Джамала: "щаслива, що маю свободу творчості"
"Thank you", або "Дякую" - так називається остання наразі робота Джамали.
Її вихід є частиною жвавого творчого процесу, у який поринула українська співачка з Криму.
Днями на екранах з'явився фільм "Поводир", у якому Джамала зіграла одну із ролей.
А 12 грудня вона презентує пісні у новому для себе форматі - у великому концерті на клубному майданчику.
Про те, як вона створювала новий матеріал, про стосунки із близькими та настрої кримських татар Джамала розповіла у студії ВВС Україна.
ВВС Україна: Ваш новий матеріал за звучанням дещо відрізняється від попередньої творчості. Що надихнуло вас на ці зміни?
Джамала: Це нормально - коли музикант експериментує із різними жанрами, із різними "музичними тканинами".
Якщо говорити про попередні альбоми "For Every Heart" і "All or Nothing", мені хотілося, щоб вони були більш схожими на американську стилістику 1960-70-их років - коли співак при аранжуванні опиняється в одному ряду з усіма інструментами, перетворюючись більше на прикрасу звучання.
Цим принципово і відрізняється альбом "Thank you". Тому що у ньому голос вийшов на передній план, а електронні барабани, інструменти, бек-вокали залишаються на тлі. Таке звучання більш характерне для сучасної британської музики, яке мені вже давно до вподоби. James Blake, Sam Smith, The Blanks, London Grammar - коли такий зворушливий, дуже м'який, близький і навіть інтимний голос іде попереду усього звучання.
ВВС Україна: Попри ліричність композицій, ваша музика тепер звучить більше у форматі для клубів і вечірок. Так було заплановано?
Джамала: Направду, я не розглядаю це я щось нове, я просто продовжую почате. Був перший альбом, другий, а це третій. І хтозна, яким буде четвертий! Можливо я взагалі захочу прибрати усі інструменти і залишу лише фортепіано, або гітару, або ж зроблю симфонічне звучання - мені дуже хочеться зробити щось таке.
І я щаслива, що саме у своїй країні володію маю цю свободу творчості. Вчора, умовно, я брала участь в оперному фестивалі, де була хедлайнером і співала із симфонічним оркестром старовинну музику Генделя. Позавчора я виступала на "Джаз-Коктебелі", який, на жаль, переїхав у Затоку, і презентувала свою джазову програму, співаючи Коула Портера.
А сьогодні ви кажете, що мене чекають і в клубах - це щастя!
Бути частиною світу
ВВС Україна: Побутує думка, що в Україні музичні смаки масового слухача, м'яко кажучи, залишають бажати кращого. Як ви можете пояснити це явище?
Джамала: Перш за все, мені здається, що це позначено нашим "совковим" минулим. Адже був час, коли вважали, що надто виражати свої емоції - непристойно.
Це проблема ментальності - не варто очікувати, що у нас масово почнуть любити музику соул, електро чи джаз. Тому що це музика для вільних та освічених людей. Ми намагаємося, ми хочемо, але для цього потрібен час.
Ми дуже довго перебували у певному вакуумі - не могли їздити за кордон, слухати музику, купувати вдосталь платівок, діставали усе з-під поли - усе це впливає на швидкість змін у масовій свідомості.
Тому я дуже радію, що зараз маю можливість слухати нові альбоми, поїхати, куди я хочу, подивитися живі виступи, надихнутися, покритикувати. Тобто, бути залученою до процесу. Бути частиною світу, а не тільки України. Це принципово важлива позиція - щоб ми не замикалися і не любили себе у собі. Це чудово, що ми зараз відчули себе сильним народом, почали підкреслювати свою національну ідентичність, але не варто зациклюватися на цьому і любити себе лише за те, що живеш в Україні.
Також хотілося б, аби українські музиканти їздили на міжнародні фестивалі і були гідно представлені не лише через те, що зараз наша країна викликає співчуття.
ВВС Україна: Ваші пісні стали більш ліричними. Це відображення подій у власному житті?
<bold>Джамала</bold>: Звичайно, коли я переживала якийсь особистий момент сумніву, перше, що у мене виникло у голові - я <link type="page"><caption> заплуталась</caption><url href="https://www.youtube.com/watch?v=KtAtqnzRfsw" platform="highweb"/></link>. Ніби все було, і я любила, а потім усе кудись зникло... Такий стан, який може комусь здасться легковажним, дівчачим - коли ти нікого не обманювала, намагалася бути щирою, але все одно ти не можеш постійно бути хорошою, аби догодити комусь. Інакше рано чи пізно настане криза.
І слава Богу, що мені є куди скеровувати цю енергію. Ось буквально два дні тому я написала нову пісню - "Шлях додому". Я не знаю, можливо таке буває у всіх авторів, але коли я дописую пісню, і мені здається, що вона хороша - нехай це не скромно - я можу від цього заплакати.
Усі мої пісні - це щось особисте. Щось, що я пропускаю крізь себе, свої переживання - чи то через стосунки із молодим чоловіком, чи з сім'єю, чи через події у країні. Усе тільки крізь себе, наче плаття, яке треба одягнути, аби побачити, чи добре воно сидить.
"Не руйнуйте те, що ми так довго будували"
ВВС Україна: Говорячи про "Дорогу додому" - востаннє ви були у Криму у серпні. Які враження залишила та поїздка?
Джамала: У момент, коли я приїжджаю додому, настає абсолютна гармонія. Мама завжди готує вірменські, кримськотатарські страви, плов, манти - дуже різноманітний східний стіл. А поруч сидить мій тато, у якого вже отакенна борода - я починаю її смикати і казати, що йому треба підстригтися, бо він виглядає старшим. Тобто, я почуваюся дитиною, забуваю, хто я - я просто донька.
ВВС Україна: Тобто, на рівні вашої сім'ї нічого не змінилося?
Джамала: Ми намагаємося ще більше один одного підтримувати. Коли я була у Криму, приїхала моя сестра зі Стамбулу із сім'єю. Я зараз навіть не зможу порахувати своїх братів і сестер, але їх дуже багато. Коли ми усі збираємося за столом - це виглядає, наче весілля.
Зараз ми намагаємося триматися ближче, ділитися настроями, хвилюваннями. Тому що є тривога - звичайно, не без цього. Є стурбованість втратити цю єдність. Ми так довго поверталися до Криму... Я від самого дитинства чую, що джерело, із якого ми п'ємо, у селі Малоріченське викопав мій прадідусь. На місці пансіонату, який розташований поруч із нашою вулицею, був дім мого дідуся. Я постійно всотувала ці розповіді від тієї миті, коли щось почала розуміти.
Тому є тривога - аби вони це все не зруйнували. Не те, щоб ми змирилися, але нехай поки що буде так. Кажеш собі: поки що так, тільки не війна, тільки не вбивайте одне одного, не виселяйте, не депортуйте. Давайте жити дружно, тільки не руйнуйте те, що ми так довго будували, збирали по крупинках...
Поблизу мого дому вже похована моя бабуся. Вона, напевно, зараз усе це дуже тяжко переживала б. Вона була патріоткою, як і усі ми. Тож мені важливо, аби близькі зараз були поруч і у безпеці.
"Мій народ"
ВВС Україна: Зараз ваших українських колег, які їдуть виступати до Криму, можуть критикувати за це. Як ви ставитеся до подібних закидів?
Джамала: Я постійну тримаю контакт із, наприклад, такими діячами як Сервер Какура, Енвер Ізмайлов. Вони мені кажуть: послухай, народ зараз потребує тебе як ніколи, вони хочуть тебе бачити. Якщо хтось організує концерт, як це було два роки тому, коли 80% зали складали кримські татари - я не відмовлюся від цього концерту. Тому що це мій народ.
Звичайно, я розумію, що можуть виникнути труднощі - і дай бог, аби пустили! Але я не можу відмовитися собі у задоволенні співати кримськотатарські пісні у Криму.
Я обов'язково співатиму для свого народу.
<bold>ВВС Україна</bold>: В <link type="page"><caption> інтерв'ю ВВС Україна</caption><url href="http://www.bbc.co.uk/ukrainian/entertainment/2014/06/140605_ratiy_interview_rl.shtml" platform="highweb"/></link> представники Донбасу розповідали, що значну роль у нинішньому становищі у регіоні зіграла саме його культурна ізоляція від решти України. Враховуючи це, чи не вважаєте ви, що зараз, можливо, українським діячам треба навпаки якомога більше уваги приділяти аудиторії у Криму?
Джамала: Мене особисто ображає, коли кажуть: ну й нехай вони там залишаються! Але чому ви так говорите, чому узагальнюєте? Чому ви настільки впевнені, що усі люди там не хочуть більше слухати українську пісню, кримськотатарську пісню? Хто вам дав на це право?
Там живуть мої батьки, близькі. Ви хочете сказати: нехай вони там зараз залишаться без світла і води, нехай їм буде важко, нехай буде голод?
Ні, я не хочу опускатися до такого рівня.
Інтерв'ю записав Роман Лебедь.
