Як британець ледве не полетів у космос на нацистській ракеті

Незабаром після Другої світової війни у британців з'явився зухвалий план відправити людину в космос за допомогою нацистських ракет.

Влітку 1945 року, коли війна в Європі закінчилася, сили Антигітлерівської коаліції вирішили розплутати таємницю нацистських балістичних ракет "Фау-2". Зброя, яку розробив німецький конструктор Вернер фон Браун, а будували військовополонені, не вплинула на результат війни, але мала потенціал змінити світ.

"Американці, французи, росіяни та британці билися на смерть за технологію балістичної ракети "Фау-2", – розповідає Джон Беклейк, колишній голова інженерного відділу Лондонського музею науки.

Керівник гітлерівського проекту "Зброя відплати" Вернер фон Браун здався американцям у травні 1945 року, після чого його таємно вивезли до Сполучених Штатів.

Того ж місяця у Пенемюнде на Балтійському узбережжі радянські військові захопили об'єкти, де науковець проводив дослідження і випробування балістичної зброї. Французи тим часом зібрали близько 40 німецьких науковців та інженерів, а британці змонтували ракети для серії випробувальних польотів.

У рамках наукової операції "Зворотний удар" британці запустили кілька "Фау-2" біля містечка Куксгафен на півночі Німеччини. Ракети впали в Північне море. Експеримент виявився вдалим – снаряди, як повідомляється у звіті, приземлилися в радіусі трьох миль від цілей, а це більш точний результат, ніж той, якого вдалося досягти німцям під час війни.

Інженери, які керували випробуваннями, зрозуміли, що винахід фон Брауна – це прорив у галузі ракетної техніки. Балістичні ракети "Фау-2" мали потужний двигун, сучасну турбопомпу, яка швидко впорскувала паливо, і складну систему наведення.

"Ця ракета була буквально з майбутнього, – каже Джон Беклейк, який пізніше допомагав реконструювати "Фау-2" для експозиції Музею. - Вона була просто начинена високими технологіями".

Погляд із космосу

Тим часом, інженери Британського міжпланетного товариства в Лондоні вирішили, що технологія балістичної ракети допоможе їм здійснити давню мрію про побудову космічного корабля, яка лише п'ять років тому здавалася абсолютно химерною.

У 1946 році член товариства, дизайнер і художник Ральф Сміт висунув детальну пропозицію, як переробити "Фау-2" на шатл, на якому перша людина зможе полетіти у космос.

Масштабний проект Ральфа Сміта під назвою "Мегарок" передбачав розширення і зміцнення корпусу ракети, збільшення кількості палива і заміну боєголовки вагою в тонну на капсулу з місцем для пілота.

Ракета не була достатньо потужною, щоби доставити людину на орбіту. Натомість планувалося запустити капсулу з космонавтом (при чому на цю роль передбачався лише чоловік) параболічною траєкторією на відстань 300 тисяч метрів над Землею.

Ракету планували запустити під кутом у два градуси. У космосі конусоподібний корпус "Мегарока" мав розкритися і вивільнити капсулу з пілотом. Інженер Сміт розробив два ілюмінатори в корпусі капсули, через які перший космонавт міг побачити нашу планету з космосу: протягом двох хвилин на орбіті він мав би спостерігати за Землею, атмосферою і Сонцем. А за часів "Холодної війни" "Мегарок" також мав би стати ідеальним засобом шпигунства на території супротивника – Радянського Союзу.

Після п'яти хвилин у невагомості капсула мала впасти на Землю. Її теплоізоляційна оболонка захистила би космонавта, а парашути, які мали розгорнутися під час падіння, забезпечили "м'яку посадку". Окремий парашут передбачався і для ракети, таким чином весь корабель можна було використати знову.

Ральф Сміт усе добре продумав і розробив – від точних розмірів ракети до тяги двигунів і перевантажень, яких зазнає космонавт під час польоту.

"Проект був цілком практичним, – каже дослідник історії космонавтики і редактор журналу Spaceflight Девід Бейкер, який вивчав конструкцію "Мегарока". – Всі технології на той момент уже існували, і втілення проекту було питанням трьох-п'яти років".

Девід Бейкер вивчав технологію "Фау-2" у Сполучених Штатах. Більшу частину своєї кар'єри він працював космічним інженером над програмою НАСА Space Shuttle. За його словами, "Мегарок" на 10 років випереджав свій час. "До 1951 року Британія могла би вже неодноразово запускати людей у космос балістичною траєкторією", – каже він.

Ядерні технології замість космічних

Інженер Ральф Сміт представив свій проект у Міністерстві постачання Великої Британії в грудні 1946 року, але через кілька місяців проект відхили. Вчений припинив роботу над "Мегароком" і почав працювати над розробкою повітряно-космічних літаків і гігантських орбітальних станцій.

Незважаючи на свою провідну роль в операції "Зворотний удар", Велика Британія вирішила відмовитися від розробки технологій "Фау-2" і зосередити свої доволі обмежені наукові ресурси на авіації та ядерних технологіях.

"Британія витратила всі гроші на порятунок вільного світу, – каже Джон Беклейк. – Ми були банкрутами".

"На жаль, ця пропозиція з'явилася в найбільш скрутний для країни час, – погоджується Девід Бейкер. – У 1946-1947 роках ми просто не мали це можливостей".

На іншому боці Атлантики ситуація значно відрізнялася. Американські військові надали Вернеру фон Брауну всі необхідні ресурси для розробки наступного покоління ракети "Фау-2". Результатом його праці став літальний апарат "Меркурій-Редстоун", на якому у 1961 році перший американський космонавт, Алан Шепард, полетів у космос.

Перший пілотований космічний корабель США дивно нагадував конструкцію Сміта. "Редстоун лише за формою відрізнявся від "Фау-2", – каже Джон Беклейк. – Всередині він не мав ніяких нових технологій, і Алан Шепард полетів у ньому на орбіту".

Якби британське Міністерство постачання відповіло би "так", першим у світі космонавтом міг би бути британець.

"Велика Британія випередила США на 10 років, – зітхає Девід Бейкер. – "Мегарок" – це по суті "Меркурій-Редстоун".

"Сумно про це думати, – каже дослідник. – З іншого боку, це чудово - показати світу, що можливо, ми й не були попереду всіх за економічним та соціальним рівнем, проте в технологіях ми були першими".

Це могла би бути чергова історія нездійснених планів, місце якої – в архівах Британського міжпланетного товариства, якби вона не мала чітких паралелей із сучасною добою приватного ракетобудування, особистих супутників та інноваційних космічних апаратів.

Будівництво нових космічних кораблів багаторазового використання в умовах обмеженого бюджету – це саме те, чим займаються такі компанії, як Virgin Galactic і Xcor. Інші дрібні фірми, як-от британська компанія Reaction Engines, розробляють інноваційні системи двигунів для майбутніх космічних кораблів.

"Дух "Мегарока" живе, – каже пан Девід Бейкер з натхненням. – Нам потрібні політики-ентузіасти, які би розуміли справжню цінність інвестицій в такі речі. Одного разу ми це зробили, і можемо зробити знову".

<italic>Прочитати <bold><link type="page"><caption> оригінал</caption><url href="http://www.bbc.com/future/story/20150824-how-a-nazi-rocket-could-have-put-a-briton-in-space" platform="highweb"/></link></bold> цієї статті англійською мовою ви можете на сайті <bold><link type="page"><caption> BBC Future</caption><url href="http://www.bbc.com/future" platform="highweb"/></link></bold>.</italic>