"Як ти хочеш, щоб тебе торкнулися?". Секс у людей з інвалідністю в Україні

"Люди з інвалідністю переконані, що задоволення зосереджене в геніталіях. А я кажу своїм клієнтам: "Усе ваше тіло - це задоволення", - розповідає Люсі Міллер.

Вісім років вона працює сурогатною партнеркою в рамках програм секс-терапії у Великій Британії. У них, зокрема, беруть участь люди з інвалідністю.

Психотерапевт може призначити для них сурогатного партнера - людину, що допоможе пізнати й розкрити власну сексуальність. І це допомагає як людям з комплексними вродженими порушеннями розвитку, так і тим, хто отримав інвалідність через травму чи хворобу.

У кожної людини з інвалідністю свої унікальні історія та потреби. Але Люсі надає таку допомогу, про яку сьогодні в Україні навіть не йдеться. Хоча така потреба є, як і всюди.

"Люди з інвалідністю мають такі самі гормони, імпульси та почуття, як й інші, але їхній доступ до свого тіла та до можливостей задовольнити сексуальні потреби обмежений. Але ж це природжене право кожної людини", - наголошує Джослін Нердаль, коуч з інтимності та спеціалістка з сексуальної освіти з Канади.

У Нідерландах, Німеччині, Великій Британії, США та деяких інших країнах сьогодні розвивається така терапія за допомогою сурогатних партнерів.

Співчуття - так, а сексуальні потреби - ні

В Україні досі сексуальність людей з інвалідністю - табу. Досі навіть спеціалісти - як-от психологи та соціальні працівники - вкрай рідко обговорювали це питання.

"Ми готові дати таким людям співчуття та певні засоби для покращення їхньої соціальної ситуації, але зовсім не готові визнати їхні сексуальні потреби", - наголошує Валерій Дорожкін, доктор психологічних наук, психотерапевт.

За даними Держкомстату, в Україні 2,66 млн людей з інвалідністю.

"Це може бути певним нашим внутрішнім нарцисизмом. Ми уявляємо секс як прояв прекрасних почуттів таких же прекрасних людей. І це можливо лише в стосунках. Але ж абсолютно будь-яка людина може мати такі почуття. Це ми часто не готові прийняти", - відзначає Валерій Дорожкін.

Це все історія не стільки про секс як такий, скільки про сексуальність людини в ширшому розумінні: про пробудження тіла та душі, про примирення із собою та здорове відчуття життя, про вміння любити. Іноді також про вдячність до тих, хто допоміг, зрозумів і підтримав. Дуже добре, коли розуміння виявили найближчі люди.

В Україні в цій історії часто ключовою є роль батьків.

"Дитині вже й 30, й 40 років, а вона все "золотце" для батьків. Батьки мають визнавати, що якщо навіть у їхньої дитини є інвалідність, вона дорослішає. І якщо її закрити від усіх проблем та викликів, вона не буде розвиватися", - каже Антон Дубішин.

У 31-річного Антона - спінальна м'язова атрофія Вердніга-Гофмана. Його кінцівки не розвинулися. Щоб поїсти чи вдягнутися, він має покладатися на допомогу мами Наталі.

Хлопець зареєструвався на форумі молодих людей із таким діагнозом. Вони там обговорюють, поміж іншого, свій сексуальний досвід, мастурбацію, стосунки.

"Один хлопець розповів, що коли в нього у 20 років трапилася вночі еякуляція, він не знав, що це. Думав, що він помочився під себе. І йому було дуже соромно перед батьками", - пригадує він історії з форуму.

"Я спостерігав, як молоді люди з інвалідністю не могли дивитися інтимні сцени в кіно. Для них це щось дике. Я спокійно їх дивлюся. У мене теж є сексуальні фантазії", - розповідає Антон.

Олеся Яскевич однією з перших в Україні почала відкрито говорити про сексуальні потреби людей з інвалідністю та їхнє право на задоволення.

Вона заснувала громадську організацію "Бачити серцем" та школу соціалізації для підлітків із комплексними порушеннями. Вона виховує сина Матвія, в якого є такі порушення. Хлопець від народження є незрячим.

"Рішення не порушувати тему сексу батьки часто ухвалюють замість дітей, тому що їм так спокійніше. Я також знаю випадки, коли дівчат у психоневрологічних інтернатах стерилізували чи давали препарати, які викликали передчасну менопаузу. Це робили, щоб вони не могли завагітніти", - каже Олеся Яскевич.

"Щодо свого сина я ніколи такого не допущу. Так само буду відстоювати право своїх підопічних на сексуальне життя", - наголошує вона.

Олеся Яскевич має досвід, як саме можна допомагати дітям з порушеннями.

"У нас займається хлопець, у якого в 14 років почало проявлятися сильне сексуальне збудження. Він не міг зосередитися на заняттях, не знав, що робити з цим. Він не може говорити. Ми розробили спеціальну інструкцію для нього, як саме і де він може зняти самостійно цю напругу. Йому також дуже допоміг батько. Як наслідок, хлопець дає цьому раду й може займатися, бути в колективі", - розповідає пані Яскевич.

На заняттях з молодими людьми з інвалідністю, старшими 18 років, вона намагається говорити про їхню гендерну ідентичність, про тілесні особливості: "Я починаю з найпростіших речей. Не всі батьки поки що готові до того, щоб говорити відкрито про сексуальність їхніх дітей. Але потрібно з чогось починати".

Спочатку освіта - потім секс

Доктор Тара Лонг, психотерапевтка з Нідерландів, допомагає людям з інвалідністю прийняти й розвинути свою сексуальність. Разом із сурогатними партнерами вона розробляє індивідуальну програму для кожного свого клієнта. Зазвичай терапія триває 6-12 місяців та включає щонайменше десять сесій.

Сурогатні партнери - це люди віком переважно після 35 років. Вони проходять спеціальне навчання з психології, сексології, тілесних практик. Багато хто має досвід роботи в медицині чи соціальних службах.

"Повірте, це дуже цілісні люди з великим серцем. Секс-працівники - це зовсім інше. Для останніх ідеться про надання секс-послуг на комерційній основі. Сурогатні партнери вчать та підтримують", - каже доктор Лонг.

Темою сексуальності людей з інвалідністю вона опікується вже 24 роки.

Визнає, що навіть у ліберальних та вільнодумних Нідерландах розвивати таку психотерапію складно. Їй досі доводиться долати спротив колег самій ідеї сурогатних партнерів.

Чверть століття тому Тара Лонг була професійною танцівницею. Через проблеми зі здоров'ям вимушена була завершити сценічну кар'єру.

Вона змогла використати свій досвід уже в психотерапії. Танець є одним зі способів пробудження тіла й вираження сексуальності.

Психотерапевтка переконана, що потрібна ціла інфраструктура для допомоги людям з інвалідністю з питаннями інтимності. І її важливо узаконити.

Ця інфраструктура має охоплювати сексуальну освіту для батьків, спеціалістів та самих клієнтів, психотерапію сурогатних партнерів, а також ескорт-послуги.

"Секс - це лише мала частина тієї програми психотерапії, яку проходять мої клієнти з інвалідністю. Основна частина - це сексуальна освіта, це дослідження свого тіла. Я починаю з того, що питаю клієнта: "Як ти хочеш, щоб я тебе торкалася впродовж трьох хвилин?" - розповідає Люсі Міллер.

"До таких людей, як я, торкаються, мов до людей без статі. Але в нас є певні зони, де відчувається задоволення. У мене є таке", - каже Антон Дубішин.

Завдання Люсі - допомогти клієнту встановити контакт зі своїм тілом, які б у нього чи у неї не були порушення. А також визначити й дослідити ерогенні зони.

"Якщо людина прикута до ліжка, ми можемо, приміром, сексуалізувати її обличчя. Воно теж чуттєве. У таких людей, узагалі, часто немає навіть відчуття кордонів власної шкіри. Моє завдання - змінити це", - розповідає Люсі Міллер.

Вона пригадує перший свій досвід роботи з чоловіком з інвалідністю: "У нього була хвороба Альцгеймера. І він розповів, що відколи захворів, дружина торкалася до нього, немов мати. А він хотів жіночого доторку".

Всі фахівці, з якими вдалося поспілкуватися ВВС, погоджуються: Україна поки що не готова прийняти такі підходи.

"Втім, визнання сексуальності людей з інвалідністю потрібне всьому суспільству, бо допомогло б реабілітувати саме право на задоволення сексуальних потреб абсолютно кожної людини", - вважає Валерій Дорожкін.

Олеся Яскевич вивчає нині психологію та сексологію. До неї на її освітній програмі ніхто ще не висловлював бажання досліджувати саме сексуальність людей з інвалідністю.

Секс-індустрія як вихід

Інший аспект можливої інфраструктури для допомоги людям з інвалідністю - це спеціалізовані ескорт-агенції, де мають працювати секс-працівники зі знаннями з психології та сексопатології.

В Україні таке було б можливо, якби секс-індустрію загалом декриміналізували, пояснює Наталя Ісаєва, секс-працівниця, директор БО "Легалайф-Україна".

За її спостереженнями, в Україні люди з інвалідністю чи їхні родичі насправді звертаються до українських секс-працівниць. Наскільки це поширено, сказати важко.

Іноді через психічні розлади людина відчуває надмірний сексуальний потяг, який вона не може контролювати. Тоді саме послуги секс-працівниць допомагають розв'язувати проблему.

Якщо в людини немає ментальних порушень, вона дуже добре усвідомлює свої потреби та мотивацію. Якщо їх не задовольнити, то виникають фрустрація, депресія, почуття самотності, соматичні хвороби.

"У мене був клієнт з інвалідністю, яку отримав після аварії. У нього було посічене все тіло. Після цього від нього пішла дружина. Він лишився сам із дітьми. Є заможним. Одного разу він сказав: "Знаєш, Наташо, чому я до тебе звернувся? В мене ж є жінка. Але я бачу, що вона не любить мене як чоловіка таким, як я є зараз, та моїх дітей. Її цікавлять мої гроші", - пригадує Наталя Ісаєва.

Знає випадки, коли люди з обмеженнями викликали секс-працівниць, щоб просто обійнятися й так посидіти: "Це історія не завжди про секс як такий".

Місія виконана

"Я вважаю, що виконала своє завдання, коли мій клієнт готовий самостійно розвивати свою сексуальність. Якщо в людини така інвалідність, що їй занадто складно мати з кимось стосунки, то може йтися про самозадоволення. Якщо людина може мати стосунки, то йдеться також і про здатність їх шукати й створювати", - пояснює Люсі Міллер.

У будь-якому разі її місія - допомогти відкрити людині з інвалідністю те, що, зрештою, добре пізнати кожному: задоволення та любов живуть усередині самої людини.

Іноді клієнти закохуються в сурогатних партнерів. "Хлопець із синдромом Дауна мене питав, коли ми з ним одружимося. Я пояснила, що в мене є вже чоловік, якого дуже люблю", - розповідає Люсі Міллер.

Валерій Дорожкін відзначає, що така закоханість під час психотерапії - це добре. Таким чином пробуджується не лише тіло, але й душа. З'являється не лише сексуальний досвід, але й розуміння любові.

"Якби ви знали, як це важко: коли тобі 31 рік, і ти багато років свого життя в деталях уявляєш власне весілля, але марно. Я навіть знаю, які б торти на ньому мали бути. Але в тебе цього всього немає, і немає, і немає", - каже насамкінець Антон Дубішин.

Втім, хлопець каже про себе: що би не було, потрібно йти лише вперед.

Інша справа, наскільки суспільство готове йти вперед, знімаючи табу з таких питань.

Хочете отримувати найважливіші новини в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram або Viber.