Блог історика: 1965 рік. Як з'явився "Інтернаціоналізм чи русифікація?"

50 років тому, в грудні 1965-го, київський літературний критик Іван Дзюба надіслав керівникам України – першому секретарю ЦК КПУ Петру Шелесту і голові уряду Володимиру Щербицькому – рукопис свого дослідження "Інтернаціоналізм чи русифікація?". Воно стало знаковим документом покоління шістдесятників.

Згодом кружляло чимало чуток навколо цієї розвідки. Подейкували, ніби вона писалася на замовлення "згори". А коли, мовляв, "там" второпали, що Дзюба довів згубність "мудрої" національної політики партії, роботу заборонили, а її автора миттєво ув’язнили. Багато чого вигадували і тоді, і потім.

Насправді ж ніякого замовлення не було. 34-річний Іван Дзюба працював у київському видавництві "Молодь", що належало ЦК комсомолу. Обіймав екзотичну посаду – редактор-консультант відділу першої книжки. Тобто читав стоси рукописів, переважно графоманських, які надходили від початківців, і вишукував гідне для публікації.

Двох авторів таки відкрив: Григора Тютюнника і Романа Андріяшика – дебютні книжки майбутніх майстрів слова з’явилися саме завдяки редактору-консультанту.

Наприкінці літа 1965-го влада ув’язнила близько трьох десятків молодих українських митців. Газети мовчали, але про арешти повідомили знайомі з Києва, Львова, Івано-Франківська, Тернополя, Луцька.

Дзюба з кількома друзями пішов до Спілки письменників – на засідання її президії. Сподівалися, що літературні класики звернуться "нагору" з листом протесту. Але лауреати-депутати не захотіли навіть слухати відвідувачів.

За кілька днів Дзюба зустрівся з друзями-літературознавцями Михайлиною Коцюбинською та Юрієм Бадзьом. Прогулюючись бульваром Шевченка, обмірковували акцію протесту власними силами. Вирішили скористатися прем’єрою фільму Сергія Параджанова "Тіні забутих предків", призначеною на 5 вересня у кінотеатрі "Україна". Домовилися, що про арешти публічно оголосить Іван Дзюба.

Він так і зробив. Але подія не мала розголосу. Її обговорювали хіба що у вузьких колах друзів на кухнях. Тоді Дзюба звернувся з листом до керівників УРСР Шелеста і Щербицького, доводячи, що арештували невинних людей – не за злочини, а лише за їхню чесну позицію.

Відповіді не було. Як не було її на депутатські запити (!) письменника Михайла Стельмаха, поета Андрія Малишка, композитора Георгія Майбороди. Так само ЦК КПУ проігнорував колективного листа, підписаного авіаконструктором Олегом Антоновим, кінорежисером Сергієм Параджановим, поетами Ліною Костенко та Іваном Драчем, письменником Леонідом Серпіліним, композиторами Віталієм Кирейком і Платоном Майбородою.

Саме тоді Іван Дзюба вирішив пояснити можновладцям, "проти чого ми протестуємо і чого ми хочемо". Протягом трьох місяців написав ґрунтовне дослідження "Інтернаціоналізм чи русифікація?"

Замовлення, отже, не було. Як не було і негайного арешту. Навпаки, надісланий рукопис уважно вивчав партійний керівник УРСР Петро Шелест. Його син Віталій Петрович згадує, що праця Дзюби стала в батька "майже настільною". Шелест читав, гнівався, кидав читання, тоді брався знову і знов-таки не погоджувався. Але наказав надіслати в усі обкоми компартії скорочений варіант рукопису – для ознайомлення.

Автора памфлету звільнили з видавництва "Молодь", а згодом викликали до ЦК КПУ. Виявилося, що його твір прочитали на Заході. Тепер там зводять наклеп, ніби в СРСР існують національні проблеми. Дзюба відмовився писати спростування.

Тоді написали інші – на самого Дзюбу. Звинуватили його в "ренегатстві", "дезертирстві", "духовній еміграції" і "цинічному блюзнірстві".

Далі газетних закидів справа не рушила. Дзюбу взяли на роботу у видавництво "Дніпро".

Минуло сім років від написання праці "Інтернаціоналізм чи русифікація?". 1972-го ЦК КПУ раптом утворив комісію з її розгляду. Чому? Починалася чергова хвиля арештів. За тиждень комісія звітувала, що розвідка "є від початку й до кінця пасквілем на радянську дійсність, на національну політику КПРС і практику комуністичного будівництва в СРСР".

Вдома у Дзюби влаштували трус, тягали на допити в КДБ, виключили зі Спілки письменників, відтак запроторили на п’ять років до таборів. Після чого він мусив ще п’ять років відбути на засланні. Такою виявилася ціна полеміки з владою.

Восени 1973-го у в’язня загострився давній туберкульоз легень. Він зрозумів, що найближчу зиму в таборі не переживе. Під тиском КДБ попросив владу про помилування. Поставлену умову – заява в газеті зі зреченням своїх "минулих помилкових поглядів" – Дзюба виконав. Його повернули до Києва під нагляд держбезпеки.

Твір "Інтернаціоналізм чи русифікація?" опублікували в Україні лише 1990 року (журнал "Вітчизна"), а окремою книгою – 1998-го.