Чому я обов'язково читаю спойлери

Шанувальники серіалів — від "Гри Престолів" до "Вбиваючи Єву" — відчайдушно хочуть перебувати у невіданні стосовно сюжетних поворотів. Але як щодо тих, хто не тільки не проти спойлерів, але й активно шукають їх?

Ось історії трьох любителів спойлерів, які пояснюють, чому вони це роблять.

Не панікуйте — ця стаття не містить спойлерів

Я натискаю на "Обережно, спойлери"

Я люблю спойлери. Я насправді почуваю себе набагато краще після того, як прочитав спойлер.

Можливо причина у моїй нетерплячості, але я відчуваю нервозність, коли не знаю, що станеться далі, коли я дивлюся серіал або фільм. Як люди можуть сидіти й дивитися "Месників: Фінал", не знаючи поворотів сюжету?

Я можу зрозуміти, чому деякі люди хотіли б подивитися Битву за Вінтерфелл з "Гри Престолів" у реальному часі. Але почитавши перед цим спойлери виникає відчуття полегшення.

Для мене спойлери можуть зробити серіал більш приємним. Я вважаю, що у фільмах і серіалах людей захоплює те, як розгортаються події, а не "шок!" момент.

Я нормально себе почуваю, коли знаю, хто помре, перш ніж я побачу це, і навіть, коли знаю, як вони помруть. Таким чином я можу розслабитися і насолоджуватися грою акторів, діалогами й режисурою, не сидячи у напрузі на краю дивана.

Коли у статті написано"Спойлер!", Я натискаю на неї.

Цими вихідними BBC показала фінал своєї поліцейської драми "За службовим обов'язком" (Line of Duty), і напередодні люди намагалися блокувати спойлери у Twitter і відмовлялися читати новинні сайти.

Але я замість того, аби уникати будь-якої інформації, із задоволенням читала усе, що могла знайти й намагалася з'ясувати, хто ж виживе.

І мова не лише про високобюджетні серіали. Коли мова йде про мої щотижневі мильні опери, я читаю журнали, які розповідають про майбутні сюжетні лінії й прогнозують, хто піде з шоу, а кого вб'ють.

Коли персонаж несподівано гине, він залишається зі мною. Інколи я відчуваю, ніби автор сценарію підвів мене, забравши їх від мене.

Мені цікаво, чому спойлери викликають такий страх у людей, у той самий час, як в інших сферах розваг, таких як література, вони не проти спойлерів.

Зрештою, чи відмовиться хтось дивитися адаптацію "Гордості й забобонів" тільки тому, що вони знають, що станеться між Елізабет Беннетт і паном Дарсі?

Якщо ви можете дізнатися сюжет книги, але оцінити спосіб її тлумачення, то чому б так само не вчинити й з серіалом?

Дженні Сталлард, Лондон

Я шукаю підтвердженні джерела інформації

Я великий шанувальник "Гри престолів", і, оскільки я живу в США, то дивлюся нові серії, щойно вони виходять у неділю.

Але перед цим я читаю і слухаю якомога більше про майбутню серію. Більшість спойлерів я беру з подкастів, таких як Storm of Spoilers, де вони намагаються розібратись у різноманітних теоріях, а також збирають частинки сюжету на основі витоків інформації.

Я міг би почитати ще більше спойлерів у соцмережі Reddit і я знаходжу цю інформацію, іноді з інших джерел. Але я надаю перевагу інформації від людей з галузевими знаннями, які можуть цей матеріал контекстуалізувати.

Це робить перегляд серіалу глибшим. І навіть коли я знаю, що зараз буде великий сюжетний поворот, у мене все ще виникає відчуття "вау, я не можу повірити, що вони це зробили".

Я просто не вірю в спойлери як концепцію. Як правило, люди вважають спойлери швидким переходом до фінішу. Вони хочуть дістатися до кінця своїх оповідань, а от мені подобається сам процес розвитку сюжету.

І це не означає, що я намагаюся зіпсувати серіал для інших. Я намагаюся поважати чужі почуття. Річ у тім, що спойлери не впливають на моє особисте задоволення змістом, а в багатьох випадках вони збагачують мій досвід, тому я активно шукаю їх.

Крім того, аби уникнути спойлерів необхідно докласти чималих зусиль.

Для мене знати й побачити — це зовсім різні речі. Я можу піти в тематичний парк і побачити поїздку на атракціоні, але, спостерігати за американськими гірками, і справді нестися вниз у вагончику — дві великі різниці.

Дейв Едвард Пфайффер-Цеслук, Х'юстон, штат Техас

Саспенс переоцінюють

Якось я сиділа на дивані, дивлячись "Пуститися берега" (Breaking Bad) з близькою людиною. Сюжет був абсолютно незрозумілим, і через мить він вимкнув серіал.

"Це не та серія", — сказав він. Але було вже пізно. Ми вже побачили завершення. Я сказала йому, що не потрібно вибачатися. Тепер, коли я дізналася закінчення, я могла насолоджуватися серіалом.

Мені справді подобалися деякі персонажі шоу, і я хотіла, аби з ними все було у порядку, — але боялася, що для них усе закінчиться погано.

Тепер, коли я дізналася, хто вижив, а хто помер, я могла підготуватися до смерті одного і зосередити свою увагу на іншому. Звичайно, вони обидва вигадані персонажі, і їхня доля була в руках творців шоу, а не моїх, проте я все одно хвилювалася за обох персонажів.

Знати як усе склалося навіть допомогло — тепер, коли я знала закінчення, я не вкладала стільки енергії в історію того, хто був приречений (це здавалося сумним, марним зусиллям), і я б зосередила увагу на тому, хто залишився.

Якщо говорити про серіал "Матрьошка" (Russian Doll) від Netflix, то я відмовлялась його дивитися, поки хтось не сказав мені, чи вижила героїня — Надя Вулвоков.

Так не тільки з серіалами: я переходжу до останньої сторінки книжок, аби перевірити, чи збережуться стосунки між героями, і з задоволенням перечитую книжки, які я люблю — як, наприклад, "Тихий американець" Ґрема Ґріна — тому що я знаю, що станеться.

Нещодавно, коли колега розповідав мені про новий подкаст, я перервала його запитанням: чи всі виживають? Як тільки я знаю, я можу звернути увагу на те, як розгортається розповідь.

Люди кажуть, що вони ненавидять спойлери, але я думаю, що саспенс переоцінюють.

Існують дані, які підтверджують це: одне дослідження показує, що більшість людей краще отримає удар електричним струмом, аніж не знатиме, що з ними станеться. Іншими словами, люди можуть витерпіти майже все — крім невизначеності.

Ось так я відчуваю себе щодо серіалів, книг і життя загалом.

Є старе прислів'я: "Кінець кінцем все буде добре. Якщо ж ні, то це не кінець". Іноді усе не завершується добре. Але принаймні якщо ви знаєте заздалегідь, ви не повинні дивитися все це.

Тара Маккелві, кореспондент BBC, Вашингтон

Стежте за нами в Telegram! Ми щодня надсилаємо добірку найкращих статей.