Чому мамам "у декреті" буває важко й самотньо

Відпустка по догляду за дитиною часто сприймається як безхмарний час повної ідилії між мамою та немовлям. Мама може забути про звичні тривоги, адже вона "у відпустці". На інші враження про цей час досі накладено табу.

Втім, нещодавнє дослідження, проведене фірмою ComRes на замовлення BBC Radio 5 live, показує, що декретна відпустка - зовсім не прогулянка квітучим парком (хоча багато мамусь і гуляють у ньому щодня, сподіваючись заколисати дитину й повернути собі психічну рівновагу).

Я вийшла на роботу на початку цього місяця після восьми "з хвостиком" місяців удома з моєю першою дитиною. Наразі я веду ранкове шоу в прямому ефірі щосереди і щочетверга.

Я завжди думала про декретну відпустку як про золотий та щасливий час - особливо зважаючи на те, що нам довгий час не вдавалося зачати дитину й виникали серйозні сумніви, чи вдасться взагалі.

Зрозумійте мене правильно. Справді, деякі з наймиліших й найбільш пам'ятних подій у моєму житті трапились за час "декрету".

Як і дві третини опитаних жінок, я відчувала підтримку з боку моїх прекрасних друзів (нових і старих) і любов моєї родини.

Та все одно це був до біса складний, а іноді й самотній період життя.

Іронія в тому, що фактично ти ніколи не лишаєшся одна - адже твоє щастячко, в яке ти дедалі більше закохуєшся, знаходиться біля тебе майже двадцять чотири години на добу.

Та велику частину відпустки, місяців з чотири-п'ять, воно майже не вміє з тобою спілкуватися, окрім поодиноких усмішок і довгих годин плачу.

Сльози і лють

Пам'ятаю, як в найперші місяці після пологів я носила сина в слінгу. Це було непросто, бо він уже тоді був важкенький, а в мене сильно болів шрам від кесаревого розтину.

Я стрибала з ним по всьому будинку, намагаючись його заспокоїти, щоб він не плакав. Він не хотів їсти чи спати, не потребував заміни підгузка - та, що б я не робила, плач не припинявся.

Це тривало, здавалося, годинами, і я була сама-самісінька - не рахуючи співаків з мого плейліста, якому я дала назву "Порятунок на час декрету". Мене охоплювали безпорадність, розчарування та сум.

Часом ці меланхолійні почуття заступала неймовірна лють.

Вже нещодавно, кілька тижнів тому, я записалася на щеплення проти грипу й попросила свою маму побути з дитиною, щоб не носити її з собою.

Я підготувала молоко, а також коляску, запасний одяг і легкий перекус на випадок, якщо їм захочеться прогулятися. Захекавшись, я прибігла на щеплення - щоб почути з порога, що в них не працює принтер і тому доведеться перенести мій запис на інший день.

У колишньому житті, я була б незадоволена. У новому - злетіла з котушок.

Очі мені застелив червоний туман.

Самотність

Схоже, я не одна, хто мав подібні переживання.

У нашому дослідженні, представники ComRes опитали понад 1000 жінок, які побували у відпустці по догляду за дитиною протягом останніх десяти років. Ось що вони дізналися:

Мій робочий контракт передбачає, що протягом декретної відпустки я матиму кілька "днів підтримання зв'язку", коли я зможу приходити в офіс і заново знайомитися з професійним життям.

В один з таких днів мені вдалося провести "Шоу Ендрю Марра" на каналі BBC One, поки пан Марр одужував після операції.

Це був досить амбітний план для "дня підтримання зв'язку", особливо так рано - лише через 11 тижнів після пологів.

Але ці дні можна було присвятити й іншим корисним та практичним завданням. Наприклад, за тиждень до повернення до мого шоу на BBC Radio 5 live я провела день за тим, що знайомилася з новою комп'ютерною системою у нашій редакції.

Лише кілька годин в офісі - з чашкою гарячого чаю і без материнських справ - допомогли мені знову відчути себе собою й підготуватися до повернення у професію. Для мене це був надзвичайно цінний досвід.

Повернення до роботи

Особисто я вирішила вийти на роботу після восьми місяців у декретній відпустці.

Я почувалася до цього готовою, а крім того, мій чоловік вирішив використати свою частину декретної відпустки. А принаймні один із нас мусить заробляти на іпотеку.

Коли у декреті була я, він заробляв гроші, працюючи поза домом.

А це, звісно, ускладнює ваше життя, подружні стосунки й те, як ви проводите час удома.

Ви удвох вирішили привести в цей світ дитину. Та минає лише два тижні, і ваш чоловік прощається з вами у дверях, хоче він того чи ні - а ви лишаєтесь з дитиною на руках, у буквальному сенсі слова.

У деяких парах цей стан речей, як і загальноприйнятий поділ праці, породжує паростки образи.

Лишаючись удома, ви шаленими зусиллями намагаєтесь зберегти своє "я", не забути, якою ви були раніше і про що звикли думати, поки у вас не з'явилася дитина.

Не треба почуватися винною, зізнаючись, що декретна відпустка дається вам важко, що зовсім не кожна хвилина з дитям - вершина блаженства, що ви буваєте вкрай виснажені, сумуєте за часом наодинці з партнером і собою, а часом (тссс!) нудьгуєте.

Зізнаватися у негативних переживаннях не значить зраджувати свою дитину.

Це цілком нормально - казати, що ви любите свою дитину, але ця любов не завжди поширюється на ваш новий спосіб існування і часом ви сумуєте за старим.

Хочете отримувати найцікавіші матеріали в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

...