Ніна Найдич: "Усі діти потрошку мають вчитися музики"

Ніна Найдич - викладач-методист Київської музичної школи ім. Миколи Лисенка. Вже 55 років вона викладає фортепіано. Їй належить кілька методичних розробок та наукових статей, присвячених творчості Баха та Шопена. "Музичні казки" - це перша робота пані Найдич як письменниці та казкарки.

Книжка складається з трьох казок. Кожна з них записана також в аудіоформаті під авторську музику.

З пані Найдич розмовляла Олександра Марченко.

BBC Україна: Це ваші перші роботи в якості казкарки та письменниці взагалі? Чому ви вирішили писати?

Ніна Найдич: До цього була книжка напівметодична-напівпоетична.

Я багато років викладаю музику, працюю в музичній 10-річці. Цей задум у мене виник на початку 2000-х.

Мені хотілося, щоб діти чули класику, хотіли вчитися грати на музичних інструментах, хотілося долучити до музики більше дітей.

У мене одразу виникла ідея зробити книжку з компакт-дисками. Діти разом із музикою тоді сприймають і українську мову.

Багато років пішло на те, щоб я все це могла здійснити, бо все робила власним коштом.

BBC Україна: На дітей якого віку розраховані "Музичні казки"?

Н. Н.: Я експериментувала - з 4 років вже добре слухають, у 12-13 років теж цікаво. А взагалі, цікаво і дорослим.

BBC Україна: У ваших казках музика допомагає в будь-якій ситуації? Чому, на ваш погляд, дітям так потрібна музика?

Н. Н.: Якщо діти позбавлені музики, це наша бідність і недолугість.

Недарма, наприклад, вагітним жінкам радять слухати Моцарта, бо його музика гармонізує нервову систему дитини.

Японці влаштовували уроки скрипки на стадіоні. Там в загальноосвітніх школах абсолютно всі діти мають вчитися грати на музичному інструменті двічі на тиждень.

Якось делегація нашої школи їздила в Японію. Їх там зустрів симфонічний оркестр, учні цієї ж загальноосвітньої школи грали симфонію Бетховена.

Мені якось попалася книжка про музичну освіту в різних країнах.

В Австралії, наприклад, дитина має від першого до останнього класу навчатися музики. В останньому класі кожен учень складає іспит на гармонію і має придумати мелодію та аранжувати її.

BBC Україна: У казці про Арнольда маленький хлопчик сам поступово приходить до того, що хоче грати на роялі. Чи важливо, щоб дитина прийшла до музики сама? Іноді батьки змушують дитину ходити в музичну школу, згодом це може викликати в неї відразу до гри на інструменті.

Н. Н.: Я вважаю, що всі діти потрошку мають вчитися музики. І багато залежить від педагога. Коли хороший педагог, відрази не буде.

BBC Україна: У Казці про маленького Страха ви розповідаєте як музика допомагає подружитися зі своїм страхом і перемогти його. Але хіба у всіх дітей є страхи перед виступами на публіці, наприклад?

Н. Н.: Маленькі діти не бояться.

Мій син коли був маленький, дуже добре малював. А подорослішав і перестав так малювати. Коли я його про це запитала, він сказав: "Я думав тоді, що все можу". Не було бар'єрів, заборон.

У 10-12 років виникає самооцінка - і діти починають хвилюватися. Зростає вимогливість до себе - дитина боїться помилитися. Ми тоді цей страх обігруємо.

BBC Україна: Як ви підбирали музику до своїх аудіоказок?

Н. Н.: Казки оформляла чудова художниця Наталя Корнєєва, це кілька років роботи.

Музику писав композитор Юрій Шевченко, мій учень. Він написав музику до багатьох спектаклів різних театрів України. Він дуже відчуває слово і настрій. Музику до казок писав два місяці зранку до ночі.

BBC Україна: Чи плануєте ви писати ще?

Н. Н.: У Капранових вийде моя книжка "Книга для дорослих, які були дітьми", у ній шість казок. Не всі вони про музику.

Ще одне видавництво взяло мою казку про музичні інструменти. Якось так.

Але я не знаю, як воно піде далі.