Дім Гіннесів. Історія родини пивоварів, яка надихнула новий серіал Netflix

Новий серіал від творця "Гострих картузів" Стівена Найта розповідає про захопливу долю пивоварної династії Гіннессів – він був створений на основі історії нащадки Гіннессів Івани Ловелл, яка розкриває родинні суперництва, скандали, таємниці й трагедії.

Натхнення прийшло до Івани Ловелл, коли вона перебувала в Ірландії на родинному зібранні в Каслтауні, палаці в стилі палладіанської архітектури, відновленому її кузеном Десмондом Гіннессом у графстві Кілдер.

Вона дивилася по телевізору - без особливого захоплення - серію "Абатства Даунтон". Історія вигаданої родини Кроулі, які обмінювалися ввічливими шпильками через стіл у їдальні, змусило Ловелл дещо усвідомити.

"Наша сімейна історія була набагато соковитішою й цікавішою за це – до того ж вона була правдивою", – розповіла вона BBC.

Коли Ловелл повернулася додому на Лонг-Айленд у Нью-Йорку, то сіла й написала 20-сторінковий телевізійний сценарний задум – драматичне переосмислення тріумфів і випробувань її роду, нащадків Артура Гіннеса, який народився 1725 року та першим зварив знамените ірландське темне пиво, що нині продається у кількості понад 10 мільйонів кухлів на день у всьому світі.

Промайнуло десятиліття – і задум Ловелл втілив у життя відомий сценарист і режисер Стівен Найт, найкраще знаний завдяки серіалу "Гострі картузи".

Вісім серій його нового серіалу "Дім Гіннесів" виходять на Netflix 25 вересня, із підписом у титрах: "Засновано на ідеї Івани Ловелл".

Ловелл – чиєю матір'ю була письменниця леді Керолайн Блеквуд, а бабусею - Морін, маркіза Дафферін і Ава, одна з тріо "золотих дівчат Гіннесс", відомих у британському світському товаристві 1920-х – визнає, що розповісти епічну історію було непросто.

Вона охоплює шість поколінь і розповідає про видатний комерційний успіх, багату філантропічну спадщину, політичні інтриги, а також численні родинні суперництва, скандали, таємниці й трагедії.

Ловелл розпочала свій сценарний задум із міфічної історії походження темного стаута Guinness, нібито внаслідок випадкового підгоряння хмелю.

Насправді ж засновник компанії Артур, найімовірніше, цілеспрямовано створив виграшну формулу, дозволивши темнішому солодовому пиву дозрівати в дерев'яних бочках, що поглибило його смак.

Для телесеріалу Найт узяв із сюжету Ловелл іншу відправну точку: смерть Бенджаміна Гіннеса, онука засновника, який помер у 1868 році, залишивши після себе чотирьох дітей. Він перетворив пивоварню Артура у Сент-Джеймс-Гейт у Дубліні на одну з найбільших у світі, а родина Гіннессів стала однією з найбагатших в Ірландії.

Сюжет нагадає деяким глядачам серіал "Спадкоємці" від HBO, натхненний історією медіамагната Руперта Мердока та його чотирьох старших дітей.

Як і там, багаті нащадки змагаються між собою, але в "Домі Гіннесів" спадкоємці мають ще й дати раду посмертним волевиявленням патріарха та умовам Ірландії XIX століття – з гучним рухом тверезості й політичними заворушеннями, підживленими домінуванням заможної протестантської еліти, до якої належала родина, над зубожілою католицькою більшістю.

"Вони всі були такими молодими, а їхній батько залишив їм і величезну відповідальність, і величезну спадщину, – каже Ловелл про своїх чотирьох головних персонажів. - Кожен був змушений знайти свій шлях".

Дочка Анна, єдина жінка серед них, успадкувала лише символічну суму, але присвятила себе використанню родинних коштів для поліпшення життя бідних і хворих у Дубліні та по всій Ірландії.

Сина Бенджаміна також позбавили великого спадку – Бенджамін-старший вважав його п'яницею, занадто слабким, щоб очолити родину.

Старший син Артур очікував, що саме він отримає керівну роль і необмежену владу завдяки контрольному пакету акцій пивоварні, однак під час оголошення заповіту виявив, що буде змушений ділитися власністю з розумним, але похмурим братом Едвардом.

Складне партнерство цих двох братів – протилежностей, змушених працювати разом і часто роздратованих один одним – формує драматичне ядро "Дому Гіннесів".

Так само як Стівен Найт черпав натхнення для створення "Гострих картузів" у історіях своїх батьків про дитинство у гангстерському Бірмінгемі, так і для "Дому Гіннесів" він знайшов творче джерело після розмови з Ловелл.

"Івана – це справжня скарбниця інформації та небачених раніше історій про родину, які сягають далеко в минуле", – зазначив він у пресрелізі серіалу.

"Зустріч із нею була найкращим дослідженням, яке тільки можна уявити, адже ти отримував не лише історії, а й родинну впевненість, дух і трішки божевілля… Я був зачарований", - зізнався Найт.

"Дім Гіннесів" розповідає про родину в бізнесі – успішну, але сповнену рішучості використовувати будь-які засоби для подальшого розширення своєї справи й утримання великої робочої сили.

Більшість подій відбувається в Ірландії (ліверпульські доки замінили собою пивоварню Сент-Джеймс-Гейт), із кількома сценами у Нью-Йорку, куди відправляють одного з кузенів Гіннессів для розвитку міжнародного бізнесу.

Феніани, ірландські революціонери, які прагнули збройної боротьби за визволення Ірландії від Британії, у фільмі протистоять Гіннессам - як і в реальному житті - хоча компанія мала репутацію такої, що добре ставилася до робітників, забезпечуючи вищі за середні зарплати й пенсії за віком.

Едвард Гіннесс, згодом граф Айві, якось зауважив: "Ви не можете заробляти на людях, якщо не готові дозволити людям заробляти на вас".

Дія розгортається у величезних, закіптюжених цехах пивоварні, у бальних залах і маєтках Дубліна, а також у спорожнілій ірландській сільській місцевості, де через два десятиліття після голоду ті, хто ще "не поїхав у Бостон", як каже один персонаж, мешкають у хатинах із дерновими дахами.

Любов до Ірландії та ірландців була частиною спадщини цієї привілейованої родини, але історія Ловелл зосереджується на тому, як вони йшли по лезу бритви в напружений момент історії, і водночас хитрували, щоб процвітати як у комерції, так і в особистому житті.

"Як знайти правильний тон? Я не хотіла робити з них лиходіїв, але будь-який бізнесмен має бути безжальним, особливо в ті часи", - пояснює вона ВВС.

Вирішальним рішенням, за словами Ловелл, - яке дало "той конфлікт і ту пристрасть, які роблять історію цікавою" - було вигадати нового персонажа, кремезного наглядача пивоварні Шона Рафферті. Його грає харизматичний Джеймс Нортон.

Рафферті виступає як безжальний сімейний "вирішувач проблем", який завдяки всій своїй хитрості й відданості Гіннессам (особливо жінкам) усе ж ніколи не може забути, що він їхній слуга, а не рівня.

Дитинство в родині Гіннессів

Хоча Ловелл, якій тепер 58, не мала підготовки у написанні художньої прози чи сценаріїв для телебачення, вона вірить, що їй допомогли довгі періоди дитинства, проведені в недогрітих, ізольованих маєтках в Ірландії та Англії, без телевізора.

"Ми розважали себе переповіданням історій", – згадує вона.

Вона зростала з двома старшими сестрами, Наталією та Євгенією Цитковіц, і молодшим братом Шеріданом Ловеллом. Вона спостерігала, як її мати й вітчим, американський поет Роберт Ловелл, проводили цілі дні за письмом.

Тоді це не здавалося їй привабливим: "Мені це здавалося нудним – бути весь час замкненим у своєму світі".

Ранні роки Ловелл були позначені втратою – її вітчим Роберт раптово помер від серцевого нападу, а її сестра Наталія загинула від передозування героїну у 18 років.

Леді Керолайн, часто неуважна мати, яка зловживала алкоголем, не розповіла Ловелл правду про її походження. Вона вважала, що її батьком був другий чоловік матері, композитор Ісраель Цитковіц, аж доки один друг, наступного дня після смерті леді Керолайн у 1996 році, не поставив це під сумнів.

Ловелл дізналася, що її мати дала двом чоловікам підстави вважати, що вони можуть бути її батьком: Роберту Сілверсу, багаторічному редактору New York Review of Books, з яким Ловелл підтримувала теплі стосунки, та Айвану Моффату, продюсеру й сценаристу, до якого вона не відчувала таких самих теплих почуттів.

Зрештою ДНК-тест підтвердив, що її батьком був Моффат. Ловелл описала цю одіссею відкриттів у своїх емоційних і подекуди болісних мемуарах "Чому не сказати про те, що сталося" (Why Not Say What Happened).

На її думку, тим, хто має батьків-літераторів, писати не легше, ніж тим, хто їх не має.

"Коли я вже дорослою прочитала всі роботи своєї матері, я побачила, що вона дійсно добре писала. Я також читала "Гіганта" – сценарій 1956 року, написаний Моффатом, – і він хороший. Неминуче з'явився певний страх", – зізнається вона.

Те, що Найт побачив щось у її історії, стало для неї величезною радістю, і в результаті телевізійний серіал аж ніяк не є костюмною драмою в дусі "Абатства Даунтон" – це галаслива, динамічна постановка, сповнена темних справ, яка в багатьох аспектах нагадує "Гострі картузи".

Ловелл хвалить вміння Найта майстерно поєднувати політичну сюжетну лінію з історією двох братів, яких зіграли Ентоні Бойл (Артур) і Луїс Партрідж (Едвард).

"А дотепні репліки, які він дав Артуру, – це просто блиск", – додає вона.

Усе це стало полегшенням для Ловелл, яка хвилювалася лише про те, щоб не розчарувати велику родину двоюрідних братів і сестер Гіннессів – серед них Дафна Гіннесс, дизайнерка моди й акторка, та письменник Нед Айві, 4-й граф Айві.

Вона була впевнена, що вони не матимуть нічого проти публічної демонстрації родинної "брудної білизни": "Ми не надто чіпляємося за нашу репутацію, ми маємо дуже добре почуття гумору щодо себе", – каже вона.

Але якби серіал виявився "легковажною нісенітницею", його б не сприйняли добре.

Але щодо цього можна не перейматися. Як і темне пиво, яке так довго асоціювалося з пабами та літніми чоловіками, але тепер отримує нову популярність серед молоді, ця історія Гіннессів має енергію - та саундтрек - які аж ніяк не можна вважати нудними. Багато людей із задоволенням нею "поласують".

"Дім Гіннесів" виходить на Netflix 25 вересня