Оксана Лущевська: дорослі чи малі - ми не самотні у почуттях

"Вітер з-під сонця" і "Задзеркалля" Оксани Лущевської - це книги для і про українських підлітків. Письменниця, яка вже 13 років живе у США, пише про їхню дружбу і самотність, переживання втрат і перше кохання.

ВВС Україна: Що ви думаєте з приводу того, що відразу два видавництва подали ваші книжки на премію Книга року ВВС Україна?

Оксана Лущевська: Я це неймовірно ціную. Будь-які лонг-лісти і шорт-лісти премій – це передусім увага до книжок, їхнє донесення до ширшого кола: бібліотекарів, учителів, батьків, усіх-всіх ентузіастів дитячої літератури і самих дітей і підлітків (щоправда, не знаю, чи останні стежать за преміями). Мені важливо, що обидві книжки будуть прочитані.

А ще для мене – це до певної міри присутність. Уже понад рік я не була в Україні (здобувала докторський ступінь із дитячої літератури), хоча за цей час вийшло кілька моїх книжок для дітей. Зазвичай, коли я прилітаю до України, то проводжу багато заходів у школах і бібліотеках. Саме через це для мене дуже важливо, що мої книжки матимуть змогу дійти до адресатів.

ВВС Україна: Повість "Вітер з-під сонця" відзначили "Корнійчуковською премією" за "тонке психологічне змалювання підліткового характеру". Чи мають ваші герої реальних прототипів?

Оксана Лущевська: Саме ця повість має для мене пам’ятний маркер. У ній прописано багато з розмови із моєю троюрідною сестрою, яка відбулася відразу по втраті дорогої людини. Тобто сама та розмова дала певний стимул до написання. Щодо прототипів, то у ній не прописано якоїсь конкретної людини, це радше – змішання різних людей. Також у ній є багато з реалій.

До прикладу, мій тато (за освітою – інженер із техніки безпеки з великим стажем роботи) змушений продавати пташок і гризунів, щоб хоч якось вижити в містечку, позбавленому будь-яких шансів на збільшення робочих місць. У книжці батько Рисі, другорядної героїні, продає тваринок для прожиття. Це реалія. Також у дитинстві ми з батьками провели не одне літо в Затоці.

Я знаю, що Затока відтоді змінилася, і для мене було справжнім викликом зрозуміти ті зміни. Я передала їх через внутрішній стан матері головного персонажа Женьки. Звісно, що будь-який текст автора є також біографічним, тому я десь таки вдалася до прописування власних дитячих почуттів, які не забуваються. А ще писала почуття Женьки, обговорюючи їх із чоловіком, бо остерігалася, що світ почуттів хлопчика міг різнитися від почуттів, відомих мені.

ВВС Україна: У "Вітрі з-під сонця" ви зачепили дуже важку тему: як хлопчик переживає горе після смерті батька, сердиться на маму. Про це йдеться упродовж всієї повісті. Розв’язки настає в кінці під час сцени на базарі. Вам не здається, що все занадто швидко відбулось і цього нібито недостатньо, не показано, як він це прожив і пережив?

Оксана Лущевська: Я би в цьому сенсі зазначила, що головного протагоніста тексту показано й у минулому. Він не просто сердиться на маму, а проживає свої втрати. Перша – втрата тата. Друга – втрата уваги від мами; втрата, по суті, тієї мами, яку він звик бачити. Тому тут є багатогранність емоцій. Також – це текст про один день і, власне, як читачі тексту, ми не знаємо, чи пережив головний персонаж травму.

Ми лише знаємо, як він зустрівся з мамою і чоловіком, з яким вона знайомилася, і знаємо, які відчуття та які згадки викликав той чоловік; ми бачимо множинність дій і множинність емоцій. Я би не казала, що розв’язка настає швидко, як ви кажете. Кінцівка тут – це енергія; це рух персонажів в завтрашній день.

ВВС Україна: У "Задзеркаллі" дівчинка Діна від психотерапевта отримує відповідь на дуже важливе питання – "Що треба, щоб мене любили?". Їй відповідають: "Просто бути Діною". В Україні візити до психотерапевтів є не дуже популярним серед дорослих і дітей. Як ви вважаєте, як це можна змінити?

Оксана Лущевська: Тут ішлося не про популярність візитів, а про те, що після суїцидального акту психіатри намагаються зрозуміти ментальні процеси цієї людини і також "промацують" її подальші "плани". Разом із цим вирішують, чи людині треба приймати ліки, чи треба психолога, чи треба нагляд і опіку батьків (близьких людей, опікунів тощо). Головна героїня "Задзеркалля" Діна пройшла процес промивання після отруєння медикаментами, після чого їй було призначено комплексний огляд, зокрема психіатра.

Але якщо вже говорити про популярність, то психологи і психотерапевти користуються великим попитом у культурі Західної Європи та США. До психологів люди частіше приходять самі, відчуваючи крайню потребу, або ж психологи працюють із дітьми, яких приводять дорослі, теж - коли виникає потреба.

Я не знаю, що можна змінити в Україні саме щодо відвідуваності лікарів "внутрішнього духу", адже ви бачите, що навіть нинішньої потреби в професійних психологах для дітей і дорослих, які мають травматичні досвіди переселення із зони війни і самої війни, поки не забезпечено. Тому досить часто травми лишаються й поглиблюються.

У нас в Україні поняття дитинства і підхід до дитини перебувають у процесі трансформації, як, зрештою, і багато інших процесів. Ми зараз на "переході" до індивідуального підходу до кожної дитини, ми хочемо бачити особистість, яка потребує не виховання в тому класичному розумінні "промивання мозку" і накладання ідеологій/правил/бачень, а потребує підтримки в особистісному становленні.

Коли ми успішно пройдемо цей перехід і потреби дитини стануть видимі, тоді й буде мова про потреби у професійній психологічній підтримці. Хоча, звісно, хочеться, щоб у цьому не було потреби.

ВВС Україна: У "Задзеркаллі" йдеться про підлітків і їхні проблеми, вони користуються смартфонами, курять і п’ють, але при цьому спілкуються дуже літературною українською мовою, яка дещо дисонує з уявленням про реальних підлітків.

Оксана Лущевська: "Задзеркалля" – це книжка для читацької групи 11-14 років. Якщо робити академічну класифікацію (за англомовними студіями), то це література про/для ранніх тінейджерів. Зазвичай, як показують дослідження, література для групи 11-14 читається читачами на рік-два молодшими. Це вимагає стриманої мови.

Але тут також варто звернути увагу, що оповідь ведеться від головної героїні Саші. Вона переповідає всі події своїми словами. Мова її – свідомо "не дуже літературна", але без вживання жаргонізмів чи лайливих слів.

Її мова – це мова її соціальних кіл; за теоріями літературознавця Михайла Бахтіна, вона залежить від того соціального багатоголосся, яке є для Саші доступним. А в тексті, як ми бачимо, головна героїня походить із культурної та освіченої родини. Другорядні персонажі, наприклад Ростя, – це хлопець, закоханий у головну оповідачку. Ростя теж із родини свідомої, його батьки – волонтери, що опікуються дітьми. У повісті ми чуємо його голос у діалогах із Сашею або батьками. Зрозуміло, що в цих ситуаціях ми не почуємо від нього грубої лексики абощо.

Усіх другорядних персонажів ми бачимо й чуємо через голос Саші. А це й закладає мову. Також у повісті є розповідь від третьої особи – про Дінку, яка потрапила в біду. Цей оповідач просто не може вести текст мовою, як ви зазначили, підлітка. Смартфонами сьогодні користуються і дорослі, і малі – це не має стосунку до визначення "підлітковості". А от що курять і п’ють – то там описується вечірка, яка справді приблизно так і трапилася в житті. Про ту вечірку теж розповідає Саша, яка має свою мову.

Також не кожен підліток вживає ту чи ту мову, як не кожен підліток і не вживає ту чи ту мову. Усе залежить від мовного багатоголосся, в якому зростає людина.

ВВС Україна: Ці історії можуть бути корисними для дітей - показати їм, як говорити про свій біль, про свою любов, як переживати зраду?

Оксана Лущевська: У 2012 році я мала нагоду зробити для "Літакценту" кілька інтерв’ю з найпомітнішими дитячими авторами Скандинавії. Серед них був Клаус Гаґеруп, вагома постать у норвезькій літературі для дітей та підлітків. Його книжки вийшли в Україні в перекладі Галини Кирпи.

Так от, на подібне запитання він відповів: "Я не думаю, що можливо навчити дітей переборювати страхи темряви, самотності тощо. Звичайно, ми з дружиною завжди намагалися заспокоїти дітей, коли їх щось непокоїло. Проте, я вважаю, що важливіше навчати дітей жити з цими почуттями і показувати їм, що вони з ними не самотні".

Я із цим стовідсотково погоджуюся. Важливо знати, що дорослі ми чи малі, юні чи літні, - ми не самотні у своїх почуттях.

ВВС Україна: Цього року Міносвіти вилучило ряд неактуальних радянських авторів і додало сучасних до вивчення у молодших класах. Ваше ім’я теж є серед переліку рекомендованих – і проза, і поезія. Але вибір залишається за вчителем. Як ви вважаєте, вчителі обиратимуть ваші твори і якщо так, то які?

Оксана Лущевська: Я не можу передбачити вибору вчителів. Але, головне, я не знаю, яким інструментарієм вони користуватимуться. У США, а я викладала чотири роки дитячу літературу для дітей і для майбутніх вчителів, ми допомагаємо вчителям розробляти інструментарій.

Наприклад, вчителі обирають той чи той текст, аби фокусувати розвиток глобального мислення чи плюралізму; розвиток естетики; проговорювання рецепцій; розвиток емпатії; задоволення від читання (виділяється час на вільне читання); розвиток критичного мислення; вивчення певних якостей літературного твору і так далі.

Часто траплялося, що майбутні вчителі були не готові пропрацьовувати комплексні аспекти, а, відповідно, їх вибір лімітувався залежно від їхнього ж бажання. Але ми разом вчилися виходити за свої межі, а отже, зустрічати потреби дітей сучасності.