"Люди дивляться на кровищу від Тарантіно, чому б не піти на українське кіно про Донбас?" Розмова з Ворожбит

Наталя Ворожбит є авторкою серіалу "Спіймати Кайдаша", який минулого року змусив всю країну сміятися і плакати. Вона також створила п'єсу "Погані дороги", яку ставили у королівському театрі Лондона, і зняла за нею фільм, який завоював нагороду на престижному Венеційському кінофестивалі.

20 травня з майже двомісячною затримкою через локдаун стрічка "Погані дороги" виходить в український прокат.

"Погані дороги" називають іншим поглядом на війну на Донбасі. Без героїв. Поганих їхніх і хороших наших. Фільм про людей там і співчуття до них тут.

У розмові з ВВС News Україна Наталя Ворожбит каже, вона готова, що стрічку критикуватимуть і військові, і ветерани, але сподівається, що фільм все ж зрозуміють.

Чи буде продовження Кайдашів, про гострих на язик українців і приказки про сраку, а ще про те, як важко перекладати на італійську українські матюки, режисерка розповіла в інтерв'ю ВВС News Україна.

Що відбувалося за лаштунками Кайдашів і коли Київ отримає свій серіал "Секс і місто" - читайте в інтерв'ю.

Кайдашам-2 бути чи ні?

ВВС: Рік тому ви зробили початок карантину веселим завдяки "Кайдашам". Коли буде продовження серіалу "Спіймати Кайдаша"?

Наталя Ворожбит: Продовження неможливе. Продовжуйте у своїй голові. Мені здається, я сказала все. Не люблю довгі проєкти, для мене і 12 серій - це забагато. Не хочеться псувати. До того ж нашу дерев'яну хату в селі, де все знімали, розібрали. Нічого не залишилось. Тому, мабуть, ні.

ВВС: Попри те, що є такий попит, стільки разів у вас про це питали, все одно категоричне "ні"?

Наталя Ворожбит: Не уявляю. Абсолютно.

ВВС: Ні за які гроші?

Наталя Ворожбит: Ні за які. Я ще не почула такої пропозиції, щоб не змогла відмовитися.

ВВС: І тут я бачу, що шанс є.

Наталя Ворожбит: Я знаю, що така пропозиція не прозвучить в наших реаліях.

Реальні Кайдаші, реальне село

ВВС: "Спіймати Кайдаша" - це така українська драма, де глядачі впізнають себе, своїх родичів. Знято дійсно дуже реалістично. Як вам вдалось цієї реалістичності досягти?

Наталя Ворожбит: Просто я знаю цю реальність і, напевно, моя мета була просити, примушувати, добиватися результату і все. Коли в тебе в голові є дуже чітка картинка, коли ти створюєш дуже конкретний світ, то це не складно.

Перші ескізи художників, яка повинна бути хата, дуже відрізнялись від того, що було в результаті, але ж вони почули, наповнили так, як хотілося.

ВВС: Де ви шукали ці речі: від годинників до чашок, одягу героїв? Це справді схоже на те, що ми мали і маємо зараз навколо нас.

Наталя Ворожбит: Якісь речі я замовляла, як годинник на стіні, оцей типу на руку. Він був у кожному другому будинку, всі купляли такі годинники, дарували родичам, вішали поруч з іконами. А ще у художників є великі колекції реквізитів.

ВВС: Багато акторів у "Кайдашах" мали досвід в інших проєктах на українському телебаченні. І вони там виглядають зовсім інакше, наприклад, той самий Лаврін. Як вам вдалось перевтілити їх у таких справжніх сільських хлопців, дівчат, Кайдашиху?

Наталя Ворожбит: Є прислів'я, що хлопець з села може поїхати, але село з хлопця ніколи не поїде. Десь у кожного з нас є якісь родичі, батьки. Хтось взагалі там народився, скільки ти його не ховаєш, не змінюєш, там театральний вуз, академізм, телебачення - все одно треба трішки копнути, й воно з тебе вийде.

З Лавріном було складно, він одесит, в нього нема природного суржику. Він його, так би мовити, грав, робив. І ми навіть просили його так не робити, тому що в нього це не так органічно і природно виходило, як у того ж Карпа, який з Переяслав-Хмельницького. Він просто так говорить, цей його рідна мова дитинства.

ВВС: Ви їм просто дозволили говорити так, як вони говорять в себе дома?

Наталя Ворожбит: Так. Просила їх говорити так, як зручно сказати, уявити себе в селі. Як би ви сказали мамі, тітці? І воно полилось. Багато речей було не по сценарію.

ВВС: У серіалі багато класних слів, приказок: "І корові дала, і свиням дала, і кролям дала...", смішних прислів'їв про сраку, де ви стільки їх взяли?

ВВС: Конкретно про сраку я взяла в інтернеті. Шукала щось таке гостре. А все решта - підслухане з дитинства, я дуже це ціную. Я - з Полтавщини, і в нас дійсно є такий суржик. Всі мої родичі, сусіди - гострі на язик. І це постійне таке яскраве спілкування.

Моя бабуся говорила приказками, постійно жартувала, не могла, щоб не підколоти. Це дуже жива мова така і швидка реакція, швидке говоріння. Мені дуже хотілось це показати всім.

Погані дороги, які об'єднують всіх

ВВС: Якщо коротко описати фільм "Погані дороги", про що він?

Наталя Ворожбит: Про нашу війну, про різних людей, чоловіків і жінок, наших, їхніх, неважливо - які опинилися в дуже драматичних, трагічних подіях війни.

ВВС: В цьому фільмі немає героїв/ворогів, немає хороших і поганих. Він такий - гострий, важкий. Є очікування, що ветерани, військові можуть сприйняти його неоднозначно. Ви не боїтеся критики з боку ветеранів?

Наталя Ворожбит: Я не боюся. Підозрюю, що може бути неоднозначне сприйняття. Але я знала, на що йду. Знала, коли писала, що це такий не романтизований погляд на війну. Кілька ветеранів дивилися, і нічого. Сподіваюсь, що їхнє внутрішні відчуття правди підкаже їм, що по-іншому не можна було зробити це кіно. Є різні фільми про війну, різні фокуси. "Кіборги" - це шана, подяка, безмежна любов до наших військових.

"Погані дороги" - це спроби розібратися з психологією травмованих людей, які опиняються перед вибором.

ВВС: В одному з інтерв'ю ви говорили, що після кількох поїздок на Донбас більше не будете вживати слово "сепаратисти". Що не може бути, що тут всі хороші, а там - всі покидьки. А ви не боїтесь, що вас звинуватять в якихось симпатіях до бойовиків або в романтизації сепаратистів?

Наталя Ворожбит: Нема там такого. Не боюсь. Знаєте, коли є внутрішнє відчуття правди і свого власного патріотизму, то боятись немає чого.

Мучить питання, що там відбувається

ВВС: Фільм доволі важкий, там багато жорстоких сцен. Чому глядач має на нього піти?

Наталя Ворожбит: Ну, крім жесті і жорстокості там, погодьтесь, багато гумору, як не дивно. Я думаю, що, якщо люди ходять дивитися, як ллється кровища на Тарантіно, чи на фон Трієра, то чому їм не піти на українське кіно.

Мені здається, що багатьох мучить питання, що там відбувається, що з цим робити? Я вірю, що небайдужих людей багато в нашій країні, і що саме в пошуках цього питання вони підуть і подивляться.

Мені хочеться, щоб ми співчували один одному, щоб ми співчували людям, які там опинилися. Співчуття очищує, розширює масштаб особистості, дозволяє рости.

ВВС: В цій стрічці, яка складається з п'яти історій, мене найбільше вразили дві - про курку і про підвал. Підвал за відчуттями нагадував трилер. У мене виникали питання, чому я це дивлюсь, чому все так жорстоко, чому він це робить? Чому ви обрали саме цю історію?

Наталя Ворожбит: Ми на початку її відкинули. Не збирались знімати з причини власне жорстокості. Але пазл не складався.

Чому я її взяла? Вона за емоційною шкалою драматургічно правильно в цю історію вплетена. Завдяки їй виникає правильна структура. Від маленького злочину, який не доведений, до великого. Де кордони? Їх немає. Бо є зло, насилля, війна, зона безвідповідальності, де все можна. Ми хотіли показати, налякати саме цим. Війна калічить багатьох. Я багато слухала історій про полон від знайомих, і вони мене дуже вразили. Коли я їздила в перші роки в АТО, завжди думала, що дуже легко потрапити в полон. Не туди звернув і все. І що? Як я буду себе поводити? Поставила собі таке питання - що я буду робити, щоб вижити, і тоді роздуми наштовхнули на написання цієї історії.

ВВС: І про новелу "Курка". Було таке враження, що це десь у прифронтовій зоні України. Ця історія про що?

Наталя Ворожбит: Вона про те, що насильство, війна, беспрєдел, починається не обов'язково там, де стріляють. Все зло починається з маленьких дій, з маленьких вчинків, зі звичайних людей. Коли виникає спокуса, ми не завжди можемо з нею впоратись, і взагалі про те, як швидко відбувається втрата людського обличчя.

ВВС: Що з цих історій правда, а що вигадка?

Наталя Ворожбит: Це розділити неможливо. Історій, які я слухала колись на Донбасі, сотні. А новел в п'єсі - шість, а у фільмі - п'ять. Це якийсь вибірковий мій досвід почутого. Всі персонажі мають прототипів. Кожна історія зібрана з кількох.

Я знала, що мій знайомий директор школи з одного з міст дійсно п'яний перетинав блокпост з іграшковим "калашом" в багажнику і без паспорта. І він каже, що його пропустили, більше нічого не знаю.

Ми спілкувалися з військовими, вони приходили у виставі брати участь. За їхнім командиром весь час ходила дівчинка-підліток. Він її ігнорував, з нею не спілкувався, а вона тінню за ним ходила. Була у нього закохана. Він розповідав, що просто допомагає її родині продуктами. Я не знаю, правда це чи ні, я не знаю нічого.

Є багато різних історій. Є і шлюби між військовими і місцевими жінками - їх дуже багато. Але і є історії, які поза законом.

ВВС: П'єса "Погані дороги" йшла успішно в Україні в Лондоні та Данії. "Погані дороги" стали П'єсою року в Україні. Її дуже гарно сприймали. Ви розраховуйте, що фільм повторить успіх п'єси?

Наталя Ворожбит: Його точно подивиться більше людей, тому що театр - це дуже обмежена кількість. І він уже повторює. Ми були на кінофестивалі у Венеції і отримали відзнаку, це вже успіх.

Зараз є багато фестивалей, на яких фільм продовжує своє життя. Але головне - це наш український глядач, це хвилююче і найбільш очікуване, тому я дуже сподіваюсь, що мене зрозуміють.

ВВС: Ви розповідали, як було складно оце різноманіття матюків перекласти на італійську мову. Де у нас багато слів, а в них одне…

Наталя Ворожбит: Нема у них матюків. Все перекладається як "фантастіко", але нічого з цим не поробиш. Це втрати у колориті, але нічого.

ВВС: Фестивальне життя фільму вже закінчилось чи продовжується?

Наталя Ворожбит: Продовжується. Був фестиваль у Литві, у Вільнюсі. Кожного місяця відбуваються один-два фестивалі. Фільм показали на понад десяти фестивалях.

ВВС: Після перемоги у Венеції, що у вас запитували, якими враженнями ділилися італійські глядачі, критики, журналісти? Що вам запам'яталося і вразило з тих відгуків і з того, як цей фільм сприйняли там?

Наталя Ворожбит: Вони розуміють, про яку війну йде мова, але це не педалюється. Вони перш за все дивляться на людські історії. Італійки говорили, що тема насильства над жінками для них прозвучала дуже гостро. Це їхня тема. В Італії з цим проблеми. Здається, знімали фільм про війну, а вони побачили насильство над жінками.

"Страхи і неврози" - українське "Секс і місто"

ВВС: Що буде Наталя Ворожбит робити після "Поганих доріг"?

Наталя Ворожбит: Наталя Ворожбит пише три авторських серіали. Готуюсь до зйомок фільму, як режисерка, за моєю старою п'єсою, написаною ще у 2005 році.

ВВС: Можете назвати жанр п'єси і серіалів ?

Наталя Ворожбит: Один серіал про дев'яності роки. В центрі - історії жінка-директорка книгарні. І коли починаються дев'яності, у неї цей бізнес намагаються відібрати. Історія про те, як вона прилаштовується до нових часів і, звичайно, її особисте життя.

Мені зараз здаються цікавими ті часи. Хочеться переосмислити, як все починалося, що з нами було, який шлях ми пройшли. Це дуже особиста історія, бо в мене мама колись була директоркою книгарні в центрі Києва, мені хотілось про це написати чи зняти.

Друга історія про жінок 40+ під назвою "Страхи і неврози". Це і мої власні страхи, неврози, моїх подруг. Така міська історія. Все відбувається у Києві. Мені дуже хочеться показати сучасний Київ і сучасні локації. У нас немає такого міського серіалу, як "Секс і місто", де New York, в який ти закохуєшся.

Третій серіал буде знятий за книгою Ольги Кобилянської "У неділю рано зілля копала". Не сучасний, а історичний, красивий костюмований серіал. Історія про кохання. Я дуже хотіла, щоб не було ніякої війни, а щоб були страсті й таке інше.

Про фільм - події відбувається в українському селі. Часи - десь від 90-их і до сьогодення. В українське село приїжджає російський письменник і закохується в місцеву самогонщицю. Вона набагато за нього старша. У них дуже складні стосунки. Це буде така драма з елементами комедії й містики. Не знаю, що з цього вийде, але хочеться, щоб було і легко, і весело, з одного боку. З іншого, все одно там питання Росії та України є. Попереду була війна, ти це розумієш.

ВВС: Когось із "Кайдашів" будете запрошувати до нових проєктів?

Наталя Ворожбит: Напевно, що когось буду запрошувати. Конкретики ще немає, але мені дуже хочеться з усіма попрацювати. У мене шикарний ансамбль і у "Кайдашах", і в "Поганих дорогах".

ВВС: Ви зробили "Кайдашів" такими, якими хотіли, ніхто вам не ставив рамки, що тут має бути більше сексу, тут більше ще чогось?

Наталя Ворожбит: Ніхто нічого не ставив, це було абсолютне щастя і довіра. Ніхто мене не редагував. Я так вдячна.

Бо зіпсувати можна все. І там є, що правити. У кожного своє бачення історії. Вони хотіли комедії. А коли зрозуміли, що у мене не тільки комедія, а дуже драматично розвиваються події, просто змирилися і прийняли все.

ВВС: Ми в редакції багато обговорювали цей серіал. Плакали, сміялися під час перегляду, знову плакали, особливо там, де Мотря, коли її собака загинула. Розповідали, що плакали всі, хто дивився…

Наталя Ворожбит: А на знімальному майданчику, знаєте, як плакали? Заходжу я на плейбек, де сидить режисер, гример, костюмер, а Мотря десь на горі типу закопує собак. Ясно, що вона нікого не закопувала. І вони сидять - всі плачуть. Чоловіки і жінки, прекрасно розуміючи, що всі живі.

ВВС: Ви очікували, що серіал так вибухне, що про нього так будуть говорити і стільки говорити?

Наталя Ворожбит: Я про таке мріяла, але коли ти вже в самому процесі, ти не можеш оцінити може. Але якесь передчуття таке було. Ти ж дивишся, як реагують група і всі.

Було дуже багато постів, де мене відмічали, дуже було багато листів, дзвінків абсолютно неймовірних. Від священників, від таких різних людей, від моєї тьоті Галі з села, наприклад.

Листи писали дуже щирі та емоційні, цілі сповіді. Всі себе впізнавали. Писали, а я в дев'яностих таке саме дитинство мав, ой у мене в 60-х все було так само, а я в 2015 була в селі… Боже, це ж про нас. Це було приємно, що різнім покоління так сподобалося.

ВВС: І тепер найголовніше питання - чия Ангеліна?

Наталя Ворожбит: Ха! Я думаю, навіть Танька не знає, чия Ангеліна. Є речі, які не мають значення. Яка різниця? Є дитина, за яку всі мають відповідати - і Лаврін, і Карпо. Обидва теоретично можуть бути батьками. І навіть тест тут нічого не вирішить. Це більше про відповідальність.

Зйомка проходила у кінотеатрі Kino42 у Києві.

Хочете отримувати найважливіші новини в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram або Viber!