10 слів незалежної України - від Забужко, Грицака та Прохаська

Незалежній Україні - 27 років, і це достатньо тривалий час, аби її мова сильно змінилася.

Кравчучка, тітушки, атовець - з'явилися сотні нових слів. Інші, як-от майдан чи вата, набули цілком нових смислів.

Ми попросили сімох українських письменників, перекладачів і публіцистів - людей, які живуть мовою, - пригадати такі слова та трішки про них розказати.

Матеріалу набралося на дві статті - отож, представляємо частину першу. Продовження - тут:

Оксана Забужко

"Куратор"

Зміну значення цього слова я вперше зафіксувала була ще 2009 році, в "Музеї покинутих секретів", - ось цей фраґмент, із розмови Дарини з матір'ю:

" - Так звали нашого куратора. А ти звідки його знаєш?

- Якого куратора? - Дарині здається, що вона недочула: хіба в материні часи існувала така професія - куратор? Коли ні незалежних мистецьких виставок не було, ні ґалерейного руху, нічогісінько ж?..

- Від КГБ, якого ж іще. Кожен радянський заклад мав у КГБ свого куратора, така спеціальна посада в них була.

- Аа.

Що ж, де в чому часи таки змінилися - раз змінилося значення слів".

Прикметно, одначе, що за чотири роки російсько-української війни те, здавалось, уже забуте "радянське" - поліцейське - значення слова почало поступово повертатися в наш лексикон - і вже в мережі дедалі частіше мелькають "московські куратори" в контекстах аж ніяк не музейних-виставкових, а таки стовідсотково спецслужбівських, "гібридно-воєнних"…

Тож для мене Україна воює, серед іншого, й за те, щоб ті зловісні орвелівські смисли, якими обтяжене це слово, назавжди відійшли в минуле, - за те, щоб після перемоги в українській мові "куратор" уже безповоротно означав не "наглядача за людьми", а, як у всіх європейських, - доглядача культурних цінностей.

"Прописка" - "вписка"

Досі, натрапляючи на оголошення штибу "потрібна вписка в такому-то місті" - від молоді, що подорожує самостійно й, не маючи зайвих грошей на готель, шукає ночівлі "по людях", - часом помилково читаю "прописка" й лякаюся: що, знову?!

Тільки в такі моменти й розумієш, яке це велике щастя - що минули в Україні часи, коли після 23.00 у ваш дім могла запросто завітати держава в особі дільничного міліціонера, щоб перевірити, чи не живе у вас хтось "непрописаний" (зацікавлених відсилаю за подробицями до повісті Григора Тютюнника "День мій суботній"), - і взагалі поколінню незалежності, змалку звиклому до свободи пересування, вже не уявити, скільки трагедій і зламаних доль стояло за цією формою радянського кріпацтва.

І слава Богу, що не уявити…

"Гарного дня!"

Вперше ця формула прощання зазвучала в побуті в кінці 1990-х.

Попервах вона ще різала вухо, здаючись "ненашою": СРСР, не забуваймо, був країною похмурих, невсміхнених людей, у якій побажати незнайомцеві чогось гарного означало мало не порушення приватності (викликало підозру: чого чіпляється?..).

Щойно після Помаранчевої революції ритуальне побажання "гарного дня" - власне, той самий старий український "добридень", тільки "демонтований" і поставлений на кінець розмови (за аналогією з давньою народною формулою ввічливості, де "доброго здоров'я" - привітання, а "бувайте здорові" - прощання) - прижилося й стало повсякденням, так що сьогодні в ресторанах і супермаркетах вже й російською заведено кидають нам услід: "Хорошего вам дня!".

Коли українці навчаться ще привітно вибачатися (досі, ненароком штовхнувши незнайомця, наші люди "по-совковому" кажуть "ой", замість "пробачте, будь ласка", так, ніби соромляться і власної мови, й прямого звертання) - тоді можна буде вважати, що наш макросоціальний "вуличний словник" нарешті остаточно став словником людей вільної країни.

Ярослав Грицак

"Інтелектуал"

Слово, яке я вжив на початку 1990-х у публічній дискусії. Пам'ятаю реакцію серед моїх старших знайомих: кому треба це слово, якщо є "інтелігент"?

Прийшлося пояснювати різницю: інтелігент "служить" - державі, народові, суспільству, а тому говоритиме і писатиме те, що на її чи його думку приносить користь державі, народові та суспільству; інтелектуал є незалежним і відбиває свої власні правди - і думає, що приносить користь суспільству, говорячи правду (зрозуміло, не завжди приємну).

Коротше кажучи: інтелігент завжди чеше за шерстю, а інтелектуал - проти шерсті. Тепер же мало хто називає себе "інтелігентом" - тепер ми усі "інтелектуали", часто навіть "публічні інтелектуали".

"Галичина"

Здивуєтеся, але на початку 1990-х років мало хто говорив про Галичину, а ще рідше називав себе галичанином. Ця назва найбільшої австрійської провінції була вимазана зі словника усіма політичними режимами, які правили Галичиною після падіння австрійської імперії у 1918 році.

Вперше воно з'явилося в дисидентському самвидаві наприкінці 1980-х. Чорновол, коли став головою Львівської облради у 1990 році, навіть пробував заснувати Галицьку асамблею.

До початку 2000-х про Галичину і галичан говорилося лише з притиском, як про край вузьколобих націоналістів. Зараз же Галичина є знаком іншої, часто кращої якості.

Я вважаю себе галичанином. Тільки що моя Галичина - це той міст-ланка, яка лучить Захід зі Сходом. Вона є Заходом для Сходу і Сходом для Заходу. У тому сенсі вона починається у Вроцлаві і кінчається (поки що) у Дніпрі.

"Голодомор"

Слово, яке з'явилося вперше наприкінці 1980-х, але зробило головоломну кар'єру за останні 10 років, головно завдяки Вікторові Ющенку. Ющенко був безнадійним президентом... Єдине, що йому вдалося, - це просування пам'яті про Голодомор.

Зараз у всіх регіонах України встановився консенсус, що а) голод був, б) він був оркестрований з Москви, в) він мав характер геноциду. Пам'ять про Голодомор зіграла велику роль під час російської аґресії і російської весни 2014 р.

Путін вважав, що головним гніздом українського націоналізму є Галичина. А насправді націоналізм має свою базу і в Центрі, і на Сході, і на Півдні, бо там всюди жила сімейна пам'ять про те, що Сталін зробив з Україною.

Юрій Прохасько

"Насправді"

Останнім часом воно стало начебто вступним словом, яким починають фразу або період, і яке майже нічого вже не означає. Але саме такі слова насправді означають дуже багато. І це стосується всіх трьох-чотирьох моїх сьогоднішніх слів.

Колись воно означало: "дійсно", "в дійсності", "справді": "він насправді хотів їй допомогти"; або протилежність до гаданого, вдаваного, уявного чи оманливого: "насправді він хотів більшого".

Сьогодні ж воно є означником автентичності, закликом повірити у відвертість розмови і щирість намірів мовця.

Коли неправдивим або несправжнім може бути все, воно є сигналом, що переді мною збираються відкритися, вести довірливу, "автентичну" бесіду.

"Правильно?"

Його тепер вживають замість давніших: "чи не так?", "хіба ні?", "Ви згідні?".

Але, промовлене з експансивно-настирливою інтонацією, воно (насправді) сигналізує: я змушу тебе рахуватися з тим, що я меткий в голові; мені пальця в рот не клади; і я зумію наполягти на своєму.

"Дивіться"

Воно начебто з того самого семантичного ряду, що й колишні: "розумієте", "бачите".

Тепер же, чуючи його, я розумію: дивитися нема на що, але зараз візьмуться наполегливо формувати мою думку. Зі способу зосередити увагу співрозмовника це слово перетворилося на активного аґента впливу.

"Про"

Сьогодні всі кажуть: "це про недбалість", "це про відповідальність", "це про почуття", маючи на увазі: тут ідеться про..., тут справа в..., тут розходиться на...

Отож: усі мої сьогоднішні слова - про зміну статусу дійсності, коли "нічого певного і все можливе".

Другу частину матеріалу читайте тут:

Хочете отримувати найцікавіші матеріали в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram!