"Моя мама була п'яницею. І це було великою таємницею"

Пияцтво батьків - потужний негативний фактор, що руйнує життя дитини. Діти алкоголіків частіше страждають від депресії, гірше вчаться й страждають від домашнього насильства.

Алкоголізм батьків може бути фатальним не лише в дитинстві, але й протягом усього життя. Так сталося і з Беккі Елліс Гамільтон.

Був вечір суботи, і 13-річна Беккі допомагала своїй мамі Пет чепуритися перед побаченням. Пет проводила більшість вихідних у свого друга, а донька залишалась вдома з бабусею.

Беккі обережно одягла матері контактні лінзи, нанесла бузкові тіні й перламутрово-рожеву помаду.

За словами Беккі, Пет була високою, вродливою і виглядала молодо для 53 років. Того вечора вона була в гарному настрої, жартувала і сміялася.

"Але я пам'ятаю, що гнівалася на неї, - каже Беккі. - Я була засмучена і хотіла сказати: я знаю, що ти знову випила. Ти ж не пила цілу вічність. Чому знову?"

Але дівчинка так нічого і не сказала. І після макіяжу Пет поцілувала Беккі на прощання і пішла на побачення.

З раннього дитинства Беккі знала, що її мама п'є, хоча Пет ніколи не випивала при ній і не говорила про це.

Навколо її матері був запах, який Беккі пам'ятає досі. Це перегар - так пахне від людини, яка добряче погуляла напередодні.

"Я в одну мить визначала, що вона напідпитку. Її ніби підміняли, і переді мною з'являлась інша людина".

Пет ховала пляшки з горілкою по всьому будинку - під матрацом, між рушниками в шафі у ванній, в бачку унітаза. Вона пила потайки і багато - п'ять днів на тиждень.

Тому, якщо Беккі знаходила одну із захованих пляшок, вона виливала горілку, замінювала її водою і потім обережно повертала пляшку до схованки.

Всі про все знали, але ніколи нічого не казали.

У родині Беккі існувало негласне правило - ніхто не повинен знати, що її мати п'є.

"Я не хотіла, щоб мама потрапила в біду. Боялась, якщо хто-небудь дізнається, то мене заберуть. Ще я знала, що вона потребує мене, - каже Беккі. - Я повинна була захистити її - без мене бабуся не впоралася б".

Про те, що відбувається вдома, Беккі не розповідала навіть найближчим друзям. І запрошувала їх у гості, тільки коли мами не було вдома.

"Це було своєрідною тактикою, - каже вона, - домовленістю, яку не обговорювали, але яка влаштовувала всіх".

У присутності Беккі проблеми з алкоголем обговорювали лише її бабуся і зведені сестри - діти Пет від першого шлюбу. Вони були набагато старші за Беккі й залишились з їхнім татом після розлучення батьків.

"Гадаю, моїй бабусі було соромно - не за маму - просто це було клеймо. Ніхто не знав, що робити, а такої підтримки, як зараз, тоді не було", - каже Беккі.

"Моя мама була п'яницею. І це було великою таємницею".

Беккі звикла до нестійкої поведінки Пет - побачити, як маму нудить або вона знепритомніла, було буденною справою.

А ще вона звикла до розчарувань. Якось вони з бабусею зайшли до Пет на роботу, щоб разом подивитись на різдвяну ялинку, але радість Беккі зникла, коли вона побачила характерний блиск в очах мами і почула невиразну мову.

Іноді, коли бабусі не було вдома, Беккі залишалась з матір'ю сам на сам і робила все можливе, аби відвернути її від алкоголю.

"Я постійно хвилювалася, постійно була на межі, тому що варто було їй випити, і мені доводилось доглядати за нею всю ніч", - каже Беккі.

Якщо Пет розуміла, що вдома немає алкоголю, вона просила Беккі прогулятися з нею в магазин.

Коли Пет напивались, то починала плакали, казала доньці, що просто хоче, щоб її любили, і згадувала все погане, що з нею сталося. Беккі слухала і запевняла маму, що любить її. Ставало пізно, і Беккі намагалася умовити Пет лягти спати.

"Коли ми жили у бабусі, то спали в одній кімнаті, тому мені доводилось лягати з нею в ліжко і чекати, поки вона засне, - потім я тихенько вставала і йшла в коридор дзвонити сестрі", - згадує вона.

Але якщо Пат прокидалася і розуміла, що Беккі немає, то дуже засмучувалась.

"Вона знову починала плакати і казати: ти мене не любиш, ти кинеш мене. Я мусила повзти назад в ліжко і починати все спочатку", - каже Беккі.

Врешті-решт Пет засинала або непритомніла.

Час від часу Беккі підносила дзеркальце до обличчя мами, щоб переконатися, що вона дихає.

А вранці Пет поводилась так, ніби нічого не сталося.

"Вона могла мене обійняти, якщо знала, що зробила щось не так і засмутила мене минулої ночі, - каже Беккі. - Це був її спосіб визнати помилку, не озвучуючи її. Було дивно, якщо чесно, ніби переді мною була інша людина".

Твереза Пет була "найдивовижнішою, ідеальною мамою, - згадує Беккі, - дуже доброю і веселою".

Були періоди, коли вона трималася. Намагалася кинути пити самостійно або лягала у реабілітаційну клініку. Але попри всі спроби, Пат, схоже, не могла прогнати демонів, які знову і знову повертали її до пляшки.

"Коли вона була п'яна, то розповідала мені, що зазнала насильства [в дитинстві], - згадує Беккі. - Мама казала, що це був хтось з родини".

Іноді Пет остаточно втрачала сили - біль затягував, а витягнути себе звідти вона не могла. Тоді вона намагалась покласти цьому край.

Беккі пам'ятає щонайменше три спроби самогубства своєї матері й вважає, що були ще кілька до її народження.

"Я переконана, що їх було більше - мама просто впадала у відчай", - каже вона.

Одного вечора, коли Беккі була ще зовсім маленькою, її зведені сестри приїхали на вихідні, а батька Беккі не було вдома.

"Мама почала пити, сп'яніла і зникла з купою таблеток", - каже Беккі.

Її знайшли на лавці в парку і відвезли до лікарні. Коли Пет виписали, ніхто не пояснив Беккі, що сталося.

Коли Беккі виповнилось 13, її батьки розлучились. І хоч мама повністю не відмовилась від алкоголю, здавалось, життя налагодилось.

Пет познайомилась з порядним чоловіком і не пила так багато, як раніше - тільки у вихідні, коли бувала у Браяна.

"Це були щасливі часи, - каже Беккі, - гадаю, зустріч з чоловіком, який щиро піклувався про неї і її родину, була гарним стимулом кинути пити".

Але потім щось змінилося. І Пет взялася за старе.

Того суботнього вечора Пет пішла до Браяна. Можливо, дорогою вона випила ще, каже Беккі, тому що Браян сказав їй, щоб вона виспалася, і пішов до друзів один.

Наступного ранку, десь о шостій чи сьомій годині, задзвонив телефон, і Беккі розбудила бабуся.

"Беккі! Вставай! Твоя мама наклала на себе руки, - кричала вона знову і знову. - Вставай!"

Беккі стрімголов побігла до Браяна. І зупинилась, коли побачила машини "швидкої". Вона так і стояла на вулиці - босоніж, в одній нічній сорочці.

"Це було схоже на якийсь сон, - згадує Беккі. - Але я знала, що це має статися, я готувалася".

Пет впала у квартирі Браяна і пошкодила життєво важливий орган. Вона померла "майже миттєво", - пояснює Беккі.

Через високий рівень алкоголю в крові слідчий записав, що смерть настала внаслідок нещасного випадку.

"Звучить жахливо, але я ніби оніміла, адже мені з дитинства доводилось удавати, що все добре, - каже Беккі. - Я ніби перестала відчувати емоції. Це сумно, але це була моя реальність".

Місцева газета Scunthorpe Telegraph опублікувала статтю про смерть Пет, так все розкрилось.

"Ніхто з моїх друзів нічого не знав. Але після її смерті я була вимушена визнати, що в нас є величезна таємниця. І для мене це було нормою", - каже Беккі.

"В школі я чула жахливі жарти про маму, як вона померла, деякі казали, що я в цьому винна", - каже Беккі.

"Моя мама пішла, і я повністю втратила себе. Моє таємне життя, обман - все зникло. Всі про все дізнались, і я просто не знала, хто я тепер".

Беккі каже, що в школі їй не вистачало підтримки.

"Один вчитель якось відвів мене в бік і запитав, що відбувається, тому, коли було зовсім погано, я завжди зверталась до нього", - каже вона.

"Я не знала, що робити, просто не могла впоратись з цим, це було жахливо, - каже вона. - Все було зосереджено на турботі про маму, а тепер вона пішла".

Минули роки, а Бекіі так і не змирилася з втратою матері.

Її гнітить "отруйне мовчання" навколо жорстокого ставлення до Пет у дитинстві та її алкоголізму. Але вона нікого не звинувачує.

"Тоді це було проблемою поколінь, - каже Беккі. - Люди соромилися говорити про такі речі".

Сьогодні Беккі шкодує, що не поговорила з мамою і не шукала допомоги на стороні.

"Я жалкую, що не зробила цього, - каже вона. Але я не наважувалась, тому що мене запрограмували: якщо я розповім, буде тільки гірше. Але якби я поговорила з ким-небудь поза межами родинного кола, у мене, можливо, вистачило б сил поговорити з нею, і це б допомогло".

Після смерті Пет минуло майже 18 років, а Беккі досі почувається ніяково в присутності п'яних людей.

"Я спочатку лякаюсь, а потім починаю контролювати ситуацію. Виникає відчуття, що я маю взяти на себе цю материнську роль, - каже вона. - Я не можу розслабитись і постійно насторожі".

Два роки тому, напередодні її весілля, хлопець Беккі трохи випив на вечірці.

"І я зрозуміла, наскільки гостро я на це реагую", - каже Беккі.

Після цього Джей жодного разу не випив, "він - чудова людина", - радіє Беккі.

А потім і сама Беккі повністю відмовилась від алкоголю - вона і так практично не пила, але завжди боялася, що може закінчити, як її мати.

Після смерті мами у Беккі діагностували біполярний розлад, і, хоч вона завжди лікувалась, цього було мало.

Вона зрозуміла, що їй потрібна допомога, щоб впоратись з депресією і з травмою, яку вона пережила в дитинстві.

"Я думала, що я одна знаходила пляшки з горілкою в унітазі, поки не поговорила з людьми, які опинились в такій самій ситуації, - каже вона, - і мені стало легше".

Але Беккі пішла ще далі. Зараз вона підтримує наркозалежних під час лікування.

"Я знайшла себе, і це дає мені сили і впевненість у собі, - каже Беккі. - Моя мама хотіла б, щоб я займалась тим, що робить мене щасливою, - а я щаслива, коли допомагаю таким людям, як вона".

Хочете отримувати головні новини в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram або Viber!