроль дотримання прав людини і національних меншин - без мандата самостійно проводити затримання та розслідування.

Генеральний секретар ООН призначає главу місії (спеціального представника), підзвітної заступнику генерального секретаря з миротворчих операцій, командувачу миротворчим контингентом, комісару поліції і старшим чиновникам.

Історичні прецеденти

З моменту створення ООН провела 70 миротворчих операцій, з яких в даний момент тривають 18.

"Найстарішими" є місії військових спостерігачів на Близькому Сході і на індо-пакистанському кордоні, які діють відповідно з 1948 і 1949 року.

Не відомо жодного випадку, коли ООНівським миротворцям вдалося б самостійно добитися вичерпного вирішення конфлікту. Всі вони або припинилися з інших причин, або перейшли в розряд "заморожених".

Кіпр

Збройні сили ООН з підтримання миру на Кіпрі були засновані 4 березня 1964 року у зв'язку з напруженими відносинами між грецькою і турецькою громадами.

15 липня 1974 року командний склад Кіпрської національної гвардії, що складався з прикомандированих грецьких офіцерів, ігноруючи присутність миротворців, здійснив державний переворот, а військова хунта в Афінах оголосила про "енозіс" (приєднання Кіпру до Греції).

Туреччина відповіла висадкою військ, взявши під контроль близько третини кіпрської території і створивши там не визнану ніким, крім Анкари, "Турецьку Республіку Північного Кіпру".

Війну між Грецією і Туреччиною зупинили Сполучені Штати, направивши до острова свій 6-й флот.

З тих часів зіткнень не було, але через відсутність політичного врегулювання місія продовжує діяти.

Колишня Югославія

Миротворча місія (UNPROFOR) була створена 21 лютого 1992 року, спочатку діяла в Хорватії, потім поширилася на Боснію і Герцеговину та Македонію і в березні 1995 року була розділена на три самостійні місії.

Протягом трьох з половиною років зусилля миротворців не давали жодного результату. Більше того, їхні власні позиції неодноразово піддавалися обстрілу, в основному з боку сербських ополченців. Втрати склали близько 200 людей.

У травні-серпні 1995 року хорватська армія силою відновила контроль над всією територією країни, ліквідувавши самопроголошену республіку Сербська Країна.

11 липня 1995 року командування голландського миротворчого батальйону, розміщеного в Сребрениці, мусульманському анклаві, оточеному територією невизнаної Республіки Сербської в Боснії і Герцеговині, побоюючись за життя своїх людей, відвело їх з міста на вимогу сербських ополченців, дозволивши тим захопити Сребреницю і влаштувати різанину босняків.

Трагедія Сребрениці спонукала НАТО вжити авіаудари по території Республіки Сербської, результатом чого стало підписання Дейтонської угоди по Боснії в грудні 1995 року.

Операція ООН у Хорватії була припинена в 1998-му, в Македонії в 1999-му, в Боснії і Герцеговині в 2002-му (поліцейський компонент у 2004 році) у зв'язку з нормалізацією обстановки, хоча міждержавні та міжнаціональні відносини на території колишньої Югославії залишаються натягнутими.

У червні 1999 року після закінчення Косівської війни і введення в край сил НАТО була створена місія ООН в Косові, існуюча донині, хоча в 2009 році її функції і персонал піддалися серйозному скороченню.

Руанда

Миротворча місія чисельністю 5640 людей діяла з жовтня 1993-го по березень 1996 року, не зумівши запобігти геноциду в квітні-липні 1994 року і втративши 26 людей особового складу.

7 квітня 10 бельгійських миротворців, які охороняли резиденцію прем'єр-міністра, були захоплені бойовиками народності хуту і вбиті після звірячих катувань.

Східний Тимор

28 листопада 1975 року колишня португальська колонія, що займала східну частину індонезійського острова Тимор, здобула незалежність, але через дев'ять днів була окупована Індонезією.

Тиморці не змирилася з цим, в тому числі й тому, що були католиками, а основне населення Індонезії - мусульмани.

За даними правозахисників, за 27 років індонезійського правління на території з населенням в 600 тисяч чоловік було вбито не менше 100 тисяч.

Під економічним і дипломатичним тиском світової спільноти Джакарта в 1999 році погодилася на проведення референдуму, і надалі не робила спроб відновити свій контроль. Місія ООН з 1999-го по 2002 рік спостерігала за ходом передачі влади.

Західна Сахара

Місія ООН, головною метою якої є організація референдуму про статус колишньої іспанської колонії, в 1979 році окупованій Марокко, існує з 1991 року до сьогодні.

Референдум не проведено, конфлікт знаходиться в замороженому стані.

ООН не визнає ані приналежності території Марокко, ані проголошеної борцями за незалежність Сахарської Арабської Демократичної Республіки.

Сирія

Місія ООН діяла з квітня по серпень 2012 року.

Військової та поліцейської складової не мала, цивільні спостерігачі, зупинити громадянську війну між прихильниками і противниками Башара Асада не змогла, і була ліквідована через загрозу життя персоналу.

Операції ЄС

Історія участі ЄС у миротворчих операціях розпочалась у 2003 році з місії в Македонії.

В даний час здійснюються п'ять військових і 11 цивільних операцій, найпомітніші - місії в Боснії і Косові, спільні дії ВМС у боротьбі з піратством в районі Африканського Рогу, моніторинг ситуації в Грузії і допомога урядам Афганістану, Іраку, Демократичної Республики Конго і Палестинській автономії в навчанні місцевої поліції.