Чим лякає Ебола

Цього тижня група фахівців з етики зустрілася у Всесвітній організації охорони здоров'я, щоб обговорити шляхи забезпечення пацієнтів ліками від лихоманки Ебола.

Ліцензованих препаратів від вірусу, який отримав своє ім'я за назвою річки Ебола у Демократичній Республіці Конго, наразі не існує. Лікарі вимушені випробовувати на хворих експериментальні ліки, які до цього ніколи не тестувалися на людях.

В ООН визнали, що у цьому випадку використання неперевірених на побічні ефекти препаратів етично виправдане.

Зі статистичного погляду, лихоманка Ебола доволі тривіальна хвороба - з часу її виявлення у 1976 році від неї померло "лише" кількасот тисяч людей.

Скажімо, малярія чи туберкульоз забирають щороку по кілька мільйонів життів. Кір лише у 2012 став причиною 122 тисяч смертей.

Однак Ебола привертає до себе увагу громадськості своєю невідомістю: невідомо, скажімо, яка тварина переносить вірус, хоча давно підозрюють кажанів, тому профілактика захворювання є непростою.

Достеменно не вивчені і клінічні прояви хвороби: вони дуже бурхливі, зі швидкою смертю клітин. Симптоматика може включати кровотечі, блювоту та діарею. Смертність від лихоманки доволі висока - від 50% до 90% серед інфікованих.

Небезпечні упередження

Останній спалах Еболи налякав людей. До тих, хто захворів, часто ставляться упереджено. Так само недолюблюють медичний персонал, що має справу з хворими.

Після попередніх спалахів захворювання, ті, що одужали, часто не могли повернутися назад у свої села, не мали змоги знайти роботу, декого кидали близькі. В Уганді у 2000-2001 роках спалювали власність та будинки людей, вражених вірусом.

Добровольці Червоного Хреста їздили по селах, щоб спростувати міфи і переконати селян прийняти назад тих, хто одужав від хвороби.

Один габонець, що перехворів лихоманкою Ебола під час спалаху 1995-1997 років, розповідав, як люди намагалися його оминати, таксі не зупинялися, а на пропускних пунктах поліцейські махали на нього руками, боячись торкнутися його документів.

Непідготовлені лікарні тільки сприяли поширенню епідемії. Починаючи з 1976 року, багато тих, хто захворів, були саме працівниками лікарень. Пішли різні чутки.

Наприклад, у 1995 році під час спалаху у Кіквіті, що в Демократичній Республіці Конго, люди цілком серйозно вважали, що лікарі навмисне заражали робітників довколишніх шахт, щоб ті не крали діаманти.

Вороже ставлення

Кожен спалах хвороби загострював ворожнечу та спротив місцевого населення.

Історики медицини задокументували зневагу білих колонізаторів до африканських звичаїв на початку ХХ століття. Ще відтоді лікарів і ліки місцеве населення часто сприймає з підозрою.

Відомі випадки, коли у африканських селах спалахували бунти після того, як селян змушували приймати медикаменти, в ефективність яких особливо не вірили.

Під час спалаху вірусу Еболи в Уганді серед місцевих вважалося, що білі люди продавали органи жертв задля наживи. До західних медиків ставилися з підозрою, а часом звинувачували їх у поширенні хвороби.

У січні 2002 року міжнародна команда експертів була змушена втекти з села Мекамбо у Габоні після погроз селян.

Велику роль у поширенні хвороби відіграли і місцеві звичаї, скажімо, традиція поховань.

Медики наполегливо радять відмовитися від традиційних обрядів обмивань і прощань із небіжчиками. Адже вірус Еболи поширюється від людини до людини через прямий контакт із зараженою кров’ю, фізіологічними рідинами та органами – або й без прямого контакту, через заражене середовище.

Але щось змінити було годі через спротив місцевого населення.

У деяких селах продовжують користуватися послугами народних цілителів, які розносять інфекцію під час обрізання або інших інвазивних процедур. У деяких країнах, де поширена лихоманка, медицина перебуває на низькому рівні.

Етичні ризики

Нинішній спалах хвороби Ебола у Західній Африці – найтяжчий за всі часи, з найбільшим числом жертв.

Кількість загиблих від вірусу станом на вівторок перевищила вже 1000 людей. ВООЗ визнала цей спалах надзвичайною ситуацією міжнародного масштабу.

У вівторок від лихоманки помер перший європеєць - 75-річний священик з Іспанії Мігель Пахарес, який проводив місіонерську діяльність у Ліберії.

За кілька днів до смерті іспанському священику почали давати експериментальний препарат від вірусу ZMapp, який десять років розробляли в лабораторіях США та Канади.

На людях ці ліки вперше використали наприкінці липня цього року. Американцю Кенту Брентлі, який також працював у Ліберії, дали препарат через дев'ять днів після зараження. Його стан значно покращився - хворого навіть вдалося перевезти до США.

У Всесвітній організації охорони здоров'я зважили етичність такого лікування - адже достеменно так і невідомо, чи справді препарат працює і чи є в нього небезпечні побічні ефекти.

Експерти ВООЗ обговорювали, що може статися, якщо експериментальні ліки виявляться неефективними чи навіть шкідливими, як на таке неперевірене лікування відреагують ЗМІ та місцеві спільноти та який має бути процес відбору хворих на Еболу для застосування препарату, кількість якого дуже обмежена.