Як живеться у світі без братів і сестер?

Як живеться у світі, де ніхто не має ні братів, ні сестер? Чи насправді так важливо, щоб у сім’ї були ще інші діти? Ці питання цікавлять дослідників вже багато років, а відповідь логічно шукати у Китаї, з його відомою "політикою однієї дитини".

Раніше у китайських сім’ях було в середньому по чотири дитини, але у 1979 році життя кардинально змінилося: був прийнятий закон, згідно з яким більшість батьків мали право лише на одну дитину. Нещодавно ми дізналися, що політика, яка понад 30 років нав’язувалась найбільш густонаселеній країні світу, скоро буде пом’якшена.

"Над сільськими дорогами розвішані яскраво-червоні банери із закликами до народу мати менше дітей і більше свиней", – митець і фотограф Фан Ші Сан ділиться спогадами про нещодавню поїздку до малозабезпеченої провінції Ґаньсу. Фан, який і сам є єдиною дитиною у родині, фотографує єдиних дітей з репрезентаціями братів або сестер, яких в них насправді не було.

"Більшість людей, з якими я працюю, не усвідомлюють, що їхня ситуація особлива", – пояснює він і додає, що багато батьків вже навіть не переймаються питанням про те, чому їм не дозволяється мати кількох дітей. Вони забули, що колись все було інакше.

У 1979 році, коли цю політику тільки запровадили, вона радикально змінила життя народу, звиклого до великих сімей. Але діти, вирослі вже за її дії, сприймали все як належне. До того ж, перше (за нової політики) покоління батьків все ще походило з великих сімей – тому замість рідних братів і сестер діти могли тісно спілкуватися з двоюрідними.

Соціолог Ванесса Фонґ з коледжу Амхерст, штат Массачусетс, з 1997 року спостерігає за вибіркою з 2273 китайських "одинаків", як вона їх називає. Щороку вона опитує від 600 до 1300 представників цієї вибірки, аналізуючи, як вплинуло на їхнє життя усамітнене дитинство.

Перш за все, дітям важко збагнути сутність понять "брат" і "сестра" – це ускладнюється звичкою китайців називати цими ж словами своїх кузенів. Навіть говорячи з підлітками, дослідниця мала пояснювати їм різницю між рідними і двоюрідними, бо ті просто не знали, що таке рідні брати чи сестри.

"Мені казали: "Так, в мене багато братів і сестер!" Я перепитувала: "Як таке може бути? Вони мало в кого є!" Тоді мені відповідали: "Ну, я маю на увазі дітей моєї тітки".

Перші одинаки, що народилися за нової політики, відчули на собі й інші зміни, окрім зростання без братів і сестер.

"Раптом у сімей з’явилися гроші, які вони могли витрачати на свій розсуд – на освіту дитини або матеріальні надбання", – пояснює пані Фонґ. Засоби, що в минулих поколіннях розподілялись між кількома дітьми, тепер витрачались на одного.

Як наслідок, молодь Китаю більш освічена, ніж попередні покоління. Але й вартість освіти блискавично зросла. В минулому батьки зазвичай підтримували у здобутті освіти лише одного зі своїх дітей. Та після впровадження "політики однієї дитини" батьківські амбіції щодо освіти лягли на плечі кожного єдиного нащадка.

Ґе Янґ, 32-річна жінка, що виросла у Пекіні, розповідає, що неухильна й безжалісна увага з боку її батьків, водія і бухгалтерки, визначила хід її життя.

"Якби в моїх батьків були ще інші діти, вони б приділяли мені менше уваги; в такому разі я могла б витрачати більше часу й зусиль на те, що цікаво мені особисто. Китайці з покоління моїх батьків люблять планувати життя за дітей", – пояснює вона.

Ґе працює торговим представником фармацевтичної компанії – стабільна робота для середнього класу. Але все могло б бути інакше, міркує вона, якби в неї були брати чи сестри, що розділили б з нею тягар батьківських очікувань. Можливо, вона б обрала іншу кар’єру або переїхала з Пекіна.

"Якби я мала шанс, то, можливо, працювала б у галузі туризму або жила б у іншому місті, – замислюється вона. – Але, як єдина дитина, тепер я мушу доглядати батьків. Я не можу переїхати. Мені потрібно бути поруч із ними. Тут вже нічого не зміниш".

Втім, вона бачить своє положення єдиної дитини у вигідному світлі.

"Мені дісталася нероздільна батьківська любов, – твердо каже вона. – Я б не хотіла ділити батьків ще з кимось".

А як щодо "синдрому маленького імператора" – уявлення про те, що китайські діти виростають балуваними та самозакоханими?

Цього дуже боялися, але низка досліджень – багато з яких проведені китайськими вченими – не виявили жодних негативних рис, які були б характерні для китайського молодого покоління. Немає даних, які б вказували, що китайські одинаки якось відрізняються від інших дітей, стверджують деякі дослідники.

Однак інші вчені з ними не погоджуються: китайські одинаки таки відрізняються. Цього року були опубліковані результати дослідження, проведеного науковцями з Австралії; вони проводили ігри і анкетування серед єдиних дітей з пекінських сімей. Метою дослідження був опис справжнього характеру цих дітей, а в іграх використовувалась справжня грошова винагорода, пояснює економіст Мельбурнського університету Нісван Еркал.

"Ми з’ясували, що ті, хто народився після впровадження цієї політики і не має братів і сестер, значно менше довіряють іншим, а також менше виправдовують довіру інших; вони схильні уникати ризику і конкуренції, – каже пан Еркал. – З анкет ми бачимо, що вони також більш песимістичні і менш сумлінні".

Ті, хто народився на пізніших етапах "політики однієї дитини", забезпечать ще цікавіший матеріал для досліджень. Якщо діти 1970-х і 1980-х років зазвичай були оточені широким колом родичів, то теперішні підлітки й діти, як правило, є одинаками вже в другому поколінні. В них менше кузенів, дядьків і тіток, і вони росли або ростуть у набагато менших сім’ях.

Окрім того, дедалі поширюється тенденція переїжджати в пошуках кращої роботи; в такому разі, діти втрачають і тісні зв’язки з бабусями й дідусями, а нерідко й з друзями дитинства, зауважує соціолог Ванесса Фонґ.

"Китай сильно змінився, і стосунки між людьми вже не такі близькі, як були колись, – пояснює вона. – У минулих поколіннях люди не мали змоги переїжджати до інших міст чи країн. Нині ж ми маємо набагато більше внутрішніх мігрантів, а також і тих, хто виїжджає за межі Китаю".

Пані Ґе також хвилюється з цього приводу, адже дитинство її трирічної доньки зовсім інше, ніж у попередніх поколінь.

"У моєї дитини буде обмаль постійних друзів. Так, в неї з’являтимуться нові друзі, але мало хто лишатиметься поруч тривалий час, усе дитинство", – каже вона.

За новими, пом’якшеними правилами китайської політики народжуваності, Ґе з чоловіком мають право на другу дитину. Проте вона рішуче махає рукою. Друга дитина надто дорого коштуватиме, пояснює вона. Вони не зможуть забезпечити гідний рівень життя.

"Не подумайте, що ми не хочемо більше дітей. Але ми ніяк не зможемо надати їм гідні можливості. А якщо мої діти не матимуть таких можливостей, думаю, вони почуватимуться невдахами на фоні інших дітей", – каже вона.

Хоча багатьом китайським сім’ям все ще не дозволяється мати більше однієї дитини, цілком можливо, що в недалекому майбутньому про "політику однієї дитини" пам’ятатимуть лише підручники з історії.

Навіть якщо так, питання про шкоду чи користь цієї політики для покоління єдиних дітей може лишитися відкритим.