Єнс Столтенберг: передісторія нового генсека НАТО

Новий генеральний секретар НАТО - колишній норвезький прем'єр-міністр Єнс Столтенберг - виглядає не найкращим варіантом для Альянсу за кількома пунктами: економіст без досвіду в обороні, соціал-демократ, що збудував гарні стосунки з Росією, а ще й скандинав, який ітиме п'ятами Андерса Фог Расмуссена.

Насправді, бувалий соціал-демократ контрастує на тлі свого попередника - колишнього прем'єра-консерватора Данії, який міг бути різким і безкомпромісним щодо Росії.

Ймовірно, у декого в Східній Європі виникають занепокоєння з приводу того, що пан Столтенберг може виявитися надто люб'язним із Росією в українській кризі. Ці страхи можуть бути і передчасними.

Єнс Столтенберг, перш за все, - політик, який поратиметься із ситуаціями на місцях, незалежно від того, чи це виведення військ НАТО з Афганістану, чи конфлікт у Східній Європі, каже ВВС один із провідних норвезьких журналістів Гаральд Стангелле.

Цікаво, що пан Столтенберг на посаді глави Альянсу, який часто пов'язують із присутністю в Європі Сполучених Штатів, - вибір саме німецької канцлерки Ангели Меркель.

Коаліційний політик

Мабуть, ніхто не був так здивований новиною про призначення Єнса Столтенберга очільником НАТО, як самі норвежці.

Був час, коли пан Столтенберг був цілком природнім вибором для Альянсу, але то був не Єнс, а його батько - Торвальд. Свого часу 83-річний Торвальд Столтенберг - екс-міністр оборони і закордонних справ Норвегії - був одним із кандидатів на посаду генсека Альянсу у 1990-х роках.

Його син-економіст, хоч і пішов за батьком у норвезьку лейбористську партію, вибрав собі інший шлях, ставши міністром індустрії та енергетики у 1993 та міністром фінансів у 1996 році.

У 2000 році у віці 40 років Єнс Столтенберг уперше став прем'єр-міністром Норвегії. Його кабінет протримався менш ніж два роки, зазнавши поразки на виборах через спроби реформувати "державу загального добробуту".

Коли пан Столтенберг повернувся у крісло прем'єра у 2005 році, то цього разу очолив коаліцію разом із соціалістичними лівими і правими партіями. У 2009 це повторилося.

У 2010 році пан Столтенберг підписав угоду із російським президентом Дмитром Медведєвим, яка вирішила давню прикордонну суперечку про контроль над багатим на газ і нафту Баренцевим морем. Стосунки Норвегії і Росії покращилися ще більше із укладенням у 2012 домовленості про створення безвізового режиму між країнами вздовж їхнього наземного кордону.

Під керівництвом пана Столтенберга Норвегія приєдналася до "війни із тероризмом", очолюваної США, надіславши близько 600 своїх вояків у складі миротворчої місії НАТО в Афганістані та разом з іншими зазнавши там втрат. Нині майже всі норвезькі війська, окрім 57 осіб, вже покинули Афганістан разом із виведенням решти військ Альянсу з країни.

За часів прем'єрства Єнса Столтенберга тероризм гримнув у країні з іншого боку - коли 22 липня 2011 року Андерс Брейвік здійснив напад на його уряд і молоде крило лейбористської партії.

Тоді норвезький прем'єр заявив, що відповіддю на цю атаку має бути "більший демократизм, більша відкритість".

Людина консенсусу

Трюк із курсуванням по Осло під видом таксиста, аби "почути справжні переживання виборців", не зміг врятувати уряд Столтенберга у 2013, коли він програв на виборах правоцентристам і завершив свою прем'єрську кар'єру, що протривала три терміни, у віці 54 років.

"Новина, що він стане генеральним секретарем НАТО, стала сюрпризом для політичної еліти і медіа-середовища Норвегії", - каже політичний редактор найбільшої щоденної норвезької газети Aftenposten Гаральд Стангелле.

"Про майбутнє Столтенберга було багато дискусій. Казали про ООН, але ніхто аж ніяк не згадував про НАТО", - зазначає журналіст.

Схоже, ідею висунути норвезького екс-прем'єра на посаду очільника НАТО запропонувала саме Ангела Меркель. Її пізніше схвалили у Білому Домі.

Попри політичні розбіжності між соціал-демократом із Норвегії та німецькою консерваторкою, їм вдавалося успішно співпрацювати.

"Столтенберг їй дуже подобається, - каже Штефан Корнеліус, редактор провідної німецької газети Sueddeutsche Zeitung. - Він щось на кшталт її улюбленого соціал-демократа".

У одній зі своїх нещодавніх промов щодо України, пан Столтенберг заявив: "Агресивний підхід обрала саме Росія. Результатом цього є те, що зараз ми не можемо слідувати нашим надіям на близьку і тісну співпрацю".

Якщо десь й існує спільне рішення, норвезький політик - саме та людина, яка це рішення знайде, каже пан Стангелле.

"Не думаю, що в нього є якісь ілюзії щодо Росії, однак гадаю, він шукатиме можливостей там, де Расмуссен їх не бачив. Він людина консенсусу, безперечно, і людина, яка шукатиме компромісів. Проте він також дуже практичний, вправний політик, який багато працює і шукає виходів", - стверджує норвезький журналіст.

"Расмуссен був гарячкуватою людиною і у манері говорити завжди був прямолінійним. Важко знайти двох людей настільки різних у методах управління", - додає він.

Велика гра

Штефан Корнеліус зазначає, що ніколи не було однозначно ясно, у чому саме німецька канцлерка хоче бути разом із НАТО, але її вибір слугує кільком цілям.

Попри її відразу до військових питань, каже журналіст, вона "достатній реаліст, аби не очікувати, що ЄС візьме на себе істотно більше у питанні оборони".

"Зараз, коли Україна у вогні, а східні країни ЄС під тиском, вона хоче зміцнити Альянс", - стверджує пан Корнеліус.

Водночас, "обравши скандинавського соціал-демократа, вона попередила інші кадрові рішення, які мали бути ухвалені після цьогорічних виборів у ЄС".

"Посада у НАТО є частиною гри у балансі інтересів між європейськими країнами", де домінують консерватори, каже німецький журналіст.

При цьому між новим консервативним очільником Єврокомісії Жаном-Клодом Юнкером і Єнсом Столтенбергом є дещо спільне - вони обидва союзники Ангели Меркель і обидва - політики консенсусу.