Стосунки з військовим чи ухилянтом: як змінився пошук партнера під час війни

"Мені б ніколи не сподобався "ухилянт", - якось сказала моя знайома. Її чоловік військовий, іноді вони не бачаться по кілька місяців.

Натомість інша подруга зустрічається з хлопцем, який офіційно у розшуку і старається зайвий раз з дому не виходити. "Як я можу його засуджувати, якщо я сама не служу?" - запитує вона.

Повномасштабна війна змінила не лише щоденну рутину та вплинула на безпеку українців, а й інтимні рішення — з ким бути, кого чекати, а кого більше не сприймати як потенційного партнера. Вибір між військовим і цивільним дедалі частіше стає вибором між цінностями, страхом і власною витривалістю.

"Воюй сама"

Багато жінок визнають: питання військової служби або її уникання стало для них маркером світогляду.

Маргариті - 28, вона з Харкова. Протягом останнього року кілька разів знайомилася з чоловіками, але стосунки так і не змогла побудувати.

Якось у закладі зустріла хлопця, заговорили про спільний похід в кіно. Коли дівчина через певний час запитала, чи пропозиція актуальна, чоловік запросив її до себе на район і сказав, що майже не виходить з дому, щоб не натрапити на ТЦК.

"Я питаю: "Яким чином ми виграємо війну, якщо чоловік боїться воювати?" Він сказав, що якщо мені треба, я можу воювати й сама. Потім заблокував мене", — каже Маргарита.

Вона переконана, що знайти "свою" людину під час війни стало ще складніше, ніж раніше.

"Мені б хотілося, щоб поруч зі мною був сильний, надійний чоловік. Я не кажу, що треба одразу не дай Боже загинути в обороні, але є дуже багато можливостей, яким чином себе можна залучити", — каже дівчина.

Вона переконана, що на побудову стосунків впливає її громадянська позиція. Маргарита багато волонтерить, ходить на громадські акції на підтримку полонених. Коли вона дізнається, що чоловік не долучений до оборони, її ставлення до нього змінюється.

"Мені не байдуже, де жити, і мені, звісно, не байдуже, з ким жити. Якщо немає сил, мужності обрати підрозділ, то що ми будемо далі робити?" — міркує Маргарита.

Кого обрати?

Обговорення стосунків у воєнний час давно вийшло за межі приватних розмов. У соцмережах воно перетворилося на публічну суперечку — часто жорстку і безапеляційну.

"Дівчата, а що б ви обрали: стосунки з військовим чи стосунки з ухилянтом?" — типове питання, що збирає тисячі коментарів у Threads.

Найбільш поширені відповіді: "з цивільним, бо хочу, щоб був поруч", "з військовим, я хочу сильного чоловіка" або ж - "не треба ділити людей на сорти, головне, щоб коханий".

Юля, в якої запитую про її власний досвід, має неоднозначні відчуття — її хлопець не військовий.

"Подобається, що він поруч. Але ми не ведемо своє дозвілля так, як хочеться. Він не хоче зайвий раз кудись іти, про поїздки за місто ми взагалі вже забули"

Дівчина каже, що хотіла б, аби хлопець мав якусь невійськову, але важливу спеціальність — "вчений, наприклад".

"Якби шукала стосунки зараз, то напевне шукала б військового, хоча з постійними відсутностями було б складно щось будувати. Кажуть, є багато вакансій айтішних у війську. Але це точно буде мала зарплата, якщо бути в тилу. Та і не застрахований від переводів кудись в інші локації. Тому поки що так", — розповідає Юля.

Хлопець Насті має статус "у розшуку". Від початку повномасштабного вторгнення він жодного разу не оновлював дані. Вони познайомилися два роки тому, зустрічаються переважно вдома.

"Мені дуже хотілося б з ним кудись поїхати. Дізнатися, який він у подорожі, наразі такої можливості немає", — каже Настя.

І хоч вона не в захваті від того, що хлопець переважно вдома, дівчина його не засуджує і намагається підтримати.

Натомість Ірина, яка зустрічалася з чоловіком, який мав бронювання, завершила з ним стосунки.

"У мене ставався інфаркт, якщо бронь хлопцеві не подовжували, а ТЦК зупиняли. Це було суто егоїстичне: росіяни і так уже забрали моє місто, доступ до родини, звичне життя і ще багато чого. Не хотіла думати навіть, що можуть забрати ще щось", — згадує дівчина.

Зрештою, прийшла до того, що у них різні цінності та пара розійшлася.

"Він казав, що й сам давно думає про військо. При цьому говорив, що не йде лиш тому, що я його не пускаю (чи за маму боїться). Пізніше, після розставання, зрозуміла, що ціннісно близький мені партнер інакше би ставився до рішень щодо вступу до війська. Не став би цим лякати, щоб якось на мене вплинути, а просто сказав, що йде — що це його рішення, а мені варто з повагою до цього ставитися".

Зараз Ірина іноді знайомиться з чоловіками у додатках, але не хоче починати стосунки з тими, хто "ховається".

"Бо одна справа - не йти самостійно аж до повістки, а інша — переховуватися чи жити в ілюзіях".

Ті, хто переховуються, мають свою логіку і також власні погляди на стосунки.

Станіслав, до прикладу, зізнається, що йти служити страшно, але він постійно робить збори на військо і так почувається "морально спокійніше". Він не виїжджає за межі свого села, але зміг познайомитися з дівчиною, яка сама приходить до нього і не бачить у цьому проблеми.

Анатолій, який також не хоче служити, шукає пару на сайтах знайомств, але не надто успішно. Коли дівчата дізнаються, що він не виходить з дому, часто спілкування завершується.

Соцмережі, романтизація і страх

Нова хвиля обговорень стосунків здійнялася під час трансляції шоу "Холостяк". Багатьох користувачів обурювало те, що понад 20 дівчат змагаються за увагу актора Тараса Цимбалюка, а не військового чи ветерана, як це було під час минулого сезону з Олександром Тереном..

Паралельно в соцмережах з'являються дописи жінок, які прямо кажуть: вони не хочуть стосунків із військовими — через страх ПТСР, зрад, емоційної недоступності або втрати партнера. Інші зізнаються, що не готові чекати та жити в постійній тривозі.

Психологи підтверджують: служба справді впливає на емоційний стан військових, але це не означає, що вони не здатні на близькість.

Психологиня Юлія Лукашева сама у стосунках із військовим понад три роки та багато працює з партнерками військових.

Юлія каже, що навіть в умовах війни військові потребують стосунків, можуть підтримати своїх партнерів і самі шукають підтримки.

"Звісно, те, що вони в зоні бойових дій, це безпосередньо буде впливати. Тому емоційність мусить вимкнутись взагалі, тому що емоції на передовій — дорівнює смерті. Але я вам можу точно сказати, що ті хлопці, які когось мають, кого чекають кохані, дівчата, вони прям живуть цим", — розповідає психологиня.

Вона переконана, що стосунки з військовими витримують "більш психологічно стійкі" люди.

"Я фактично постійно сама, сама на свята. Але я розумію, що цей чоловік захищає мене, моїх дітей. І якщо в разі чогось, він не побіжить переді мною і моїми дітьми. Він стане спиною і буде захищати нас", — міркує Юлія Лукашева.

Вона зазначає, що не кожен військовий має посттравматичний синдром — це залежить від людини, тривалості перебування у небезпечних умовах, можливості відпочивати.

"У мого партнера є ПТСР, але він жодного разу на мене не агресував. У подруги чоловік мав дуже неспокійний сон, але потім це все вирішилося. Певні препарати, плюс психотерапевтичний супровід. У кожного по-різному. Десь є агресія, десь нема", — розповідає Юлія.

Вона разом з іншими колегами психологами і психотерапевтами створила профільну групу в соцмережах, де спілкуються між собою дружини військових і так підтримують одна одну.

"На початку повномасштабного вторгнення всі дуже сильно хотіли військових, бо це така була казка, скажімо, так. "Ой, котики, нас захищають". Була дуже велика хвиля одружень, а потім пішла хвиля розлучень", — розповідає психологиня.

Демографічна ситуація також впливає

Демографічний контекст у знайомствах теж має значення.

Директорка Інституту демографії Елла Лібанова оцінює кількість біженців у 4,5 мільйона, з яких 65-66% (2,9 мільйона) — жінки.

Вважається, що з початку війни загинуло від 60 000 до 100 000 українських військовослужбовців, повідомляє вашингтонський Центр стратегічних та міжнародних досліджень. Знижується також народжуваність і тривалість життя загалом.

Польські прикордонники порахували, що з часу дозволу на виїзд хлопцям віком 18-22 років, Україну могли покинути близько 50 тисяч чоловіків.

Відтак співвідношення чоловіків і жінок у шлюбно-сімейному віці змінюється. Далі, навіть коли бойові дії закінчаться, частина біженців може не повернутися, тож демографічні наслідки, ймовірно, триватимуть роками

Усе це безпосередньо впливає на можливість знайти партнера та створити сім'ю.

А що кажуть самі військові?

Про це хотіла дізнатися Оля. Вона спеціально зареєструвалася у додатку для знайомств, щоб спілкуватися там саме з військовими. Каже, хотіла зрозуміти, що вони відчувають і що їх турбує.

Зрештою так познайомилася зі своїм партнером.

"Дівчата, які свідомо ідуть на те, щоб будувати стосунки з військовими, мають резонанс із ними по цінностях. Якщо є внутрішній потяг до самопожертви, внутрішнє розуміння не тільки своїх потреб, а потреб на трохи вищому рівні, потреб суспільства, то хочеться до цього доєднатися", — міркує Ольга.

Вона погоджується, що бути у таких стосунках складно і не кожен на це погоджується.

"З іншого боку, наприклад, я для себе не можу сприймати цивільних чоловіків, як чоловіків взагалі", — каже дівчина.

Ольга не засуджує дівчат, які не готові будувати стосунки із військовими.

"Це абсолютно нормально. Тільки якщо ти до цього не готова — супер, варто про це сказати одразу. Але якщо засуджуєш публічно військових і якось виражаєш своє "фе" — то це вже зайве", — каже дівчина.

Вона визнає, що стосунки на відстані і постійна тривога за партнера виснажують. Тому вона намагається отримувати підтримку від друзів, родини та психолога.

Дівчина переконана, що стосунки — це якір, який тримає військового в тих обставинах, де він перебуває.

Водночас, на її думку, в парі із військовим дівчина має взяти на себе емоційну відповідальність.

"Він відповідає за захист, а жінці варто взяти те, що раніше вважалося сексизмом, — ось ця "підтримка погоди в домі". Емоційний фон".

Психологиня Ірина Верніковська, яка захистила магістерську роботу на тему "Особливості подружніх стосунків українців під час війни", також має досвід стосунків з військовим і працювала з темою стосунків із військовими та їхніми партнерами.

"Я розмовляла з багатьма військовими, які дійсно скаржились на те, що жінки їм відмовляють, тому що не хочуть будувати такі стосунки. Вони хочуть, щоб чоловік був поруч, щоб він їх підтримував, не хочуть чекати, не хочуть переживати, чи він повернеться, чи ні"

Ці слова підтверджує Вадим, який вперше пішов служити добровольцем у 2014-му. Після кількох років цивільного життя, у 2021-му він знову пішов на службу, де перебуває і зараз. Каже, армія впливає на пошук пари прямо і безпосередньо — негативно.

"Немає ні часу на пошуки, ні бажання. По-перше, служба забирає всі психологічні сили і немає сил на подібне спілкування. А по-друге, особисто у мене з цим не складається в принципі "по життю", і я вже стомився шукати свою людину. І, як я прийшов до висновку, що відмовляли мені і через те, що я військовий також. І це все дуже демотивує", — каже Вадим.

Військовий Юрій також каже, що дівчата при близькому спілкуванні відмовляли у стосунках через його службу.

"Казали: "Вибач, ти військовий, я не хочу чекати, бо тебе там вб'ють і що я буду робити?". Це така собі мотивація, неприємно чути", — згадує чоловік.

Інші чоловіки-військові з якими я спілкувалася, розповіли, що будувати стосунки складно через відстань, нестабільність - сьогодні командир відпускає, а завтра ні. Перебуваючи тривалий час в окопах, у чоловіків часто псується здоров'я, дехто також скаржиться, що дівчата вдома зраджують з тими, хто служити не пішов.

"Розумів, що мене скоріш за все убʼють"

Іноді військові самі свідомо ідуть на те, аби не вступати у стосунки.

Бойовий медик Сергій розповідає, що після поранення почав ближче спілкуватися з давньою знайомою.

"Спілкування було дружнім, я навіть не збирався залицятись, бо розумів, хто я такий і яке у мене життя, вона теж розуміла, хто я такий і що скоро я повернусь на фронт, була впевнена, що ми пограємося, і я забуду про неї та лишу з розбитим серцем, а цього вона точно не хотіла. Тому ми залишалися друзями хоч і подобались один одному", — пригадує чоловік.

Під час служби він не хотів будувати стосунки, вважаючи, що вони не мають майбутнього.

"Мені шкода було її. Я ж розумів, що мене скоріш за все убʼють і це рулетка, а якщо не убʼють, то купа інших перепон: відстань, неможливість бачитись, постійне хвилювання за мене", — каже військовий.

Але лікування затягнулося на багато місяців, дівчина його завжди підтримувала і допомагала і зрештою вони почали зустрічатися.

"Нам обом хотілось бути разом. І наприкінці світу найменше, про що хочеться думати — це про завтрашній день", — каже військовий.

Після того Сергій ще двічі зазнавав поранень. Зараз пара вже два роки разом.

З іншого боку, під час повномасштабного вторгнення багато людей розлучилися, зокрема через службу чоловіків та виїзд жінок із дітьми за кордон.

"Хтось після цього одразу пірнає в нові відносини, щоб забути про те, що сталося. Для когось ця травма заважає будувати нові відносини, є недовіра до жінок, розчарування у стосунках. Думають: "Я тут вкладаюся, захищаю країну, захищаю її, а вона зраджує", — каже Ірина Верніковська.

Однак, наголошує психологиня, всі люди різні, незалежно від служби в армії.

"Був військовий один, з яким я спілкувалась, і він говорив, що йому жінки відмовляли, бо він служить. Причому більшість його служби проходила у його місті, але, однак він не міг побудувати стосунки. Проводила з ним кейсову роботу і, можливо, це було виправдання для жінок, сказати, що він військовий. А причини ймовірно були інші. Насправді, якщо людині підходить людина, то немає ніяких перепон", — розповідає психологиня Ірина Верніковська.

Іноді військові навпаки розглядають свій статус як привілей, каже психологиня.

"Деякі військові відверто користується статусом, романтизацією того, що от він військовий, служить, герой, і прямо "колекціонує" дівчат, тому що насправді жіноча увага їх дуже і дуже підтримує. Мені здається вони навчилися, адаптуватися. Хто не може знайти серйозні стосунки, той використовує такі - легкі, швидкі".

Ветеранки і військові жінки — не будуть з цивільними?

Жінки, які самі служили, часто зізнаються: стосунки з цивільними для них майже неможливі.

Олена пішла до війська після втрати на війні батька і нареченого. Зараз демобілізувалася, але далі працює зі сферою оборони.

"Особисто я, як ветеранка, розглядаю тільки ветеранів або військових. Хоча, на момент звільнення, була у мене така ситуація, коли скажімо треба було обирати між військовим і ветераном. Для мене ветеран краще, бо це безпечніше. Я ще одну втрату не переживу, бо після втрати нареченого у мене були стосунки на фронті, і він теж загинув", — розповідає Олена.

Вона впевнена в одному — стосунків із цивільним не будувала б.

"У нас мають бути спільні погляди на життя. Шукати бронь, щоб спокійно пересуватися і всякі такі речі мене б не втішали, і ми були б на різних рівнях соціальної відповідальності. Він має бути хоча б ветераном АТО, або працювати над забезпеченням війська".

З нею погоджується військова Яна, яка служить у роті ударних безпілотних авіаційних комплексів.

Каже, якби шукала партнера, то дивилась б на побратимів, хоча і серед військових є різні люди.

"Мене дуже бісять "позери" - люди-картинки, які в соцмережах воїни, але насправді далекі від фронту. Мене бісять ті, хто вживає алкоголь. Мене бісять одружені, які не проти інтрижки на фронті. Я розумію, що сімейне життя на дистанції — це важко і рано чи пізно деякі пари втрачають "рідність і сімейність", але треба бути чесними і відвертими", — міркує Яна.

З цивільним чоловіком, вважає, вона б не змогла збудувати стосунки.

"Особисто в мене змінилось ставлення до партнера. Якби я зараз вибирала, я б дивилась на патріотичну позицію, на людину з якою у нас однаковий світогляд і цілі. В першу чергу захист, потім особисте", — каже дівчина.