Блог: жіноча історія мандрів

Я хочу написати про мандрівниць і мрійниць, тих жінок, якими захоплююся і на яких рівняюся. Як жінка і мандрівниця, хочу зробити трохи видимішим внесок жінок у дослідження світу.

На виступах TED про подорожі говорять переважно чоловіки. У знаних виданнях мене поглинають статті на кшталт "10 найвпливовіших мандрівниць минулого" та "50 найвидатніших мандрівниць сьогодення".

Я вагаюся, за якими параметрами обрати своїх героїнь. Хто з них зробив більший внесок? Рекордсменки Гіннесу? Жінки, які здійснили навколосвітню подорож? Жінки, які своїм прикладом показали, що людина може долати свої фізичні обмеження?

Хто більша відчайдуха - та, яка пройшла сотні кілометрів пішки, інша, яка переплила бурхливі океани, чи та, що подорожує автостопом без грошей, або ж та, що мчить на велосипеді чи мотоциклі?

Або ж альпіністки? Підкорити всі 14 восьмитисячників планети, так званий "Шолом Землі" - найбільший виклик для альпіністів. Станом на 2019 рік це вдалося 43 альпіністам, серед яких 5 жінок. Мене надихає швейцарка Сара Маркіс, з неї і почну.

Любителька ходити пішки

Сара Маркіс (1972 року народження) подорожує пішки. У 2010 році вона вирушила в трирічну експедицію від Сибіру до Австралії, де зіштовхнулася з дикими звірами, контрабандистами, сексизмом і випробуваннями. Сара пішки мандрувала через Сибір, Пустелю Гобі, Монголію, Китай, Лаос, Таїланд і Австралію. Про цю експедицію вона написала книжку Wild by Nature.

Сара каже, що всі ми - дослідники. Усі ми ними були в дитинстві і багато хто забув про це, коли виріс. Подорожувати пішки - найприродніший спосіб, згідно Маркіс, нікуди не поспішаєш, вимірюєш ландшафти кроками і розум не відволікається від чистого споглядання.

Та, що не знає обмежень

Британка Карен Дарке (1971 року народження) дістала параліч нижче грудей після падіння під час скелелазіння. Проте її це не зупинило.

У складі експедиції через Гренландський льодовиковий щит вона здолала 600 км, сидячи на лижах і просуваючись уперед за допомогою рук, піднялася на Монблан, Маттерхорн і ЕльКапітан, на каяку перепливла від Канади до Аляски і на ручному велосипеді перетнула Гімалаї.

Здобула срібну, а пізніше золоту медаль на паралімпійських іграх, і золоту на світовому чемпіонаті з паратріатлону.

Бігти від скорботи

Розі Свейл-Поуп (1946 року народження) - британська мандрівниця і письменниця - вирушила у подорож після втрати чоловіка, який помер від раку простати.

У віці близько 60 років вона розпочала сольний забіг, який тривав 5 років і протягом якого вона привертала увагу до проблеми раку, збирала гроші на благодійність.

З молодості Розі подорожувала, бігала марафони, разом з чоловіком і дочкою здійснила навколосвітню подорож на катамарані і сама перепливла Атлантику на 5-метровому катері.

Мотоциклістки

Британка Лоїс Прайс (1973 року народження) покинула офісну роботу, отримала водійські права на мотоцикл і з того часу подорожувала обома американськими континентами, Африкою та Азією.

Подорожувала одна і без жодних гаджетів. У своєму виступі на TEDx Лоїс говорить про вразливість, без якої неможливо відкритися світу і мандрувати по-справжньому. Вона пише книжки про свої подорожі та дописує в найбільші світові медіа.

Словенка Бенка Пулко (1967 року народження) встановила світовий рекорд найдовшої жіночої солоподорожі мотоциклом, як за відстанню (180 тисяч км), так і за тривалістю (2 000 днів), водночас ставши першою жінкою, яка на мотоциклі досягла Антарктики, а також сольно перетнувши на мотоциклі Саудівську Аравію у часи, коли жінкам там взагалі заборонялося кермувати.

Найшвидша

Американка Кассандра Де Пекол (1989 року народження) у рамках свого проєкту "Експедиція 196" відвідала всі суверенні держави світу за півтора року з хвостиком, була амбасадоркою Інституту миру через туризм, під час подорожі збирала зразки води для Adventurers and Scientists for Conservation - неурядової організації, яка об'єднує мандрівників і вчених.

Альпіністки

Едурне Пасабан (1973 року народження) з Країни Басків у Іспанії стала першою жінкою, яка підкорила всі 14 восьмитисячників, включно з Еверестом та К2 (Чоґогрі).

А норвежка Сесілі Ског (1974 року народження) була першою жінкою, яка пройшла "Великий шолом" - дісталася Північного і Південного полюсів і семи головних вершин, а також перетнула Антарктику на бігових лижах.

Ірина Галай (1988 року народження) і Тетяна Яловчак (1979 року народження) були першими українками, які в 2016 році підкорили Еверест з різницею в один день. Наразі Тетяна вже піднялася на сім найвищих вершин планети, а Ірина теж працює над цими сходженнями.

Дівчина у смішних штанах

Британка Анна МакНафф (1984 року народження) не долала рекордів Гіннеса, але є натхненною мандрівницею.

Анна виросла в родині олімпійських чемпіонів і шукала свій шлях у спорті. У 2013 році вона сольно проїхала всіма штатами Америки на своєму рожевому велосипеді, протягом подорожі збирала кошти на благодійність.

Потім пробігла маршрут у Новій Зеландії і продовжує ставити перед собою нові цілі.

Коли в новозеландській мандрівці вона травмувала ногу і вже хотіла здатися, підняла свій бойовий дух улюбленими кольоровими лосинами, які винесла в назву своєї книжки "Лосини перспективи: Пригода однієї жінки, що пройшла 3 000 кілометрів через дику природу Нової Зеландії" (The Pants Of Perspective: One Woman's 3,000 kilometre running adventure through the wilds of New Zealand).

Верблюжатниця

Австралійка Робін Девідсон (1950 року народження) 9 місяців мандрувала сама через австралійські пустелі в супроводі собаки і чотирьох верблюдів, за що отримала прізвисько "Верблюжатниця".

Після подорожі написала книжку "Тропи", яка пізніше була чудово екранізована. Потім вивчала життя корінних народів.

Пливти у напрямку своєї мрії

Британка Роз Саваж (1967) покинула офісну роботу, щоб податися через океани. Вона перетнула Атлантичний і Тихий океани, проводить мотиваційні виступи, щоб привернути увагу до проблем екології.

16-річна австралійка Джессіка Вотсон (1993 року народження) здійснила навколосвітню подорож океанами за 210 днів (проте не дотрималася умов Ради з реєстрації світових рекордів швидкості під парусом і не стала рекордсменкою офіційно).

Голландка Лора Деккер (1995 року народження) у 2011-2012 стала наймолодшою мореплавицею, яка здійснила сольну навколосвітню подорож.

Незряча пасажирка

Кеті Бірчел (1957-2013) була першою сліпою жінкою, яка здійснила навколосвітню подорож як пасажирка на мотоциклі свого чоловіка. Кеті задокументувала мандрівку в книжці "Доторкнутися до світу. Сліпа жінка, два колеса і 25 тисяч миль".

Досвід українок

Я почала мандрувати самостійно після 20 років. Гадаю, я належу до тих людей, яким у житті потрібно багато новизни. Ніщо не дарує її так концентровано, як подорожі. Не обов'язково летіти на інший континент, часто поїздка в інший регіон своєї країни може бути такою ж захопливою.

У подорожах я досі чую здивування людей, які дізнаються, що подорожую сама. У консервативних регіонах, будь-то українське село чи Іран, обов'язково спитають, чи я заміжня і чи маю дітей, а почувши негативну відповідь, стривожено похитають головами.

Хай ти отримала кілька освіт, самостійно заробляєш і цілком задоволена особистим життям, ніщо не виправдає самотню дівчину в дорозі.

На тревел-лекціях і консультаціях, які я проводжу, часто запитують про небезпеки самостійної подорожі. Я завжди відповідаю, що варто послуговуватися здоровим глуздом і турбуватися про власну безпеку так само, як турбуєтеся вдома: наприклад, не гуляти вночі небезпечними районами.

Я спитала кількох знайомих мандрівниць, колег і ровесниць: "Як у XXI столітті впливає на твої подорожі факт того, що ти - жінка?" І ось що почула у відповідь:

Анна Авузяк, організаторка турів, експертка з Африки

"Липень 2019, Антананаріву. Майже опівночі я їду з таксистом з аеропорту повз величезний місяць у формі скибки сиру. "Як круто, що ти з України, я знаю, у вас там усі дівчата - моделі! Колись я зустрічатимусь з такою, як ти".

У XXI столітті ми, українки, все ще моделі. У XXI столітті я все ще маю замовляти дороге таксі з безглуздими жартами в темний час доби, бо я ж жінка. Маю виправдовуватися в аеропортах розвинених країн, що я не планую лишатись в країні проституткою, бо я ж жінка.

А в розвиваючих країнах Африки маю носити лише штани або спідниці нижче коліна, бо... ви вгадали. Чи зазирати за двері індуїстського храму на Балі, куди не пускають жінок в критичні дні. Куди вже там братися до мусульманських країн!

Бути жінкою-подорожуючою складніше, але, гадаю, саме тому моя впертість кожного разу нашіптує мені: "Гайда в країни п'ятого світу! Років через двадцять будеш у Європі відпочивати!"

Світлана Ославська, журналістка, репортажистка

"Впливає так, що доводиться брати прокладки і переживати, чи зможу помити в подорожі голову. Це про матеріальний бік справи.

Про нематеріальний, то як жінка я стикалася з неочікуваною допомогою і навіть опікою - це стосується Близького сходу і в принципі місць, де людям здається, що ти як жінка - уже в небезпеці".

Ганна Бурлака, тревел-блогерка

"За 10 років своїх мандрів я не можу пригадати зовнішніх факторів, які би якимось чином заважали мені подорожувати.

Іноді люди допомагали з валізою, впевнена, через те, що я - дівчина. І все. Валізу я давно не беру з собою, як не беру і думки про те, що щось може не вийти, чи що буде не під силу, або що кудись не можна поїхати, бо я - жінка.

Втім, думаю, що внутрішні фактори все-таки іноді проявляються. Ти сама контролюєш та робиш вибір, як відбувається мандрівка: якщо ти в подорожі сама, то не гуляєш пізно, не селишся в готелі або кімнати на окраїні, читаєш відгуки, щоб знайти безпечний варіант тощо.

Сьогодні у всьому світі настільки популярний термін "solo girl travel" або "girls in travel", що більшість країн, куди ми мандруємо, звикли до дівчат-мандрівниць. В європейських країнах цим взагалі буде важко кого здивувати. Здається, Південно-Східна Азія теж повністю до цього звикла. Я зустрічала таких дівчат навіть в Південній Америці.

Втім, я майже впевнена, що в українському суспільстві знайдеться хтось, хто скаже "знов десь шастається, коли вже чоловіка собі знайде". Але ці люди кажуть цю фразу на будь-що. І їх не варто слухати нікому і ніколи".

Галія Фасхутдінова, соло-мандрівниця

"Я багато подорожую одна, і вже тільки цей факт часто сприймається людьми як героїзм. Навряд чи хтось вважатиме чоловіка героєм просто тому, що він один в іншій країні, якщо це не гаряча точка і не плем'я людожерів. Про себе ж я постійно чую "brave girl" навіть від іноземців.

А жителі пострадянських країн не тільки дивуються, але часто й засуджують. Люди з України, Росії, Казахстану під копірку видають одне й те саме питання: "Як тебе відпустили?" А хто мене має відпустити? У кого мені потрібно питати дозвіл? Нікому не спаде на думку поставити таке питання дорослому чоловіку, який подорожує на власні кошти.

Коли дізнаються, що я ще й у стосунках, програма явно дає збій: "Що у вас за відносини такі?", "Як він на це погодився?", "Аааа, так у вас free love!" Різні робочі графіки, хочеться побути на самоті, разом поїдемо восени - це не аргументи. Якщо у тебе є хлопець, і він з якоїсь причини не може скласти компанію, тобі взагалі не годиться кудись їхати.

Коли мій хлопець їде один у велопохід або кататися на лижах, йому не ставлять таких питань. Мені ж доводиться щось пояснювати, стикатися з захопленням або осудом просто тому, що я дівчина".

Юлія Стріплінг, тревел-експертка, digital nomad, двічі була в навколосвітній подорожі

"За 10 років мандрів світом як жінка я, звісно, усвідомлюю свої переваги: зазвичай тобі від початку довіряють, і жінці набагато легше стати бажаним гостем; ти завжди можеш розраховувати на жіночу солідарність і підтримку інших людей.

Але є й інший бік цих переваг, адже як жінка-мандрівниця ти можеш відчути і упередженість щодо себе. В деяких країнах, наприклад, я була занадто молода, щоб мандрувати одна, і занадто "стара", щоб бути незаміжньою.

Певна річ, що ти завжди звертаєш увагу на свої "жіночі обмеження": бажано уникати прибуття на місце ночівлі пізно, не відправлятися в похід одній, обережно користуватися автостопом.

Для жінки в усьому світі також існує більше правил. Наприклад, в Ірані потрібно слідкувати за дрескодом, а в деяких інших країнах, через культурні норми, не відвідувати "традиційні чоловічі" місця на кшталт чайних.

Гігієна в дорозі для жінки також може бути проблемою: в Африці, Південній Америці, сільських районах Азії часом важко попіклуватися про себе і потрібно бути винахідливою.

Вірогідність спекуляцій, імовірність сексуальних домагань, і небезпека - це переважно, супутники жіночої подорожі. Вас можуть залякувати, щоб продати додаткові послуги, окремий номер, таксі або супровід. Ви маєте обережно ставитися до того, де ночуєте (якщо користуєтесь CouchSurfing) та хто з вами поруч.

Щоб уникнути неприємностей, необхідно завжди ретельно готуватися наперед (вивчати місцевість, планувати маршрут), об'єктивно оцінювати людей та обставини на місці.

Але попри всі труднощі, віддача від самостійної жіночої подорожі надзвичайна! Мені комфортно подорожувати і усвідомлювати себе жінкою в дорозі. Я не відчуваю себе пригнобленою від того, що в тому чи іншому суспільному ладі очікування від жіночої статі інші.

Комфортно мені саме тому, що як жінка, людина і особистість, я вільна, і у мене є вибір - що прийняти, а від чого відмовитися".

Хочете отримувати цікаві історії в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram або Viber!