Битва за Бахмут. Росіяни повільно оточують місто

"Тримайтеся ближче до стіни. Рухайтесь швидко. По одному. Лише кілька за раз".

Фрагментарні інструкції надходять від представника української армії, який доставляє нас на військову позицію в понівеченому битвами Бахмуті - місті, що колись славилося своїми ігристими винами.

Український президент Володимир Зеленський називає це місто "нашою фортецею". Російські сили провели останні шість місяців, намагаючись захопити Бахмут. Зараз вони посилили свій наступ, як вважають в Україні - щоб остаточно знести місто напередодні річниці вторгнення.

Ми виконуємо накази, біжучи заледенілою вулицею, всипаною уламками, з чистим голубим небом над головою - ідеальним для російських безпілотників.

Щойно ми переходимо дорогу, з іншого боку за нами б'ють два російські снаряди. Ми повертаємось, бачимо, як піднімається чорний дим, і продовжуємо бігти.

Це був випадковий обстріл, чи націлений на нас? Ми не можемо бути впевнені, але усе, що рухається в Бахмуті, є ціллю - військовою чи цивільною.

Обстріл не припиняється годинами - вхідний і вихідний. Над головою реве російський винищувач. До найближчих російських військ всього два кілометри.

У деяких місцях точаться вуличні бої, але українські сили все ще утримують місто - попри мінусову температуру та зменшення боєприпасів.

"У нас дефіцит боєприпасів усіх видів, особливо артилерійських, - каже капітан Михайло з 93-ї механізованої бригади, позивний "Поліглот". - Нам також потрібні зашифровані пристрої зв'язку від наших західних союзників і деякі бронетранспортери для переміщення військ. Але ми все ще справляємось. Один із головних уроків цієї війни - як воювати з обмеженими ресурсами".

Ми дізнаємося про проблеми з боєприпасами, коли українські війська обстрілюють російські позиції з мінометів калібру 60 міліметрів. З труби з гучним тріском вилітає перший мінометний снаряд. Другий снаряд не викидується.

Лунає шипіння диму та крик "осічка", що змушує мінометний підрозділ мчати в укриття. Військові кажуть, що це старі боєприпаси, надіслані з-за кордону.

Битва за Бахмут - це війна всередині війни. Тут відбувалися одні з найзапекліших боїв. І зараз сили Кремля відвойовують позиції - метр за метром, тіло за тілом. Хвиля за хвилею сюди кидаються в бій найманці з сумнозвісної групи Вагнера. Є повідомлення про поля, усіяні російськими трупами.

Тепер Москва ефективно контролює дві головні дороги до міста, залишивши лише один зворотний шлях - тонку лінію постачання.

"Вони намагалися взяти це місто з липня, - каже Ірина, пресофіцерка 93-ої бригади. - Зараз крок за кроком росіяни потроху виграють. Вони мають більше ресурсів, тому якщо гратимуть довго, то виграють. Я не можу сказати, як багато часу це займе".

"Може, у них закінчаться ресурси. Я дуже на це сподіваюся".

Ми переходимо з ретельно прихованих вогневих позицій до бункерів, що гудуть генераторами та прогріваються печами. Але війська дбають про те, щоб приховати будь-який дим, який міг би видати їх місце перебування - це домогосподарча частина ведення війни. Серед тих, кого ми зустрічаємо, є спокійна рішучість боротися далі.

"Вони намагаються оточити нас, щоб ми покинули місто, але це не працює, - каже Ігор, загартований в боях командир у камуфляжі. - Місто під контролем. Транспорт рухається, попри постійні артудари. Звісно, ми маємо втрати зі свого боку, але ми тримаємося. У нас є лише один вихід - йти до перемоги".

Є ще один варіант - вийти з Бахмута поки не пізно. Але серед захисників у полях, схоже, мало хто має охоту до цього.

"Якби ми отримали такий наказ зі штабу, то добре - наказ є наказ, - каже капітан Михайло. - Але який сенс було триматися всі ці місяці, якщо потрібно відступати з цього міста? Ні, ми не хочемо цього робити".

Він пригадує тих, хто віддав свої життя за Бахмут - "багато хороших сміливих чоловіків, які просто люблять цю країну".

І якщо захисники Бахмута відійдуть, це відкриє для Росії шлях до більших міст на сході України, таких як Краматорськ і Слов'янськ.

Москва посилила атаки на інших прифронтових ділянках Донбасу на сході та півдні. Українські чиновники кажуть, що новий російський наступ вже триває.

У Кремлі цокає годинник, який відраховує час до річниці 24 лютого. "Вони схиблені на датах і так званих "днях перемоги", - каже капітан Михайло.

Але битва на виснаження за Бахмут може виснажити росіян, вважає Віктор, високий і худорлявий український командир.

"Вони зараз не обороняються, - каже він, - вони просто атакують. Вони продовжують захоплювати якісь метри, але ми намагаємося, щоб вони забирали якомога менше нашої землі. Ми тримаємо тут ворога і виснажуємо його".

Можливо.

У Бахмуті досі є життя, якщо знати, де його шукати.

Вибух тепла та світла вражає вас, коли ви проходите через двері "центру незламності", повз коробки з пожертвуваними продуктами харчування. Це боксерський клуб, який став пунктом життєзабезпечення, де місцеві жителі можуть підзарядити свої телефони та себе - гарячою їжею та спілкуванням.

Там було людно, коли ми туди навідалися - літні жінки гуртуються навколо печі, двоє молодих хлопців, які сидять на боксерському рингу, приклеєні до екрана телевізора і грають у військові ігри.

Близько 5000 мирних жителів залишаються в Бахмуті без води та світла - багато з них літні та бідні. "Деякі промосковські. Чекають росіян", - похмуро бурчить український колега.

Усі тут ведуть свої власні битви, каже Тетяна, 23-річна психологиня, яка в хабі спостерігає за своїми юними братом і сестрою. Вона все ще в Бахмуті, оскільки 86-річна бабуся не може пересуватись та покладається на неї.

"Більшість людей справляються з цим, молячись Богу, - каже вона. - Віра допомагає. Деякі забувають, що вони люди. Деякі проявляють агресію. Починають поводитися гірше тварин".

Ззовні гуде битва за це зруйноване місто, і ми виїжджаємо звідси під барабанний ритм обстрілів.