Блог історика: 1935 рік. Як українські "Аргонавти" літали на Венеру

Рівно 80 років тому – у середині жовтня 1935-го – київський часопис "Знання та праця" завершив публікацію фантастичного роману Володимира Владка "Аргонавти Всесвіту".

Твір про космічну експедицію на Венеру друкувався частинами протягом десяти місяців.

Раз на два тижні читачі "науково-технічного журналу для піонерів і школярів" діставали чергове число і стежили за пригодами трьох міжпланетних мандрівників – керівника експедиції сивочолого академіка Миколи Риндіна та його молодих колег Вадима Сокола та Бориса Гуро.

Вже під час публікації роман викликав такий інтерес, що видавництво "Дитвидав" терміново уклало з 34-річним автором угоду. Книжка з'явилася одразу по закінченні журнальної публікації – великим накладом у 20 тис. (порівняйте: середній наклад української книжки складав у ті часи 7,5 тис., а популярний фантастичний роман Юрія Смолича "Господарство доктора Гальванеску", виданий кількома роками раніше, мав 10 тис. примірників).

Наступного 1936-го "Дитвидав" додрукував 23 тис. екземплярів. А 1938 року – ще 11 тис. примірників.

Захоплення читачів зрозуміле. Добре закручений сюжет, оповідь містить купу астрономічних цікавинок, ще й екзотичний маршрут міжпланетної експедиції – до Венери (зазвичай письменники "відряджали" персонажів на Місяць або на Марс). А головне – 17-річний персонаж Василь Рижко, який таємно пробрався у "перший у світі пасажирський астроплан" і в такий спосіб долучився до трьох зореплавів. Цей юнак – перший український "літературний" космонавт.

Своїм успіхом роман завдячує також тій обставині, що є першим в український літературі великим твором про політ на інші планети.

Як фантаст Володимир Владко мав неабиякий дар передбачення. Один з юних читачів "Аргонавтів" – Павлусь Попович з Білоцерківського району на Київщині – переконався в цьому на власному досвіді. Ставши космонавтом, зізнався: "Для мене "Аргонавти Всесвіту" – буквар космонавтики. Вже коли побував у космосі, був просто вражений, як письменник точно спрогнозував ситуацію, пов'язану з невагомістю".

Багато чого письменник-фантаст передбачив і у попередньому романі "Аероторпеди повертають назад", надрукованому "Дитвидавом" 1934 року. У ньому така собі європейська країна (на малюнках її військові подані зі свастикою на одязі) атакує СРСР, причому бомбардувальники скидають перші бомби о 4-ій ранку (саме так сталося через сім років – у червні 1941-го), а серед персонажів є лейтенант авіації Гагарін.

Наклад книжки вилучили з продажу і знищили. Чому? Залишилося таємницею. З 10 тис. примірників донині вціліли лише два: в Національному музеї літератури в Києві і приватній колекції в Харкові.

Власне, історія з вилученням тиражу відбилася на долі "Аргонавтів Всесвіту". Письменник завершив цей твір 1933-го. Журнал "Знання та праця" оперативно подав анонс: надрукуємо роман наступного року. Проте цензура не квапилася дозволяти новий твір автора, книгу якого щойно заборонили. Редакція "пробивала" рукопис цілий рік. І нарешті почала друкувати з січня 1935-го.

Після оприлюднення "Аргонавтів" письменник кілька разів доопрацьовував своє творіння. Шліфував стилістику, модернізував діалоги персонажів – відповідно до нових досягнень науки.

Видання вже 1956 року має примітку: "Роман у 1955 році зазнав ґрунтовної переробки у світлі новітніх наукових досягнень, він значно доповнений, введені нові дійові особи". Оці нові персонажі – насправді відформатовані старі: Борис Гуро перетворився на китайського професора Ван Луна (в той час дружба з Китаєм – тренд радянської політики), а Василь Рижко "змінив стать" – став студенткою Галиною Рижко. Присутність дівчини додала оповіді шарму, хоча амурної лінії в романі нема.

Оновлені "Аргонавти" друкувалися безліч разів. Кажуть, навіть спричинили появу першої книги Аркадія і Бориса Стругацьких. Прочитавши твір Володимира Владка у російському перекладі, брати розкритикували роман. Хтось зауважив: критикувати ладні усі, а написати краще – ніхто. 1957 року Стругацькі створили власний варіант експедиції на Венеру – повість "Країна багряних хмар". Так почалася літературна слава відомого дуету.

"Аргонавти Всесвіту" не втратили актуальності пізніше, коли настала ера справжніх, а не лише літературних польотів у космос. Роман перевидавався й після смерті автора 1974 року.

На цьому творі виросло кілька поколінь читачів в Україні та далеко за її межами – книга перекладена багатьма мовами світу.

Нині "український Жуль Верн" (титул Володимира Владка за життя) майже забутий.

"Аргонавти Всесвіту" востаннє друкувалися українською мовою 1990 року.