"Мені хочеться писать, але треба копать окопи" - Сергій Сайгон про книги та війну

Сергій Сайгон збурив українську літературну спільноту, коли виграв премію Книга року ВВС 2020 із романом "Юпак", написаним російською та суржиком зі щедрою порцією лайки.

У 2015 році пішов служити в ЗСУ, воював в АТО. А з початком повномасштабного вторгнення 24 лютого 2022 року повернувся на війну.

Ми зустрілися з Сергієм під час його лікування у Києві влітку. Поговорили про літературу та війну, а також про те, чи пишуться книги під час війни. Та найцікавіше починається після інтервʼю.

Сайгон підносить до вуха телефон і слухає суржик голосового повідомлення від "Курган & Agregat" - українського гурту з Харківщини.

- Це Аміль чи Раміль (учасники гурту)? - питаю.

- Аміль, - чітко і впевнено каже Сайгон.

Він надиктовує Амілю-Рамілю відповідь - теж суржиком, але іншим. (Воно-то і ясно: Сайгон з Дніпропетровщини, Аміль і Раміль з Харківщини, я з Кіровоградщини, а наш оператор Саша Попенко - з Вінниччини. Якби тієї миті ми усі вийшли на відеозвʼязок, то могли би влаштувати фестиваль суржиків).

Поза камерою Сайгон розповідає про те, як війна забрала його степ, як він мріє зняти кіно і що думає про романи британського фантаста Джо Аберкромбі. Розказує історії своєї юності, які здаються мені дуже схожими на його роман "Юпак", і показує відео з передової, які здаються мені дуже схожими на його оповідання у збірці "14 друзів хунти".

Потім він зауважує, що ніколи не пив кави з молоком, бере мою, надпиває, кривиться і підсумовує: "От і ясно, чого я його не пив".

Ми знайомимося за пару годин до цього на інтервʼю, і було воно таким.

У тексті збережена оригінальна вимова Сергія Сайгона.

"Війна стала злішою, зубатішою"

BBC News Україна: Повномасштабне російське вторгнення - чи був це для вас переломний момент?

Сергій Сайгон: Ну, як переломний момент!? Нічого не буде як прєждє, ні для кого із нас, і я в том чісле.

BBC News Україна: А що ви втратили чи здобули?

Сергій Сайгон: Я женився.22 квітня.

Шо, опять война, опять важко. Ті, хто були в АТО, молодшими не стали, а війна стала злішою, зубатішою. Їх просто більше, чим було. Даже цього достатньо для того, шоб понять, наскільки друга війна.

BBC News Україна: А в який момент ви відчули і зрозуміли, що війна стала іншою?

Сергій Сайгон: Та сразу же… Це було в марті, по-моєму, коли ми воювали на київському напрямку. І первоє ж столкновєніє показало, що це друга війна.

Там була така дінаміка, що ти не успіваєш думать. Ти або щось робиш, або лежиш думаєш, но тільки потом дуже бистро остиваєш.

BBC News Україна: Як це пояснити людям, які не воювали й не воюють?

Сергій Сайгон: Я не знаю, як пояснити це людям. Сначала ви пішли, кароче, на Вєнский бал, а потім пішли на сєльську діскотеку, може, отак?

BBC News Україна: Ну, з того, що ми знаємо з ваших книжок, то ви більше по "сєльській діскотєкі"?

Сергій Сайгон: Да, но я вже старий, а по сєльським діскотєкам там був, в молодості, а щас я уже не в змозі всього цього. 36 годиків мені уже, для войни - це дєд! Ну, це я так, це я так шучу! Того шо дєйствітельно сейчас в армії, на фронті багато людей, яким даже за п'ятдесят.

От і в мене в підрозділі є такі люди, яким по 55 років, і буває, що за ним біжиш і кажеш: та підожди ти! Стой ти, не так бистро! Єсть поговорка, мемчик, шо война - дєло молодих і лучшеє лєкарство от морщін, так, шо можна, в принципі, з цим согласиться.

BBC News Україна: Я підозрюю, що ви вже дали відповідь на питання, але я його все одно поставлю: то за цей період, за останні пів року, що в вашому житті було найкраще і що було найгірше?

Сергій Сайгон: Найкраще, це конєшно, обрєтеніє сім'ї, а найгірше - так багато було поганого, шо я не хочу вспоминать. Найгірше - це пацани, яких уже немає.

Мені колись уже задавали питання, чи готовий я простить Росію? Да, готовий простить Росію, но тільки у мене одне условіє - верніть моїх пацанів! Бо поки ви не можете воскресить всіх, кого ви убили - прощенія вам од мене особисто не буде ніякого ніколи взагалі!

"Як було прєждє, вже не буде ніколи"

BBC News Україна: Ви ведете внутрішні спостереження? Як змінилася Україна за ці пів року?

Сергій Сайгон: Україна сєйчас, навєрно, на стадії отріцанія. Стадія отріцанія в тому, шо всі ми думаєм, шо єслі завтра російські війська зберуться і підуть геть, чи якимось надзусиллями українська армія зможе вийти на свої кордони, то все стане як 23.02.2022. Україна сєйчас не може понять, що так як було прєждє, вже не буде ніколи.

BBC News Україна: А що змінилося у вас? Коли ви кажете, що тепер зовсім інша людина...

Сергій Сайгон: Я став спокойнішим, успокоїло мене нормально. Уже не вигораєш по всяким там мелочам. Тому шо знаєш, що таке настоящіє проблєми, і уже нєкоториє вєщі, коли сравніваєш, думаєш, та хіба це проблєма!

BBC News Україна: Можете навести приклад, що дрібниці тепер, а що серйозні речі?

Сергій Сайгон: Ну, напрімєр, вся оця гражданська суєта, це все в одне відро - це все мєлочі, а коли ти біжиш, на тобі димить куфайка, і ти не знаєш, чи ти біжиш в ту сторону, чи не в ту, все кругом стріляє і взривається, - це, навєрноє, все-таки проблєма!

BBC News Україна: А як ви ставитеся, до, як ви казали, "гражданської суєти"? Я не вірю, що вона вас взагалі не зачіпає...

Сергій Сайгон: Погано я ставлюся до неї. Я сейчас находжуся у відпустці за станом здоров'я, на реабілітації, я ходжу в гражданських речах і участвую в гражданській жизні. На мій хлопський розум, мені кажеться, шо ми повторюєму ту саму ошибку, яку ми зробили в 14-му году. Ми отділили войну от гражданки.

І от тут вродє і хорошо, бо я не хотів би реабілітацію проходить десь там під артилерійськими обстрілами. Виїхать з одних обстрілів, щоб попасти під другі? Да, і, може, мені даже хочеться піти в ту саму бургерну і схавать бургер.

Но коли ти дивишся на людей, война опять десь стала там далеко, дєлом далеко не всих, дєлом самих військових, хоть військових самих стало більше, їхніх сімей, волонтерів і тих самих небезразлічних, кого і в прошлий раз.

І коли ти у себе бачиш 55-лєтнєго пулємьотчика, який тягає пулємьот, а тут бачиш 23-лєтніх пацанів, забитих татухами, які праздно гуляють і щось розсуждають, обкашлюють какіє-то вопросікі, хочеться прийти до воєнкома і спитати: Вася, шо такоє, шо з пацанами не получилося? Бо там люди як би заканчуються, а тут, получається, ніхто не спішить.

BBC News Україна: Зараз, на сьомому місяці війни, часто можна почути, що Україна вже перемогла.

Сергій Сайгон: Та канєшно. От приїдь у посадку і подивися. От каждий, хто так пише, хай приїде в посадку і подивиться, як Україна перемогла, як каждий час, кажді сутки даються якимось вообще сверхусіліями.

BBC News Україна: А ви могли би описати для людей, які не волонтерять, не спілкуються з віськовими, тим більше не мають армійського досвіду, що значать ці надзусилля?

Сергій Сайгон: Ну, спиш ти, заснув ти в час ночі, тут раз в пять утра вертушки прилетіли, нурсами по посадкє отработали…

BBC News Україна: Чим відпрацювали?

Сергій Сайгон: Ракетами. Раз, вертушки отработали по посадкі - комусь там павербанк пробило, комусь там кофту пробило, ну, вобщем, слава Богу, потерь немає, всі закопані. Ти проснувся, думаєш, так ладно, добре утро, пішов я кофе пить.

Поки йшов кофе пить - ще два раза прийшлось в яму впасти, бо там десь вони виставили міномет, прицілилися вже по вас, пристрілялися і періодіческі по два снаряда кидають. По дві міни кидають: беспокоящий огонь, коли тобі не дають розслабитися, тобі надо постоянно буть десь біля ям.

Ти приходиш кофе пить - кажуть, що води немає. А жарко надворі. Ти кажеш: "Так це за водою надо йти? " - "Ну, да, за водою надо йти. " - "Ну, ладно, схожу за водою".

Схожу за водою - це не вийшов і зайшов в магазін і кажеш: "Прівєт, Наташа, дай дві бутилки води", а це надо взять рюкзак і пройти шість кілометрів, щоб десь там набрати води, еслі її вчора сбросили на точкі сброса. Бо її могли вчора не привезти, дуже запросто.

І весь день проходить так: ти стріляєш, в тебе стріляють, ти по суті як би протівніка як такового не бачиш, то шо по тобі гасе в основном артілерія. Цілий день тобі жарко, а потім наступає вечір, ну, ти думаєш, ну, слава Богу, вечором буде лучше.

Прилітають комарі. Тисячі комарів прилітають. Ти виламуєш вєточку якусь із дерева і сидиш над собою махаєш біля ями, шоб тебе не сильно кусали комарі. Надєєшся, що до двух ночі вони десь трошки, трошки збавлять.

Потом залазиш в яму, в якій ти лежиш і дивишся. І ти бачиш могилу, похорони наоборот. Потому, що ти не риєш собі широку, двухуровневу. Ти собі риєш нору, і ти лежиш з могили і дивишся на посадку, на гілки зверху.

Потом опять начинають стрілять, потом, возможно, надо кудась бігти. Потому шо обізяни можуть попробувать піти в атаку. У них там тоже свої плани, вони не підстраіваються під тебе. І ближче до трьох ти засипаєш. А в п'ять прилетіли вертушки.

Ну, якось так прімєрно. Я не знаю, це все дуже, я так дуже костурбато об'яснив, тому шо у каждого своє кіно.

Про книги під час війни

BBC News Україна: А де ж там Сайгон-письменник?

Сергій Сайгон: Який Сайгон там письменник!? Чи ви думаєте, я в пєрєривах між боями достаю карандаш і начінаю дєлать замєточкі?

Тобі або надо копать, або нада йти, або нада тікать, або доганять, або опять нада копать. А коли ти викопав, тобі кажуть пішли в другу посадку. Ти приходиш в другу посадку - там тоже нада копать. А потом тобі кажуть тепер тікаєм з цієї посадки, ти прибігаєш в третю посадку, а там тоже нада копать. І ти копаєш, копаєш, копаєш… Бо жить-то хочється. Хочеш жить - копай!

BBC News Україна: Є у вас якісь механізми, коли ви просто запам'ятовуєте і відкладаєте на пізніше?

Сергій Сайгон: Канєшно. Понімаєте, це война, яка от сьогодні йде з початком фази повномаштабного вторгнення Російської Федерації, у неї зовсім друга дінаміка. І в цій дінамікі твій мозг не успіває давать оценку тому, шо проісходе. Він просто не успіває оценювать з точки зрєнія добра, зла, харашо, погано, вообще. В тебе просто він все записує.

А потом, коли появляються якісь моменти тішини, воно тебе начинає доганять. І воно десь там відкладується, но для того, щоб все це якось всплило, надо, шоб время пройшло.

BBC News Україна: Вам хочеться писати?

Сергій Сайгон: Мені, коли дуже-дуже страшно, коли так страшно, шо хочеться так все бросить, встать та сказать: та ідіть ви нафіг, пацани, я всьо! На етом мої полномочія всьо!

І шоб не считать прильоти, і щоб не думать, чи щас в твій окоп прилетить, чи в сусідній, я сінопсіс в голові кручу для того, шоб, може, це колись стане даже майбутнім сюжетом.

Єслі питання, чи хочеться мені писать? Ви знаєте - мені хочеться писать. Мені хочеться писать, але на саме писать немає часу. І це планірувать - ну, як можна планірувать те, шо ти не знаєш, шо буде через 20 минут... Як можна спланірувати на годи вперед.

Ти ж, коли воєнний, ти ж далеко не думаєш. Максімум - до бліжайшего обіда, шо в обід поїсти. Там отвєт обично прост: тушонку.

BBC News Україна: Чи можна читати, писати, видавати книги, коли в Україні є війна?

Сергій Сайгон: Ну, в когось же ж получається.

BBC News Україна: Як ви до цього ставитеся?

Сергій Сайгон: Не знаю, на "Тітаніку" був же оркестр, який грав, поки він тонув. Правда!? Як вони до цього ставилися?

Слухайте, складний на самом дєлє вопрос, єслі людині хочеться писать, если людині хочеться видаваться, я не знаю, чого нельзя цього робить?

Ми самі кажемо про те, що ми воюємо за те, щоб тут був мир. Мир же предусматрює свободу діяльності, свободу письменництва. Єслі в когось получається, єсть час, натхнення писать і видаваться, в когось получається це читать, куплять, то раді Бога, я ж то не протів. Ну, навєрно ненормально було, як би цього нєльзя було б щас би робить, якби була заборона на це.

Ви даже трошки в тупик поставили, чи доречно писати, видавати книжки. А я даже ніколи не думав, про те, чи видаються щас книжки, чи не видаються. У мене на це немає врємєні. Харашо, коли люди находять врємя на все це. Значить воно єсть, значить харашо. Але це ж все ж це має свою ціну. З тої сторони, со сторони лінії фронта...

Для мене важливо сказать, шо я захоплююсь людьми, які сьогодні служать в лавах Збройних сил України, які надзусиллями здержують всю оцю навалу в принципі. І я дуже гордий, шо я один з тих людей, кому не пох...р. Єслі в б сьогодні б сказали, хто твій супергерой? То мій супергерой - це українська армія!

Може, ще нада передать прівет своєму підрозділу, 109-му гірсько-штурмовому батальйону, який з першого дня війни виконує бойові завдання. Виконує їх гідно. Великою ціною, ціною великих втрат, але виконує завдання і показує, шо українська армія - це вам не просто так!

Ви завжди можете отримувати головні новини в месенджер. Достатньо підписатися на наш Telegram або Viber.