Влад Сорд, або "Інший бік українсько-російської битви 2014 -2019"

Читацька рецензія на книгу Влада Сорда "Безодня", яка увійшла до довгих списків Книги року BBC.

Днями до мене звернувся військовий священник, капелан-волонтер, що провів в АТО/ООС не одну добу. Його заморочило запитання: чи варто писати книгу про те, що він побачив і почув на передовій неоголошеної українсько-російської війни, чи ні?

Запитання у мене викликало подив. Адже тиждень тому літак із цією людиною і ще кількома десятками пасажирів врізався в землю у Німеччині, всі вони дивом залишилися живі, і тепер ось цей священник цікавиться - чи варто розповісти правдиві свідчення про війну, яку вже починають забувати?

Та капелан уточнив власну позицію: "Одного разу там, на "передку", мене попросили сповідувати терориста, який убив і закатував десятки українських бійців. Коли я його сповідував, він каявся, розповідаючи, як саме мордував моїх побратимів - я залюбки краще вбив би його, аніж вислуховував... Як бути з такими речами, брате?.."

Дійсно, як бути з речами, які не мали бути. Як прочитати дітям історію з її підручника, на сторінках яких закарбовано криваве 18+. Коли місцями або щоразу доведеться закривати наступним поколінням вуха й очі, або усвідомити: ця інформація не сприятиме їхній нормальності.

Тому що ось ця частина нашої історії - це уже не історія, а, власне, психушка. А все, що відбувається в психушці, краще залишити в її стінах. Задля державотворчості без вибриків з присмаком помсти. Для власного здоров`я. Задля спокою сусідів.

Література має владу. Як і музика. Промива не тільки мізки - душу. Зцілює або вбиває. Напоумлює читача на шлях істинний, або запускає в космос манівців. Інакше книжки час від часу не спалювали б, не забороняли б, не заганяли б у закапелки таємних авторитарних бібліотек.

Слово - це вогонь. Тому що воно може змінити людину.

Текст, уявляв у своїх візіях Олег Лишега (1949-2014), як сокира, що рубає і рубає живий простір і нас безперервно, намагаючись вирубати з нас щось досконаліше, ніж ми є.

З 2014 року серед нас жили люди, які пішли кудись туди, на Схід. Щоденно потім ми дізнавалися і дізнавалися, що деякі не повернулися. Коли в бою падали на землю найгучніші носії мистецьких прізвищ, як-от Василь Сліпак, ридалося годинами й тижнями. Усе одно розумілося: як і про закатованого Ґонґадзе, нам ніколи не дізнатися правди про все, що насправді відбувалося там, на передовій, між нашими і їхніми, поганими і хорошими.

Влад Сорд, позивний "Змій", - це юнак з бородою. Як син. Тільки молодший. Йому 26 років. Та, оскільки декілька із них він віддав війні, в країні, яка справді цінує громадян, він би мав інвалідність, пенсію, персонального капелана, що щотижня доводив би до нормального пульсу його кількарічним досвідом Війни розшарпане серце. "Змій" - кіборґ, правосєк, боєць "Азова". У нашому, мирному, житті Змієві, можливо б, і не знайшлося місця. Врятувала чиста випадковість.

Книги Влада Сорда мало нагадують фоліанти Стівена Кінґа чи Олеся Гончара. Маленькі, тоненькі книжечки, в сірих, у нерадісних тонах і фарбах. Як мінімум, потрібно перебувати поруч із Владом Сордом у шанцях. Тієї миті, коли струснувши штукатурку з паперового аркуша після артобстрілу, він дописує рядок.

Збірка оповідань Влада Сорда "Безодня", проза, показує нам інший бік українсько-російської битви 2014 -2019. Тут, навіть в містично-фентезійних текстах, про війну Україні невоєнній нарешті розповів учасник, а не журналіст.

Поза метафорами і наративом, попри лексику, на 30-40% нецензурну (але, як і бійці передової, нам чомусь розкривається її сокровенний зміст - як, власне, є для кожного в ООС просто от зараз), автор ексклюзивно оповідає, як же було насправді. І це "як же ж було насправді" зовсім не узгоджується часом із етикою, мораллю, цивілізаційністю нашої Великої Землі.

Може, химерний дискурс і дозволяє приховати справжність, реалістичність намірів. Але Влад Сорд написав на моєму примірнику: "Від Змія трохи бунту і хаосу". Але чи бува їх "трохи".

Учора, затискаючи автомат, Сорд можливо і був уособленням образу войовничого Ареса, досконалого Аполлона чи патріотичної Афіни Паллади, але сьогодні, коли в нього перо у руці, Влад Сорд почувається гармонійно в образі стихійного Посейдона, - і тільки так він може знов і знов сходити сходнями в царство Аїда, аби не відпустити далі вічно простягнутої руки жодного зі своїх побратимів.

Тому що, якщо війни хоча б для однієї персони планета Земля колись починаються, то, може статися, що ніколи уже для неї і не закінчуються. Цієї миті буде достатньо.

Стежте за перебігом конкурсу на Facebook-сторінці Книги року BBC, а також на сайті bbc.ua