Як Харків провів "День вторгнення": нас так просто не візьмеш
- Author, Святослав Хоменко, Ілля Барабанов
- Role, ВВС, Харків
До третьої години ночі 16 лютого багато мешканців Харкова не спали, очікуючи вторгнення Росії на територію України - саме на цей час його анонсували західні ЗМІ та українські видання, що підхопили сенсаційну новину.
Вторгнення в результаті не відбулося, і місто спокійно відзначило День єдності - нове свято, вигадане напередодні президентом Володимиром Зеленським.
Кореспонденти ВВС спостерігали за життям Харкова у день, коли багато хто чекав на початок війни.
Щоранку 50-річний Сергій прокидається задовго до сходу сонця. Він збирає картоплю, горіхи, іншу вирощену власноруч городину і везе до Харкова, на Кінний ринок. Сергій мешкає у маленькому селі за Золочевом - до Харкова звідти кілометрів 50, до російського кордону - не більше 20.
У ніч на середу Сергій прокинувся ще раніше - за чверть до третьої ночі - без будь-якого будильника. Напередодні по телевізору розповіли, що, за даними американської розвідки, вторгнення Росії в Україну розпочнеться саме зараз, о третій ранку за Києвом 16 лютого.
"Встав, походив, подивився. Нічого не гримить - значить, думаю, все нормально", - каже Сергій.
"Якби почалося, точно чути було б. Воно якщо б'є, якщо війна, то чути за 15-20 кілометрів". Сергій знає, про що каже: він рік прослужив на Донбасі, у ракетних військах, наразі входить до мобілізаційного резерву першої черги.
Тож, невдоволено морщачись, каже він - якби щось почалося, то за ним прийшли б з військкомату за день, максимум два.
Цю ніч, яка в результаті була спокійною, Сергій називає критичною: "Після неї мені принаймні стало остаточно зрозуміло, що нічого не буде".
Заснути йому після такого раннього підйому вже не вдалося. Тож зібрав продукти, поїхав до Харкова - війна війною, а картопля сама себе не продасть.
Нове свято
Харків тим часом готувався відзначати встановлене на два дні раніше свято - День єднання. Указ про нове свято у понеділок підписав президент України Володимир Зеленський.
"Нам кажуть, що 16 лютого стане днем нападу. Ми зробимо його Днем єднання. Цього дня ми вивісимо національні прапори, вдягнемо синьо-жовті стрічки та покажемо всьому світу нашу єдність", - заявив Зеленський у зверненні до народу увечері 14 лютого.
Сценарій свята на місця надіслали з Києва. Рівно о десятій ранку меру кожного міста наказали урочисто підняти синьо-жовтий прапор, заспівати за участю представників небайдужої громадськості гімн - і, власне, все.
Деякі посадовці вочевидь перестаралися, наказавши урочисто радіти єднанню працівникам бюджетних установ, або попередивши батьків у шкільних чатах, що діти мають в середу прийти до школи у вишиванках. Обов'язково - адже кожен клас має звітувати про це фотозвітом.
Але на Сергіївську площу у центрі Харкова кілька десятків людей приходять вочевидь добровільно.
"Чому я прийшла? А хіба можна інакше?" - дивується Ірина, яка прийшла сюди з прапором батальйону "Донбас", у якому розпочинав війну добровольцем її чоловік. Сам він наразі на роботі, тому на площі з 30-метровим флагштоком їхню родину представляє Ірина.
"Гадаю, що сьогодні починається нова традиція, і мені важливо бути при її народженні", - пояснює вона.
Лисий худорлявий чоловік на ім'я Андрій з великим синьо-жовтим прапором у руках каже, що цього дня приводом для оптимізму є той факт, що Росія не напала на Україну.
"Вірогідність війни залишається великою. Тут поруч, у Білгородській області, розташована одна з найбільших російських танкових частин, і що б куди не відводили, вона там залишиться. Але події останніх днів показали, що ми чинитимемо опір, нас так просто не візьмеш", - усміхається він.
До скверу, у центрі якого стоїть великий флагшток, під'їжджають автобуси. З них виходять кілька десятків чоловіків і жінок у традиційному зимовому слобожанському народному вбранні. Це хор харківської опери - саме він виконає гімн.
Хормейстер Олексій охоче роздає коментарі журналістам, але іноземних кореспондентів найбільше цікавлять дівчата-хористки. Ті сором'язливо відвертаються і посміхаються: опинитися увечері на данському, німецькому чи французькому телебаченні не хочеться нікому.
Нарешті одна з них, Юля, набирає повні легені повітря і на одному подиху видає тираду: "Ми тут - щоб прославити Україну. Співатимемо наш гімн за нас, за нашу країну, за наших хлопців на Донбасі. Крим, Донбас - це все наша земля. Слава Україні!"
Дівчата навколо хором продовжують "Героям слава!", задоволені кореспонденти переміщаються до харківського мера і губернатора, що прибули на площу, а подруги Юлі в один голос починають її розхвалювати: "Ну ти зірка, ну ти дала, просто браво!"
Рівно о десятій біля флагштока вишиковується шеренга молодих військовослужбовців. З іншого боку, до нього підходить колона офіційних осіб - здається, все готово.
Хор затягує гімн, прапор повільно повзе флагштоком угору. "Ще не вмерла Україна" - пісня коротка, на два стовпчики, і швидко закінчується. Прапор за цей час не пройшов половини шляху. Хтось з організаторів вмикає в динаміках пісню популярного українського попгурту"Антитіла", і решта урочистого підйому прапора відбувається під слова "Часом віє вітер, і човен на воді гойдає. Нічого не бійся, в кінці сценарію - happy end".
Прапор підіймають, журналісти оточують губернатора Олега Синєгубова, він роздає чергові коментарі: наш дух не зламати, віримо в армію, ми готові до будь-якого сценарію - потім вибачається і їде на роботу. Вже за пів години після початку свята площа порожніє.
Базарна аналітика
Кінний ринок - один із найстаріших у Харкові - у середу вдень порожній. Половина наметів зачинені.
Останній місяць, каже продавчиня побутової хімії Тетяна, на тлі купи публікацій про можливе російське вторгнення люди намагаються менше витрачати гроші й економити: "Старенькі наші полюбляють телевізор дивитися і нервують. Я його роки два вже не дивлюся. Нічого розумного і доброго там не скажуть і надії не дадуть".
Сама Тетяна каже: інформація про те, що вторгнення розпочнеться о третій годині ночі, до неї, звичайно, долітала. Але робота на ринку настільки втомлива, що на запобіжні заходи вона просто плюнула і лягла спати, як завжди.
Навпроти неї якимись дрібницями для дому торгує Владислав. У російське вторгнення він не вірить: "Якщо щось серйозне буде намічатись, людський поголос донесе все швидше за будь-яке журналістське розслідування".
"Я у цьому експерт", - жартує він. До Харкова Владислав приїхав із Горлівки - це місто з населенням майже 300 тисяч людей з 2014 року перебуває під контролем самопроголошеної ДНР.
"Я за подихом повітря зрозумію, що щось починається. Припустимо, коли самохідка на кордоні виїде і вжарить - тоді це буде щось серйозне, а це - так, провокації", - розвиває свою думку Владислав, який одного разу вже залишив свій будинок через війну.
Азербайджанець Едік, що торгує фруктами, жартує, що війни не боїться: "У нас з Вірменією війна всі ці роки, тож я до неї звик".
"Та і яка війна між Україною і Росією? Вони ж рідні брати, як Азербайджан з Туреччиною, між ними війна просто неможлива. Це американці щось каламутять. Тому не буде війни, вона не потрібна ані Росії, ані Україні", - каже він.
А продавчиня яєць Людмила розповідає, що напередодні спокійно спала, прокинулася від будильника о шостій ранку, і вторгнення, яке таблоїди анонсували на третю ночі, зовсім не чекала: "Скільки можна вже нервувати, скільки разів вже різні дати називали: то 16-го, то у п'ятницю, то у вівторок. А Путін якщо й нападе, то несподівано, як Гітлер".
Найспокійніші продавці, що не вірять у можливість конфлікту зовсім, зустрілися у м'ясному павільйоні.
"Війни ми не боїмося, і плану у мене ніякого на цей випадок немає. Тікати? А куди нам тікати? Ми тут залишимося. Воювати? Не в моєму вже віці", - сміється Валентина, паралельно пропонуючи сало покупцям, що проходять повз.
Її сусід, м'ясник Діма, небагатослівно зауважує, що напередодні теж спав спокійно.
"А чого боятися? Війни? Нема чого її боятися. Треба буде - дамо відповідь", - похмуро каже він.
Перед ним, на величезному шматку м'яса, лежить чималий ніж. Діма перехоплює мій погляд.
"Цим відповідь даватимете?" - намагаюся пожартувати я.
"Та чим завгодно", - так само похмуро відповідає Діма.
Чоловік років 30, що пробігав повз, почувши нашу розмову, зупиняється і ділиться своєю аналітикою: "Війни не буде: вікно можливостей зачинилося. У Путіна бомбардувальники працюють з висоти 12 кілометрів, тому можливості для нападу були ідеальні в понеділок-вівторок, поки погода була ясною. А зараз подивіться: погода зіпсувалася, небо похмуре, і ця ситуація збережеться найближчі два тижні".
А ось мешканка харківського району Павлове поле Аня каже, що їхнім житловим масивом регулярно ходить молодик з гучномовцем і пропонує тамтешнім мешканцям картоплю.
"Я навіть якось вийшла на балкон і посварилася з ним зі свого п'ятого поверху, погрожувала поліцію викликати, що він громадський порядок порушує, хоч і почувалася у цей момент бабкою, - розповідає вона. - Так учора цей хлопець знову ходив вулицями і кричав у свій гучномовець: "Увага! Увага! Термінова новина! (тримає паузу) Термінова новина! (знову тримає паузу) Картопля!"
