"Жорстка любов" через океан. Як варто розуміти промову Рубіо в Мюнхені, якій аплодували європейці

Найгірші побоювання песимістів не справдилися.

Промова Марко Рубіо не стала новим крижаним душем для європейців, які досі пам'ятають шокуючий минулорічний спіч віцепрезидента США Джей Ді Венса.

Тоді у Мюнхені Венс фактично оголосив Європу чи не найголовнішою загрозою для світової безпеки, а ризики з боку Китаю і Росії, яка розв'язала криваву війну в Україні, применшив. Аудиторія у залі й глядачі в усьому світі заціпеніли. А тодішній голова Мюнхенської конференції Крістоф Гойсґен після виступу Венса заплакав просто на сцені.

Цього разу минулося без сліз. Навпаки – промову Марко Рубіо зустріли оплесками. Тон держескретаря, на контрасті з Джей Ді Венсом, був поважним і розсудливим, його репліки – не такими гострими, відтак загалом виступ Рубіо багатьом здався мало чи не дружнім.

Утім за гречною подачею промови лежали ті ж жорсткі позиції і оновлені національні інтереси США, які торік озвучив Венс. І головним запитанням, як і торік, залишалося, а що країни Заходу, власне, прагнуть захистити, коли вкладаються в безпеку.

Підсолоджувало пігулку те, що Марко Рубіо критикував Європу не прямо, а говорив про помилки і відповідальність "нас", маючи на увазі колективний Захід.

Так, очільник Держдепу засудив безпрецедентний наплив мігрантів до Європи і США, назвавши це загрозою "нашому суспільству, культурі й майбутньому". Торік через лічені дні після повернення Дональда Трампа до Білого дому зі сцени у Мюнхені Джей Ді Венс саме міграцію назвав однією з ключових проблем у світі.

Цьогоріч у своїй промові Рубіо навіть не згадав про Росію і НАТО. Хоча теми війни в Україні та глибокої кризи, в якій опинився Північноатлантичний альянс, а відтак і відносини між США і Європою, домінують практично на всіх панелях – від кліматичних до торговельних.

Не згадав Марко Рубіо й апетити Дональда Трампа на Гренландію, яка є частиною Данського королівства – одного з найвірніших союзників Вашингтона.

Чим пояснюється дружній тон Рубіо щодо європейців – його особистими переконаннями, або ж його планами йти у президенти і відтак неготовністю палити мости зі Старим світом, з яким ще треба буде взаємодіяти, або ж соціологією, яка демонструє, що вже за пів року проміжні вибори до Конгресу США можуть позбавити республіканців більшості в обох палатах у республіканців і достроково перетворити Дональда Трампа на кульгаву качку – невідомо.

Утім коли держсекретар США з подіуму в Мюнхені заявив, що Штатам не потрібні слабкі союзники, а Америка завжди залишатиметься дитиною Європи, аудиторія зітхнула з полегшенням. З нею знову розмовляли з позиції не зверхності, а рівності, а також взаємоповаги.