Книга року ВВС-2023: інтерактивний путівник. Повна версія

Прокидатися. Висовувати голову з холодної води, витріщати очі в небо і ляскати ротом. Лякатися. Придумувати собі якийсь ґрунт, землю, основу. Відрощувати ноги, вуха. А опісля — прибиватися до двоногих риб. І скоса поглядати на воду, сумніваючись у правильності своїх рішень. Головний герой — чи то людина, чи то риба. Відбився від косяка, вигадує собі землю, викидається на берег і намагається йти далі, шукаючи мету. Усе в світі говорить з ним. Море, ліс, люди, речі, будинки. А людей навколо нього щодня дедалі менше, вони зникають невідомо куди. Чи це паранормальний феномен? Чи свідомість героя грає з ним у дивну гру?

Війна — це збройний конфлікт. Іншими словами – насильство, терор, нав’язування своєї волі за допомогою армії, авіації, флоту. Це маневри вогнем та боротьба за "великі" інтереси. "Суперечка" між військовими. Але у війни є й інші дійові особи — цивільні люди, що не мають жодного відношення до вуличних та зустрічних боїв. Вони зайняті написанням комп’ютерних програм, лікуванням вітряної віспи, вирощуванням руколи та прасуванням пелюшок. Ось тільки артобстріл не робить поблажок і не бачить різниці між полігоном та тихою вулицею Яблунською. Між казармою та будинком інвалідів у селі Андріївка. Він, навпаки, б’є прицільно по найболючішому: по дитячих садках, багатоповерхівках, людських долях. Війна – найбільше горе, яке лише можна уявити. Це величезні людські втрати, гіркі сльози і тваринний страх. Відчай, втома, спустошення вкупі з відвагою, сміливістю та нескореною волею українців. Понад рік триває наш супротив. Понад рік замість життєдайного зерна поля засіваються мінами та вибухівками. Дорогами, якими щодня возили хліб, овочі, льон, відтепер возять гуманітарну допомогу, зброю, пальне. Небом, яким завжди квапились пасажирські літаки, ширяють крилаті ракети. Наш світ змінився дощенту. Наші душі зотліли і воскресли наново. Кожен зазнав сповна. Кожен залишився вірним Україні.

Збірка Володимира Діброви "Творчі люди" складається з десяти оповідань. Її персонажі – літератори, митці, науковці, телеведучі, соціальні реформатори, кінематографісти – за професією або за покликанням займаються творчою працею, причому нерідко всупереч умовам, у яких вони опинилися. Час описаних подій – від кінця XVI сторіччя до сьогодення. Місце – Україна, північні кордони Османської імперії, США. Не всі герої цієї збірки дочікуються визнання та належної їм поваги. Але хто сказав, що творчість мусить вимірюватися успіхом у сучасників?

"Я вибачаюся, але війна почалась". З таких слів для письменника Владислава Івченка почалося 24 лютого. День, коли життя змінилося назавжди. Вже в черзі до військкомату він усвідомив, що у нього тепер є власна історія про початок війни. "У моєї бабусі була така, у моїх батьків – не було, і я був певен, що не буде і в мене".
"Після 24-го" – це добірка оповідань та ритмізованої прози про війну, фіксація того, що ми пережили і переживаємо зараз. Про тих, хто готовий померти за свободу, і тих, хто готовий виживати будь-якою ціною, про коханців та закоханих, про втрати, такі гіркі, що хочеться вити від болю, і про сміх, який тримає при здоровому глузді. Про зраду і страх, про тих, хто в тилу, і тих, хто на фронті. Щось узяте з життя, щось — вигадане. Попереджаю: дуже часто те, що здаватиметься вам реальною історією, виявиться вигадкою, і навпаки. Автор не намагається зараз відрефлексувати все, що відбувається, чи дати відповіді на всі ті питання, які у нас виникли після 24-го, бо, зрештою, це й неможливо в наш час. Попри це література – все ж надійний спосіб проговорити і приборкати свої страхи, як і поповнити запаси ненависті, яка нам ще знадобиться для перемоги.

2141 рік. Людство на Землі ще не оговталося від хвороби клодис, що призвела до найбільшої за пів століття пандемії, коли з’являється новий патоген, який інфікує винятково вагітних жінок. Група вчених-імунологів намагається з’ясувати, що він таке і чи пов’язана його поява з нейтринними спалахами, зафіксованими довкола планети. Чисельність населення марсіанських Колоній перевищує сто тисяч мешканців, і третина з них — народжені на Марсі. Вони програють суперспеціалістам із Землі боротьбу за робочі місця в наукомісткій економіці Марса і змушені гарувати, мов раби, на низькокваліфікованих ручних роботах. Що більше їх сягає повноліття, то дужче вони прагнуть змін, не усвідомлюючи, що ці зміни ставлять під загрозу саме існування Колоній. "Колонія" — перша книга фантастичного циклу "Нові Темні Віки" про світ у ХХІІ столітті. Це історія про те, що людина, попри всі досягнення цивілізації, не змінюється, й ані збільшення тривалості життя, ні навіть перетворення на двопланетний вид не гарантує людству порятунок.

"У вас така гарна українська мова — ви, мабуть, зі Львова?" — цю фразу головна героїня роману Ніни Кур’яти "Дзвінка" чутиме безліч разів. І постійно долатиме чужі стереотипи стосовно себе і своїх земляків з українського Півдня. Ця книга про те, як це — народитися українкою в срср, відчути на собі спочатку радянську пропаганду і мовну дискримінацію, а потім — упередженість земляків з інших регіонів. Створити та втримати власну ідентичність Дзвінці допомагає сім’я — саме родинні історії та сімейне виховання сіють у ній зерна сумніву стосовно того, а чи варто вірити тому, що говорять у школі, пишуть в газетах і "брешуть" по телевізору.

Що лишається матері, коли життя забирає у неї найцінніше — власну дитину, і вона опиняється у прірві відчаю і безсилля? Де вона бере сили не збожеволіти від невимовного болю і вселенської скорботи, які вже навічно оселилися у її серці? У своїй новій книзі Марія Матіос розповідає історії п’яти жінок. Усі вони — різні, у кожної своя доля, але об’єднує їх одне — найстрашніше, що може спіткати маму, — втрата єдиного сина. Кожна переживає горе по-своєму, а разом вони доповнюють одна одну і розкривають усю глибину й розпач трагедії осиротілого материнства. "Мами" — важка, драматична книга. Неможливо не співчувати її героям, як неможливо не звернути увагу й на гострі питання, які порушує відома українська письменниця у своїй найновішій книзі.

"Лють" Євгена Стеблівського — це справжня сага про кожного з нас у перші місяці великої та жахливої війни, захоплива панорама подій, що розгорталися під Києвом і на півдні України. Серед героїв роману — троє колишніх однокласників, один із яких разом зі своїм дідусем іде добровольцем до лав ЗСУ, другий — журналіст і волонтер, який у справах допомоги армії потрапляє до Ірландії, а третій — син дрібного бізнесмена, який свідомо залишається в окупації під Бородянкою. Але поруч із головними героями діють хлопці із ТрО, котрі піднялися на захист Києва, майстерний мисливець за російськими танками, який веде рахунок знищеної "броні" на десятки, літній бджоляр, який наодинці розстріляв російську ДРГ у тилігульському степу, та багато, багато інших. У романі використані свідчення учасників оборони "Азовсталі", отримані в режимі реального часу,— і це ще одна вражаюча своєю правдою оповідь про неймовірну відвагу, мужність і стійкість захисників Маріуполя.

Київський юрист Едем вважає себе невдахою: він смертельно хворий, не досяг успіхів у кар’єрі, а головне кохання свого життя втратив п’ятнадцять років тому. У мить найбільшого розпачу перед ним виникає джин і пропонує договір: безсмертну Едемову душу в обмін на можливість пожити чужими життями. Від залитої світлом телестудії — до темних коридорів влади, від пишних прийомів мільярдерів — до обшарпаних стін дитячого притулку, від відкритого вітрам даху хмарочоса — до зали Небесного суду, куди ніколи не добирався вітер... Багатство, влада, слава і любов закрутяться у вирі однієї угоди, яка змінить долі всіх, до неї причетних. "Часу немає" — це роман-пробіжка, який не дає перевести подих. Це одіссея вулицями Києва та споконвічне повернення до самого себе. Це лабіринт із зарядженими рушницями, кожна з яких обов'язково вистрілить. Це історія про те, що навіть найбільший невдаха одного разу може змінити світ. І, звісно, це книга про час. А точніше — про його відсутність. (переклад з рос.)

Спогади дитинства, що їх ми споглядаємо з висот дорослішання, стають мапою до розуміння своїх рідних. Буває час, коли простору для розуміння не залишається — його забирають дрібні й великі образи, небажання розмовляти, довіритися, розповісти. Його забирають нерозказані історії з минулого, котрі часто є ключами до прощення й прийняття. Але врешті, не надто приємні шматки біографій рідних — не аж такі важливі. Важливо, якими ми їх запам’ятаємо. Ця книжка — спроба сказати більше, аніж удається промовити вголос. Бодай отак, текстами-спогадами, сказати про Любов, яку не завжди видно. Сказати текстом, аби прочитали ті, з ким так часто мовчки сидимо в одній кімнаті.

Тю Колючий із радістю дослідив би річечку, але поки що він може тільки мріяти про мандри, сидячи на кладочці. Та одного дня роздуми Тю перериває Михась, якому терміново потрібно знайти бодай краплинку меду. Відтак у житті їжачка з’являється впевнений у собі ведмедик-дружбандит, кмітлива білочка-дружбандитка Лампочка і пригоди, від яких перехоплює дух. А поки дружбанда вистежує бджіл, МЕДпункт і чужі оселі лісян, Зизаній Колючий, татко Тю, досліджує таких собі людяків. І одного разу не повертається з нічної вилазки... Разом із друзями Тю має знайти людяків і врятувати татка. Отак воно й буває: думаєш, пригоди закінчуються, а насправді вони лише починаються.

Героїні роману Лілі 15 років, вона мешкає з мамою в селі на Донеччині. Шкільне життя напружене, стосунки з начебто найріднішою людиною складні, та й загалом буття дівчини не надто позитивне. І все ж вона мріє зустріти рідного батька, який зник ще до її народження, та змінити своє життя. Для сірої мишки, якою вважає себе героїня, це було б щастям. Розповідь могла б бути типовою історією переродження та успіху, якби не кілька особливих деталей. Насправді Лілю звати не Лілею, і "сірою" її складно назвати. Коли ти інакша, злитися з оточенням не вийде.

Хочеш дізнатися, як функціонують міста, як вони змінюються, як на них впливають технології, споживання, клімат і комп’ютерна революція, і яка в цьому роль людини? Тоді ця книжка — для тебе! Вона розповідає не про одне конкретне місто, а містить цікаві факти з різних куточків світу. Також до кожного розділу ти знайдеш особливе завдання. Пам’ятай: саме від людей залежить, яким буде місто, адже кожен із нас може робити його кращим або ж гіршим. Вибір за нами!

"Перші" — дебютний роман журналістки Марії Олекси. Світла історія про досвіди, які ніколи не повторяться — перші поцілунки та перше кохання, безмежні мрії та плани на майбутнє. Історія двох юних людей — Равлика та Вла, які зустрілися надто рано, щоб зрозуміти, ким вони можуть стати одне для одного. Літній табір, помаранчевий светр, листи та прогулянки старим Києвом. 68 червня, їхнє літо не мало закінчитись ніколи. Але, звісно ж, так не буває. Герої дорослішають та приймають важливі рішення. Вони помиляються, ростуть, створюють нові місця та сенси, аби одного дня зрештою зрозуміти – куди (чи все ж таки за ким) вони бігли увесь цей час.

Перший в українській літературі підлітковий роман про УПА, написаний на основі реальних подій одною з найзнаковіших українських письменниць Галиною Пагутяк. Осінь 1946 року. Село Залокоть у Карпатах, де живе 14-річний підліток Ілько, зв’язковий УПА. У нього дві мрії: вбити енкаведиста-нелюда майора Жбанова і побачити найбільший діамант "око світу", схований на горі Берді, про який написано у старій книжці. Кожен день для цього сільського хлопця — квест, у якому він повинен зробити правильний вибір: життя або смерть, свобода або неволя, людяність чи байдужість, компроміс чи принциповість. І в цій школі життя, у цій безнадійній боротьбі з московським окупантом він чинить так, як підказує йому серце, і саме тому він насамперед герой, а не жертва.

Уявіть бабусю, до якої вчепився рак. І то так міцно, що став забирати в неї всі-всі сили. Не дивно, що маленькій онуці захотілось якомога скоріше знайти його та попросити відчепитися. Але що робити, якщо час минає, а рак усе ховається? Звичайно, вигадати блискучий план, для якого потрібні літо й річка!

Початково Camino de Santiago — це проща, мережа доріг, які ведуть до мощей апостола Якова. Втім цей шлях уже давно став чимось більшим. Ступаючи на дорогу, ти ніколи не знатимеш, що чекатиме попереду: які зустрічі та випробування, та й, зрештою, що саме побачиш наприкінці. Ця невизначеність і є частиною магії Каміно, заради якої люди вирушають у дорогу.
"Найкраща книжка про Каміно" — це історія дороги з тисячею імен та тисячею облич. Початок однієї історії стає кінцівкою для іншої, і навпаки, тут зустрічаються давні друзі та незнайомці, люди закохуються і приймають доленосні рішення, інколи — когось знаходять чи втрачають. Та хай скільки подій відбулося на цьому Шляху, хай у який спосіб ви його долали: пішки чи на велосипеді, в компанії чи на самоті — ця дорога ніколи не закінчується. Зробивши перший крок, людина все подальше життя проводить у пошуках, бо справжнє паломництво веде не до конкретної точки, воно спрямоване всередину вас самих. Роман-репортаж Максима Беспалова — це химерне поєднання реальних і вигаданих історій, що вибагливо переплітаються та складають єдиний візерунок, історію, що починається з першого кроку на Шляху святого Якова. "Я не знаю жодної людини, яка вийшла на Шлях святого Якова, аби просто прогулятися, — пише Максим. — На цій дорозі кожен щось шукає, проте шукає щось своє, особливе. Чи особливу. Чи особливого. Дехто справді знаходить".

Книжка спогадів Любомира Гузара укладена на основі розмов, записаних на його прохання в 2014–2016 роках. Це пряма мова самого Патріарха, його особисте звернення до читачів. У тексті зафіксовано історію життя Любомира Гузара — дитинство в міжвоєнній Україні, юні роки в Австрії, дорослішання й пошук покликання в Америці, чернече служіння в Італії та зрештою повернення в Україну після відновлення незалежності. Однак це не тільки розповідь про події, а й духовна та інтелектуальна біографія. Книгу проілюстровано фотографіями з приватних архівів, чимало з них опубліковано вперше.

Ця книжка Тамари Гундорової — спроба переосмислити біографію Лесі Українки, у якій переплелися хвороба і творчість, Україна і чужина, політика й література, класика і сучасність, любов і смерть. Стосунки з Кобилянською як утілення любові, творчого піднесення й розуміння. Травма, пережита біля ліжка смертельно хворого Мержинського. Духовна й інтелектуальна близькість до Драгоманова. Одруження з Климентом Квіткою. Врешті, спротив усталеним правилам і законам патріархального ладу, "ненормальність" любові, фатум мистецького божевілля, який пізнала в моменти творчості, санаторійний туризм, на який прирекла її хвороба. Усе це було закорінене в особливому стані "інакшості" письменниці, жінки й «чужинки» в себе вдома. Та водночас це дало Ларисі Косач-Квітці змогу здобути істинну свободу й осягнути загальнолюдську, транскультурну перспективу бачення світу. За рік до смерті вона зізнавалася матері: "…історію Мавки може тілько жінка написати". Але правда полягала в тому, що всі її твори могла написати лише жінка, яка жила і творила, зневажаючи смерть.

В основі цієї книжки — репортажі про поїздки у квітні–листопаді 2022 року деокупованими територіями України, а також землями, що були на межі окупації і сильно постраждали від бойових дій. Головне у цих історіях — голос і пережитий досвід героїв, з якими говорив автор. Репортажі у книжці розташовані в тій же послідовності, як ЗСУ та інші Сили оборони звільняли окуповані російськими військами регіони. Кожен починається з прямої мови героїв, серед яких українські військові, співробітники поліції, волонтери, партизани і прості місцеві мешканці, які пережили окупацію. Усі репортажі — це водночас фіксація трагедії окупації та хороброго опору українців. Фіксація подій, які ми, українці, поки що не встигли сповна відрефлексувати, адже все ще перебуваємо в їхньому епіцентрі.

Нова есеїстична книжка Василя Махна побудована за принципом енциклопедичного словника, в якому збережено поабеткове розміщення тексту. У передмові автор, звертаючись до читача, зазначає: "Протягом багатьох років письменник не тільки пише, а й читає. Навіть, не так — спочатку він читає, а згодом починає писати. Читання і писання співіснують як тотожні процеси, між якими виникають взаємозв’язок і суперечності. З часом, коли ти здатен відрізнити небесне письмо від приземленого, уловити музику поетичного синтаксису, збагнути простоту і складність вічних питань, саме тоді твоє читання — за умови, якщо ти письменник, — уже виходить на постійне протистояння "твого" і "чужого"". Закладений Борхесом принцип діалогу культур у книзі Махна розгортається з арифметичною прогресією, бо тут ви зустрінетеся з Маланюком і Свідзінським, Аґноном і Борхесом, Модільяні та Никифором, Стравінським і Пяртом, слоном Абуль Аббасом і білими чаплями, Віднем і Пітсбурґом. У будь-яких енциклопедіях час спресовано, — тут також.

Ці події були передбачуваними і прогнозованими. Однак, попри це, 24 лютого 2022 року світ здригнувся від жаху. Здається, ніхто не очікував війни такого масштабу. Як виявилося, жодна країна не готова до неї. До того ж найбільший воєнний конфлікт у Європі після Другої світової війни розгортається за геть несподіваним сценарієм. Сергій Плохій вичерпно аналізує повномасштабне вторгнення Росії, його витоки, перебіг та можливі результати. Чому Путін наважився розпочати війну? Як українцям вдається чинити такий ефективний опір "другій армії світу"? Як на тлі всіх цих подій відбувається об’єднання Заходу й повна ізоляція Росії? І якими будуть наслідки війни для України, Росії, Європи та світу в цілому?

У цій книжці – роздуми про вічне, до яких у часи глибоких, передусім воєнних потрясінь, якоюсь мірою, і розумом, і серцем, долучається кожна людина. Йдеться ж, коли важимо життям, – про добро й зло, про любов і ненависть, страх і надію, про мужність, що є сукупністю плеканих античними моральних чеснот. На цих сторінках – і їхні сентенції. Як і тих, хто черпав із самих джерел, – голоси Сковороди, Шевченка, Франка... Особлива увага тут – мові, якою живиться, повниться й освячується любов до свого, глибинного, рідного.

"Я воліла б, щоб не довелося писати цю книжку, щоб не було теми для неї, щоб брат був живий, а не щоб мою книжку надрукували…"
Цими словами Олеся Хромейчук починає свою історію, книжку, яка не мала би бути написана, історію смерті солдата, розказану його сестрою. Це дуже особиста оповідь, та водночас це історія десятків тисяч українських родин, історія втрат та їх проживання. Володимир Павлів, брат Олесі, – воїн, який загинув на фронті в березні 2017-го, за кілька років до початку повномасштабного вторгнення. "Це європейська війна, яка просто почалася на сході України" – такими словами свій вибір повернутися на передову Олесі пояснював Володимир. Невдовзі він загинув.
"Доброго дня. Я з військової частини, де служить ваш брат"… Смерть. Заперечення. Гнів. Депресія. Прийняття. Жодна історія не може повернути близьких, але інколи чужа історія може допомогти зрозуміти та пережити втрату. У нашій країні триває війна, щодня гинуть люди – захисники та захисниці, кохані, батьки, діти, брати й сестри. І все, що ми можемо, – лише навчитися жити із цією втратою. Своєю історією в цій книжці ділиться історикиня Олеся Хромейчук.