Зустріч у Мінську: крок на місці

Стрілки годинника наближалися до півночі, коли за огорожею посольства України в Мінську, навколо якого уже давненько походжали десятки міліціонерів, людей в цивільному і чомусь стояв припаркований автозак, почався рух.

Петро Порошенко вийшов з будівлі разом з Кетрін Ештон. Вони про щось стиха перемовлялися. На обличчі президента України була дипломатична посмішка. Однак щойно глава євросоюзівської дипломатії від’їхала від посольства ця посмішка зникла.

Інші члени делегації теж не посміхалися. Уповноважена президента з розв’язання конфлікту на сході Ірина Геращенко на ходу напружено вдивлялася в телефон, заступник глави президентської адміністрації Валерій Чалий востаннє нервово затягувався цигаркою. Українці швидко розсілися по автомобілях.

"До аеропорту!" - голосно перемовлялися охоронці.

Так розсіялися чутки, що президенти України і Росії проведуть окрему зустріч наступного дня після саміту в форматі "4+1". Для української делегації мінська зустріч була завершена.

Високі ставки

Напередодні зустрічі у Мінську обидві сторони, здавалося, зробили все для того, щоб максимально підняти ставки.

З одного боку, за кілька днів до саміту сили сепаратистів перейшли у контрнаступ на позиції українських військ. Представники офіційного Києва сповіщали, що підтримка сил "ДНР" та "ЛНР" з російського боку значно посилилися, а на їхньому боці воюють навіть кадрові військові армії РФ.

З іншого – за день до вильоту в Мінськ Петро Порошенко анонсував розпуск Верховної Ради, немовби показуючи, що війна війною, а країна продовжує вирішувати свої проблеми, незважаючи на події на Сході, а президент є чи не найвагомішою фігурою її політичного життя.

Нарешті пізно ввечері перед зустріччю влада розповсюдила відео допитів полонених російських військових, які визнавали, що провадили бойові дії на території України.

Користувачі соцмереж напередодні саміту закликали Петра Порошенка привезти полонених десантників до Мінська і показово передати їх Володимиру Путіну, котрий, як відомо, продовжує стверджувати, що конфлікт на Донеччині та Луганщині є виключно внутрішньою справою України.

Аж до такого кроку Київ не вдався, однак те, що російському президентові у Мінську доведеться виправдовуватися з приводу цієї ситуації, було зрозуміло всім.

Так чи інакше, ці елементи ескалації перед самітом радше підтверджували прогнози експертів про те, що прориву у Мінську досягти не вдасться.

Однак вірити у краще, здавалося, продовжували навіть деякі учасники зустрічі.

Різні підходи

Передусім – Олександр Лукашенко. Успіх мінського саміту приніс би йому лаври миротворця та означав би прорив з блокади, котра триває протягом довгих років.

Президент Білорусі, зустрічей з яким до останнього часу старанно уникали європейські топ-політики, на відкритті саміту приміряв на себе роль модератора, людини, котра стоїть над сутичкою, і вірить, що перший крок до вирішення конфлікту можна зробити вже негайно.

Зрештою, президент Білорусі заявив, що представить за столом переговорів проект певного підсумкового документу зустрічі, який запропонує підписати її учасникам. Оскільки, за даними ВВС Україна, підписання будь-яких документів у Мінську не входило до планів київської делегації, плани пана Лукашенко виглядали дуже амбітно.

Те, що сподівання білоруського президента не виправдаються, стало зрозуміло вже з перших виступів глав України та Росії на відкритій частині саміту.

Володимир Путін у своїй заяві повністю сконцентрувався на економічних питаннях – передусім, на наслідках зближення України та ЄС для країн-членів Митного союзу.

Несподіванкою для журналістів стало те, що дорікав Володимир Путін не лише Україні: за стіл переговорів він прийшов з фотографією упаковки якогось продукту, ввезеного до Росії.

Виявилося, що під наклейкою "Зроблено в Білорусі" ховається інша етикетка – про польське походження товару. Складалося враження, що подібні прецеденти тривожать пана Путіна значно сильніше ніж ситуація на Донбасі.

Зрештою, цьому конфлікту у промові російського лідера було присвячено всього одне речення, у якому він, по суті, не сказав нічого нового: ескалація силового сценарію кризу не вирішить, а мирний діалог Києву потрібно вести представниками східних регіонів.

Натомість Петро Порошенко ще перед початком зустрічі наголосив: у Мінську пріоритетним у порівнянні з економічними та енергетичними переговорами для нього буде питання стабілізації на Донбасі.

"Сьогодні в Мінську, безсумнівно, вирішується доля світу і доля Європи", - заявив він.

До прямих докорів на адресу Росії Порошенко не вдавався, хоча кілька пасажів з його промови виглядали зовсім недвозначно.

У всякому разі, погляд президента України в бік пана Путіна при словах про те, що ніхто не хоче нових жертв ані "серед громадян ані України, ані власної держави", був дуже промовистим.

Кому адресувалися слова про те, що "всі гравці, втягнуті в ситуацію, хотіли б вийти з неї гідно", і що Україна готова обговорювати "різні варіанти, які забезпечать таку стратегію виходу", теж здогадатися було нескладно.

Настільки різні підходи українського та російського президентів навіть до того, що саме повинно обговорюватися в Мінську, залишало досить мало шансів на успіх перемовин.

Разом не вийшли

Однак надія мала померти останньою. Орієнтовна програма зустрічі, розповсюджена напередодні українським посольством, передбачала, що переговори у форматі "4+1" триватимуть дві години.

Насправді ж розмова між учасниками саміту тривала удвічі довше. Вона продовжилася не запланованим раніше робочим обідом, після якого, як повідомили організатори саміту, "сторони перейшли до двосторонніх зустрічей".

Взагалі дискусія про те, чи зустрінеться у Мінську Петро Порошенко з Володимиром Путіним віч-на-віч, була, здається, темою номер один у кулуарах саміту.

Представники української делегації у гіршому разі це питання ігнорували, у кращому – відповідали в дусі: "Якщо зустріч буде, ми вам про це розповімо".

Зрештою, виявилося, що розмова тет-а-тет між лідерами України та Росії таки відбулася. Однак спільного підходу до преси за її підсумками не було: спільного знаменника сторонам знайти не вдалося.

Більше того, за повідомленнями українських журналістів, котрі працювали у Палаці Незалежності, їм навіть не дозволили зняти заяву Володимира Путіна. Зі словами "А хто його знає, що у вас в голові. Голова – предмет темний" їх ввічливо провели подалі від прес-пойнту.

На цьому тлі зовсім не виглядає дивним, що Петро Порошенко незадовго до півночі підбив <link type="page"><caption> підсумок</caption><url href="http://www.president.gov.ua/news/31092.html" platform="highweb"/></link> мінських переговорів лише для українських журналістів і, на додачу, на українській території – у приміщенні посольства.

До нових зустрічей

Отож, виходить, що мінська зустріч була даремною?

Так говорити не випадає. У будь-якому разі, Олександр Лукашенко, який, на самоті сидячи за великим столом, приготованим для спільного брифінгу учасників зустрічі, розповів про ті нечисельні домовленості, яких таки вдалося досягти внаслідок кількагодинної дискусії.

Отож, по-перше, робоча група України, Росії та ЄС, яка з’ясовує наслідки втілення Угоди про асоціацію України з ЄС для Росії, пожвавить свою роботу, і озвучить конкретні її результати вже до 12 вересня – принаймні, тепер зрозуміло, коли до ратифікації Угоди з ЄС приступить Верховна Рада.

По-друге, Лукашенко заявив, що "всі сторони зійшлись на думці про необхідність… звільнення заручників".

Білоруський президент не розшифровував цю тезу, однак ймовірно, що ці слова стосуються як полонених російських десантників, так і, приміром, ув’язненої у Воронежі Надії Савченко. Зрештою, російські ЗМІ повідомляли, що перенесення засідання у її справі на 27 серпня, наступний день після мінського саміту, може бути не випадковим.

Нарешті, вагомим результатом саміту може стати вже сама домовленість про те, що ця зустріч буде не останньою.

На відкритті саміту Нурсултан Назарбаєв запропонував наступного разу зустрітися в такому самому форматі в столиці Казахстану. Як виявилося, учасники зустрічі погодилися, що сама така зустріч матиме сенс. Однак ані дати такого заходу, ані місця його проведення наразі визначити не вдалося.

Втім, очевидно, що очікування від наступної зустрічі будуть вищими ніж від мінського саміту.

Якщо для того, щоб назвати вівторкову зустріч в міру успішною, було достатньо самого факту її проведення, то від наступного заходу чекатимуть конкретних результатів: адже довго крокувати на місці – як мінімум безглуздо.