Смерть на Евересті. Що відбувається з нашим тілом на висоті 8 км?

Тільки за останній тиждень при спробі піднятися на вершину Евересту загинули 11 людей. Це майже вдвічі більше, ніж у середньому гинуло там щорічно в останнє десятиліття.

Такий сплеск смертності пояснюють поганою погодою, недосвідченістю альпіністів, занадто великими чергами до вершини та навіть конкуренцією між операторами, які організовують сходження.

Однак головна причина одна: наш організм просто не пристосований до життя в таких умовах. У міру наближення до вершини дихати стає все складніше, і на висоті близько 8000 метрів над рівнем моря починається "мертва зона": концентрація кисню в повітрі падає настільки, що наше тіло в буквальному сенсі слова починає повільно вмирати — клітина за клітиною.

Катастрофічний брак кисню не тільки різко підвищує ризик інсульту або серцевого нападу, а й сильно притупляє почуття, уповільнює реакції, заважає адекватно оцінювати ситуацію і приймати правильні рішення.

Але що ж саме відбувається?

"Пробіжка з соломинкою в роті"

Найбільш комфортні умови для нашого організму — на морському узбережжі та в містах, розташованих на невеликому підвищенні. Для порівняння: середня висота Києва над рівнем моря — близько 140 метрів, Лондона — 20 метрів, Нью-Йорка — 57 метрів.

У міру набору висоти тиск зменшується, і в результаті при диханні в легені потрапляє все менше кисню. На висоті приблизно 3 600 метрів (це вище, ніж більшість альпійських гірськолижних курортів) кожен вдих дає організму приблизно 60% від його звичного обсягу — і починається кисневе голодування.

Ви не помітите, що дихати стало важче, але у вас почнуть проявлятися перші ознаки гірської хвороби: слабкість, нудота, запаморочення, дратівливість.

У "мертвій зоні" кисню в повітрі настільки мало, що дихати без спеціального спорядження там практично неможливо. Аналізи, які взяли у чотирьох альпіністів на висоті 8 000 метрів, показали, що рівень кисню в їх крові був вчетверо нижчий за нормальні показники.

"Такі цифри ми зазвичай спостерігаємо у пацієнтів, які знаходяться при смерті", — пояснює лікар Джеремі Віндзор, який вивчав аналізи й сам брав участь у сходженні на Еверест у 2007 році.

Аби підтримувати постачання органів киснем на звичному рівні, серце починає битися частіше — пульс може досягати 140 ударів на хвилину. Через це різко зростає ризик інфаркту або інсульту.

Американський альпініст Девід Брешерс якось порівняв сходження на висоту 8 кілометрів із затяжною пробіжкою, під час якої тобі доводиться дихати через соломинку.

Від кашлю тріскаються ребра

Істотно знизити ризик допомагає акліматизація. Перед тим як відправитися підкорювати Еверест, альпіністи повільно привчають свій організм до гірської хвороби й екстремальних умов "мертвої зони".

Офіційні рекомендації Принстонського університету наказують при пішому підйомі на висоту понад 3 000 метрів не підніматися більше, ніж на 300 метрів щодня, роблячи добову перерву через кожні три дні.

Однак експедиції на Еверест розраховані тільки на дуже досвідчених альпіністів і починаються з базового табору, який вже розташований на висоті понад 5 000 метрів. Це вище будь-якого з альпійських піків, включаючи Монблан.

Аби хоч трохи компенсувати кисневе голодування, організм починає посилено виробляти гемоглобін — білок червоних клітин крові, який переносить по тілу молекули кисню.

Кров через це стає в'язкою, навантаження на серце збільшується ще більше, а у деяких альпіністів у легенях починає накопичуватися рідина — розвивається так званий високогірний набряк легенів.

Крім загальної слабкості й підвищеної стомлюваності, набряк призводить до того, що по ночах людина починає задихатися, а напади задушливого кашлю можуть бути такими, що тріскаються ребра.

Про те, щоб продовжити сходження, не може бути й мови: повітря не вистачає навіть тоді, коли людина просто лежить без руху.

Сліпота і галюцинації

У "мертвій зоні" через катастрофічний брак кисню набрякає мозок, що може призвести вже не тільки до запаморочення і блювоти. Стає неймовірно важко думати й приймати рішення. Багато хто втрачає апетит, хтось тимчасово втрачає зір через "сніжну сліпоту".

Найстрашніше — коли у людей розвивається так званий високогірний психоз. Вони втрачають зв'язок з реальністю і забувають, де знаходяться. У них починаються слухові й візуальні галюцинації.

Відомі випадки, коли альпіністи починали скидати з себе одяг (температура біля вершини Евересту становить мінус 20-30 градусів Цельсія) або розмовляти з уявними друзями.

Але навіть у тих, хто залишається у тверезому розумі й здоровій пам'яті, в "мертвій зоні" організм починає просто відмовляти. З'являються проблеми зі сном — стає складно заснути й так само складно прокинутися. Розвивається м'язова атрофія, люди швидко втрачають у вазі.

Втома й ослаблений зір підвищують ризик падіння з гори. Нездатність ясно мислити та приймати рішення загрожують тим, що альпініст може легко збитися зі шляху, забути пристебнути страхувальний трос або не підготувати вчасно запас кисню.

Через це підкорювачі Евересту намагаються проходити "мертву зону" якомога швидше — останній кидок до вершини зазвичай відбувається за один день.

І саме тому очікування в черзі до самого піку, в якій альпіністи можуть провести кілька годин, для багатьох з них виявляється смертельним.

Стежте за нами в Telegramабо Viber! Ми щодня надсилаємо добірку найкращих статей.