Блог історика: 1960 рік. Як у Києві відкривали метро

55 років тому – 6 листопада 1960 року – в Києві відкрилася перша в Україні підземка. Подія знаменна, адже йшлося про новий вид громадського транспорту, ще й швидкісний.

Урочистий мітинг був на станції "Хрещатик". Уперше за всю історію України її керівництво "зникло" з поверхні землі. Разом із вождями завітали до підземного міста керівники Києва, Академії наук, творчих спілок, вищих навчальних закладів, а також передовики виробництва, журналісти і, звісно, самі метробудівці.

Зі спеціально встановленої трибуни пролунали вітальні промови, далі – перерізання червоної стрічки і перша поїздка присутніх у новеньких вагонах Митищинського заводу. Найперший потяг вів машиніст Іван Виноградов.

Протягом наступного тижня метрополітен функціонував у екскурсійному режимі. Туди пускали лише групи від підприємств або навчальних закладів за попередньо затвердженими списками. Огляд підземки і катання у тривагонному потязі були безкоштовні.

Більшість екскурсантів спускалися під землю вперше. Для цього їм знадобилася не лише сміливість (а раптом стеля обвалиться?), але й спритність. Адже не так просто ступити на стрічку ескалатора і не впасти. Треба ще встояти на сходинці, тримаючись за гумовий поручень, який… рухається повільніше ескалатора! Внизу деякі екскурсанти, побачивши, що ескалатор не зупинятиметься, попросту зістрибували з нього.

Тепер можна помилуватися красивими інтер’єрами станції. Та не лови ґав! Одна жіночка зазівалася й не встигла до вагона, в який увійшли її колеги. Двері зачинилися, потяг рушив… Бідолаха у відчаї спустилася на рейки й побігла в тунель навздогін. Рух наступних потягів зупинили. За "туристкою" кинулися міліціонери і хвилин за п'ятнадцять-двадцять повернули її назад.

Ті, кому не пощастило відвідати метро безкоштовно, знайомилися з новинкою вже за 50 копійок. Саме стільки коштував проїзд з 12 листопада, коли підземка почала працювати у звичайному режимі. Пасажири купували в касі талончики, які контролери гасили вручну.

З 1 січня 1961 року, після десятикратної деномінації радянського рубля, вартість проїзду склала 5 копійок. Така ціна зберігалася протягом 30 років – до квітня 1991-го. Метро працювало від шостої ранку до першої години ночі.

У вересні 1961-го пасажирів зустріли не контролери, а турнікети. Замість талончика тепер кидаєш у щілину мідну п'ятикопійкову монету і проходиш. Не маєш "п’ятачка" – розміняй у касі. Клопоту в касирок поменшало 1962 року, коли у вестибулях станцій встановили автомати для розміну 10, 15 і 20 копійок.

Радянські газети подали відкриття київського метрополітену як визначний успіх на шляху до комунізму. Проте уважний читач навіть тогочасної цензурованої преси міг би помітити дещо інше.

Наприклад, у жовтні 1945-го газета "Київська правда" оприлюднила плани уряду: "В 1950 році в Києві буде збудовано першу чергу метро – два діаметри, що перетинаючись, сполучають Святошино з Дарницею, Деміївку з Подолом — всього 30,5 кілометра". І де та підземка 1950 року? Насправді ж її відкрили 10 роками пізніше, і не дві лінії, а лише одну, та й ту частково. Замість обіцяних 30,5 кілометрів здали в експлуатацію 5,2 км – ділянку від "Вокзальної" до "Дніпра".

З іншого боку, київські будівельники вирішували унікальні проблеми. Наприклад, як доставити пасажирів на платформу "Арсенальної", глибина якої 105,5 метрів? У світі немає таких глибоких станцій. Зробити довжелезний ескалатор – нереально. Виникла ідея встановити, як у Лондоні, ліфт на 130 осіб. Проте поломка такого підйомника паралізує станцію. Обрали варіант – два ескалатори і вестибюль, що їх з’єднує.

Але як монтувати проміжний вестибуль на глибині 50 метрів? Вирішили зібрати його на поверхні, а тоді залізобетонний моноліт вагою 3,5 тисячі тонн (будівельники жартували: "стаканчик") повільно опускати під землю. Зробили для цього спеціальну шахту. Щодоби "стаканчик" опускався під власною вагою на метр, і за 50 діб дістався необхідної глибини. Такий маневр українці здійснили першими у світі. Довжина ескалаторів "Арсенальної" (понад 65 метрів кожен!) теж рекордна – вони найдовші в світі.

Для киян і гостей міста підземка залишається найшвидшим видом транспорту. Ось чому столичний метрополітен за напруженістю пасажиропотоку посідає нині 24 місце у світі. В годину пік це відчувається особливо.

Натомість є і чим пишатися: 2013 року британська газета Daily Telegraph внесла "Золоті ворота" до списку 22 найкрасивіших на планеті станцій метро.