Як відмова від нафти й газу може змінити геополітику?

Якщо ви хочете зрозуміти, що таке революція у відновлюваній енергетиці, завітайте на електростанцію Gemasolar, що на півдні Іспанії.

Тут, на запилених рівнинах Андалусії, навчилися генерувати сонячну енергію 24 години на добу.

Так, ви все зрозуміли правильно - Gemasolar генерує електрику навіть вночі, коли не світить Сонце.

Понад 2,5 тис. величезних дзеркал на гідравлічних опорах слідкують за рухом головного небесного світила, ловлять його промені й направляють їх до однієї центральної точки - на вершину вежі висотою 140 м.

Там розплавлена рідка сіль нагрівається майже до 600 °С, і за допомогою парогенератора обертає турбіну, що виробляє електричний струм.

Головний фокус в тому, що під час цього процесу в хід йде не вся сіль. Певну її кількість зберігають у величезних резервуарах і використовують пізніше, після заходу Сонця. У сонячні дні Gemasolar може генерувати електроенергію цілодобово.

Це не просто приклад того, як швидко змінюються технології (це конкретне нововведення не таке вже й нове), це приклад того, що енергетика майбутнього передбачає відмову від нафти й газу.

Технології накопичення енергії мають нині першорядне значення: акумулятори мають стати меншими, легшими і накопичувати більше енергії. Для досягнення цієї мети в усьому світі проводять наукові дослідження.

Прогнозують, що електрокари зрештою витіснять традиційні автомобілі на світовому ринку.

Авіакомпанії працюють над створенням електролітаків, а кораблі відмовляться від мазуту - найбруднішого пального в світі.

Це лише питання часу.

Однак цікавить інше: як ця нова технологія вплине не на клімат, а на геополітику? Адже в найближчі десятиліття світ споживатиме все менше нафти і газу.

Вже понад століття нафтовидобувні країни мають чималу владу в буквальному і політичному сенсі. Природні ресурси були причиною багатьох світових конфліктів.

А почалася "нафтова лихоманка" напередодні Першої світової війни, коли Вінстон Черчилль - як перший лорд Адміралтейства - перевів британський флот з валлійського вугілля на нафту, яку треба було імпортувати.

Щоб забезпечити британцям доступ до нафтових родовищ, майбутній британський прем'єр купив контрольний пакет акцій англо-перської нафтової компанії, попередниці British Petroleum, яка знаходилась на території сучасного Ірану.

Відтоді більша частина історії XX століття тісно пов'язана з боротьбою за доступ до енергоресурсів: від спроб Адольфа Гітлера отримати контроль над нафтовими покладами на Кавказі до вторгнення Саддама Хусейна до Кувейту та атаки безпілотників на нафтові об'єкти Саудівської Аравії у вересні минулого року.

Країни, що мають значні запаси нафти й газу, використовували свої монополії, щоб отримати надприбутки. А щоб захистити свої "скарби", доводилося посилено озброювати свої армії й флоти.

Отже, як відновлювальна революція може змінити геополітичний баланс? Чи втратять свій вплив найбільші світові виробники викопного палива на Близькому Сході, в Африці та в інших країнах?

Чи не призведе це до загострення старих і виникнення нових локальних і регіональних конфліктів?

Зазвичай в економіці нафтовидобувних країн значне місце посідає державний сектор, багато людей працюють в урядових структурах, а молодь звикла до дешевого пального.

Спільної думки, коли відбудеться перехід від викопного палива до чистої енергії, наразі немає.

Є багато різних гіпотез, коли світовий попит на нафту досягне свого піку і впаде. Приміром, в Shell прогнозують, що це може статися вже в 2025 році.

Тому деякі нафтовидобувні країни уникають ризиків і готуються до того моменту, коли більше не зможуть заробляти на нафті. Вони прагнуть диверсифікувати свою економіку і знайти інші джерела енергії.

Але інші країни не вірять цим прогнозам, вважаючи, що попит на їхню нафту й газ триватиме ще деякий час.

Ось як професор Пол Стівенс з британського Королівського інституту міжнародних відносин Chatham House пояснив цю ситуацію ВВС: "Уряди нафтовидобувних країн покладаються на експорт нафти. Якщо цей прибуток падає або зникає, уряд більше не може підтримувати галузі, які не відносяться до нафтового сектору. Як результат - зростає безробіття, немає можливості фінансувати субсидії і підтримувати населення.

Більшість великих експортерів нафти і газу - політично нестабільні країни. Тому, чим швидше відбудеться перехід до відновлюваних джерел енергії, тим стрімкішим буде падіння доходів, і тим більш руйнівним буде вплив на економіки цих країн".

Том Берк, керівник екологічного аналітичного центру E3G, колишній радник британського уряду пояснює: "Якщо ви не можете забезпечити продовольчу, енергетичну і водну безпеку, як це було на Близькому Сході, то забезпечити внутрішню стабільність буде доволі важко. В містах розпочнуться хвилювання і сутички. Це може призвести до розпаду структур державного управління.

У таких випадках уряди часто шукають зовнішню загрозу, щоб відвернути увагу людей від внутрішніх проблем".

Просто уявіть собі стабільну нафтовидобувну країну в Перській затоці, яка раптом стає недієздатною державою. Це стане катастрофою не лише для самої країни, але й матиме величезні наслідки для всього світу.

Такі горе-держави часто стають ласим шматком для екстремістів, згадайте, приміром, Сирію. Як результат - масова міграція місцевого населення.

Однак потенційна руйнація може не обмежитися Перською затокою. Росія є одним з найбільших експортерів нафти і газу в світі. Її економіка і уряд значною мірою залежать від доходів, які вони приносять. Не дивно, що президент Путін називає розвиток "зелених технологій" одним з "головних викликів і загроз" економічній безпеці Росії.

Багато росіян пам'ятають, що падіння цін на нафту сприяло розпаду Радянського Союзу. Однак нинішній уряд мало інвестує в альтернативні джерела енергії. Тож, якщо коли-небудь світу знадобиться менше російського газу, це може порушити стабільність російської держави і трансформувати її відносини з Європою.

І це не єдине потенційне джерело напруги та конфліктів, які несе в собі світ чистої енергії.

Наприклад, може розпочатися боротьба за доступ до мінералів, таких як кобальт і літій, які життєво важливі для виробництва акумуляторів.

Виникає питання: чи чекає нас "кобальтова лихоманка" через розвиток електромобілів і систем зберігання енергії?

Велика частина найкращого у світі кобальту знаходиться в Демократичній Республіці Конго (ДРК), яка досі є однією з найбільш політично нестабільних країн африканського континенту.

Водночас нові так звані "супермережі", що будуть постачати електрику між країнами, можуть стати потенційним об'єктом для кібератак.

Виникає ще одне цікаве питання: як екологи мають реагувати на політичні ризики, пов'язані з переходом на відновлювані джерела енергії.

Чи слід враховувати ці потенційні недоліки, чи необхідність захистити планету від кліматичних змін настільки важлива, що всі інші аргументі мають другорядне значення? Як може вплинути громадська думка, якщо обмеження глобального потепління призведе до посилення тероризму і міграції?

Це - звичайно, найгірші з можливих сценаріїв. Є й багато потенційних плюсів.

Перехід на поновлювані джерела енергії дозволить країнам виробляти свою власну чисту енергію.

Деякі країни, де багато сонця і вітру, можуть не лише стати самодостатніми, а й експортувати частину своєї енергії.

Це може стати чимось на зразок мирного дивіденду: якщо світу більше не потрібно стільки нафти, то, можливо, відпаде необхідність у великих арміях і флотах? І енергетика, ймовірно, втратить свою вагомість у геополітиці.

Однак професор Стівенс налаштований менш оптимістично. На його думку, людство все одно знайде привід вбивати одне одного. Наприклад, через їжу та воду.

Хочете отримувати найважливіші новини в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram або Viber!

.