Білінгвізм як зброя проти Альцгеймера і як влаштована спрага. Новини науки

В добірці наукових новин тижня читайте про таке:

Зарядка для мозку, або як вдарити білінгвізмом по Альцгеймеру

Знання двох і більше мов не лише збагачує нас культурно і допомагає глибше зрозуміти світ. Як з'ясували вчені з двох іспанських дослідницьких центрів - Відкритого університету Каталонії (UOC) і Університету Помпеу Фабра (UPF), активне використання одразу двох мов може захистити вас від когнітивних розладів, пов'язаних зі старінням.

Про те, що використання двох мов певною мірою захищає людей від "хвороб старіння", було відомо давно.

"Поширеність деменції в країнах, де говорять одразу двома мовами, на 50% нижча, ніж у регіонах, де користуються лише однією мовою", - зазначає керівник дослідження професор UOC Марко Калабрія.

"Ми ж хотіли розкрити механізм спротиву когнітивним розладам у м'якій формі, а також хвороби Альцгеймера, який існує у білінгвів, і дізнатися про залежність роботи такого механізму від ступеня володіння двома мовами".

Як добровольців дослідники обрали жителів Барселони, оскільки там практично всі рівною мірою володіють іспанською і каталонською мовою, причому серед них були як абсолютно здорові люди, так і ті, хто страждає на деменцію або втрату пам'яті.

"Ми з'ясували, що якщо в людей з вищим рівнем білінгвізму і діагностували м'які когнітивні розлади, це відбувалося в помітно більш пізньому віці, ніж у тих, хто пасивно користується однією з двох мов", - пояснює Калабрія.

Сам професор вважає, що постійне використання двох мов і перехід з однієї на іншу слугує чудовою зарядкою для мозку. За словами дослідника, така лінгвістична гімнастика пов'язана і з іншими когнітивними функціями - наприклад, з виконавчою системою мозку, яка вмикається, коли ми виконуємо кілька дій одночасно. Вона ж дозволяє легко перемикатися з однієї мови на іншу, не плутаючи їх у мовленні.

Тож коли через когнітивне захворювання виконавча система дає збій, мозок білінгва має ефективну альтернативну систему для виконання завдання. Причому чим більш активно використовуються обидві мови і чим краще ними володіє носій, тим надійніше він захищений у нейрологічному сенсі.

По суті, активний білінгвізм слугує важливим фактором відтермінування симптомів м'якого пошкодження когнітивної функції - доклінічної фази Альцгеймера.

Тепер вчені сподіваються з'ясувати, чи допомагає володіння двома мовами зупинити розвиток хвороб Паркінсона і Хантінгтона.

Спрага. Чому мизнаємо, коли треба зупинитися

Спрага знайома всім, і всі знають як її втамувати, скільки ковтків води, бажано холодної, треба зробити, щоб вона пройшла. Проте досі нікому не вдавалося розгадати, як саме втамовується спрага.

Як з'ясували вчені під керівництвом Кріса Циммермана з Інституту неврології Прінстонського університету, в процесі пиття в мозок безперервно надходять сигнали про концентрацію води в крові, в роті, в глотці, в кишківнику, і нейрони, що відповідають за спрагу, миттєво оцінюють ступінь насичення організму водою - і, відповідно, рівень спраги.

"Спрага - це не просто реакція організму на зневоднення, як припускали класичні моделі, а динамічна регуляція, яка в режимі реального часу прогнозує, коли необхідного рівня води буде досягнуто", - пояснює Циммерман.

Дійсно, ще з 1950-х років в усіх підручниках була представлена доволі проста теорія про те, що в мозку існує так званий осмосенсор - ділянка, що регулює рівень води в крові і підказує, коли і скільки треба пити, аби підтримувати цей рівень.

За словами Циммермана, ця модель не здатна була відповісти на дуже просте запитання: яким чином вода миттєво втамовує спрагу, хоча вона ще не встигла всмоктатися в кров?

І тут на допомогу знову прийшли миші, які в питанні спраги майже не відрізняються від людей. За допомогою оптоволоконних технологій вчені змогли заміряти кальцієвий баланс в мозку мишей і побачити, як реагує окрема група нейронів, які відповідають за відчуття спраги.

Як з'ясувалося, ці нейрони не лише мають інформацію про рівень води в крові, але й отримують додаткові сигнали з інших ділянок тіла, зокрема з рота, стравоходу і шлунка, миттєво складаючи загальну картину. Саме тому миша (так само як і людина) ще не напившись, знає, коли можна зупинитися.

Планктон, який ми недооцінили

Або їси ти, або їдять тебе - такий суворий закон природи, який діє в усіх куточках біосфери.

Лише віруси досі не вписувалися в цю картину. І це при тому, що вірусна біомаса в грунті, атмосфері й воді складає десятки мільйонів тонн. Невже ніхто досі не зазіхнув на це багатство?

Схоже, вчені знайшли відповідь на це запитання в водах затоки Мен, що на східному узбережжі США.

Там мешкають два види одноклітинних організмів, які, судячи з усього, не проти перекусити навіть таким сумнівним делікатесом, як віруси. Дослідники вивчили нутрощі цих перших вірофагів (тобто пожирачів вірусів), виділили усі виявлені там ДНК і склали справжню картотеку.

Як і варто було очікувати, більшість ДНК належала самому планктону, 19% припадало на бактерії, поглинені цим планктоном, але половину картотеки склали уривки генів 50 і більше різних вірусів.

Переважно це були секвенції генів бактеріофагів - вірусів, які захоплюють клітини бактерій і там розмножуються. Тому планктону вони могли попадатися у вигляді "харчових добавок" до основної їжі.

Але у випадку з хоанозойними та пікозойними найпростішими вчені подекуди не могли виявити взагалі ніяких залишків ДНК бактерій. А якщо обіду не сталося, то яким чином гени бактеріофагів могли потрапити в клітини планктону?

І хоча усі свідчення того, що планктон їсть віруси можуть виглядати опосередкованими, погодьтеся: якби ви виявили свою дитину, забруднену в шоколаді, а поряд лежала б обгортка від нього, то у вас були б усі підстави для підозр.

Хочете отримувати найважливіші новини в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram або Viber!