Як Британія та США дізналися про плани Путіна щодо України і чому ніхто їм не повірив. Розслідування Guardian

У великому розслідуванні The Guardian журналісти реконструюють, як західні розвідки заздалегідь отримали детальну інформацію про плани Кремля напасти на Україну, чому багато союзників і сам Київ довго не вірили цим попередженням, і які висновки світ зробив із цієї історії.

Матеріал ґрунтується на інтерв'ю більш ніж зі ста представниками розвідок, військовими, дипломатами й політиками з України, Росії, США та Європи, і описує не лише один із найбільших розвідувальних успіхів сучасності, а й низку серйозних помилок.

Розповідь починається з листопада 2021 року, коли тодішній директор ЦРУ Вільям Бернс прибув до Москви за дорученням президента Джо Байдена. Американські спецслужби вже фіксували ознаки підготовки масштабного вторгнення, і Байден хотів попередити Кремль про катастрофічні наслідки.

Однак через пандемію та дедалі більшу ізоляцію російського президента Володимира Путіна особиста зустріч не відбулася: розмова пройшла по захищеній телефонній лінії. Під час цієї розмови Бернс виклав американське бачення підготовки війни, але Путін відкинув застереження і говорив про стратегічну вразливість Росії, зокрема згадуючи нібито американський корабель із ракетами біля Чорного моря.

Після кількох напружених зустрічей із російськими силовиками Бернс залишив Москву переконаним, що війна майже неминуча. Повернувшись до Вашингтона, на запитання Байдена, чи вважає він, що Путін справді піде на вторгнення, він відповів "Так".

Журналісти підкреслюють, що західні служби досі не знають точно, коли саме Путін остаточно вирішив почати війну. Деякі аналітики ЦРУ вважають, що це сталося у першій половині 2020 року, коли він забезпечив собі можливість залишатися при владі після 2024 року, пережив ізоляцію під час пандемії та почав дедалі більше мислити історичними категоріями.

Водночас у Білорусі після протестів режим Олександр Лукашенко став залежнішим від Кремля, що відкривало шлях до використання її території для атаки. У той же період сталася спроба отруєння опозиціонера Олексія Навального. У ретроспективі ці події почали виглядати як підготовка до масштабнішого плану.

Навесні 2021 року російські війська вперше масово стягнули до кордонів України. США отримали дані, що Путін може використати своє щорічне звернення, щоб обґрунтувати військові дії. Байден навіть особисто телефонував йому з вимогою деескалації. За словами тодішньої директорки національної розвідки Евріл Гейнс, американці тоді розраховували, що дипломатія може спрацювати. Проте пізніше стало зрозуміло: Путін уже зробив вибір на користь силового сценарію.

Восени 2021 року ситуація різко змінилася. Нові розвіддані показали, що Кремль планує не лише обмежену операцію на Донбасі чи сухопутний коридор до Криму, а повномасштабний наступ із метою захоплення Києва. Це викликало занепокоєння у Вашингтоні.

Гейнс згадувала, що "було достатньо інформації, щоб зрозуміти: це вже не віддалена можливість".

У листопаді Гейнс представила ці оцінки союзникам у НАТО. Глава британської розвідки MI6 Річард Мур її підтримав. Але більшість партнерів, зокрема Франція та Німеччина, поставилися до перспективи вторгнення скептично.

За словами радника Байдена з нацбезпеки Джейка Саллівана, доказів було достатньо, але союзники вважали, що сценарій просто не має сенсу: "Вони були переконані, що це просто не має сенсу". При цьому деякі боялися, що жорстка реакція лише спровокує Росію.

У цей період Вашингтон почав безпрецедентну кампанію розсекречення частини розвідданих, щоб переконати союзників і підготувати громадську думку. Як пояснювала Гейнс, це було складно, адже потрібно було не розкрити джерела. Європейські чиновники навіть жартували, що отримують секретні брифінги, а за кілька годин читають ті самі дані в газетах.

Окрема частина матеріалу присвячена тому, як на попередження реагував Київ. Володимир Зеленський довго сприймав їх як перебільшення.

На його переконання, дії Кремля були блефом, який мав на меті тиснути на Україну, і якби він дослухався до американських та британських попереджень та почав відкрито готуватися до війни, це могло викликати паніку, економічну кризу й фактично допомогти Кремлю.

У листопаді 2021 року він навіть відправив секретну місію до європейських столиць із сигналом, що "залякування війною - це фейк". І хоча британський міністр оборони Бен Воллес попереджав його, що вторгнення - питання часу, Зеленський залишався при своїй думці.

Тим часом, хоча в Києві справді не вірили в повномасштабну війну, українські спецслужби фіксували активізацію російської агентури.

Тодішній голова СБУ Іван Баканов згадував: "Коли щодня бачиш, як вони намагаються вбивати та вербувати людей, розумієш, що у них інший план". Але навіть це не змінювало загального скепсису.

Журналісти детально пояснюють, як саме США і Британія отримали свої висновки. Це не був якийсь один "кріт" у Кремлі. Велику роль відігравали супутникові знімки, перехоплення військових комунікацій, аналіз логістики й підготовки резервів.

Особливу увагу привернули дії підрозділів, підпорядкованих планувальнику Генштабу РФ Сергію Рудському. Хоча існування джерел серед російської еліти не виключалося, більшість ключових даних надходила саме із сигналів і технічної розвідки.

До грудня 2021 року США і Британія вже бачили контури плану: багатовекторний наступ, захоплення Києва, зміна влади. У Вашингтоні створили спеціальну міжвідомчу групу.

Але Франція, Німеччина й інші країни залишалися переконані, що Путін просто шантажує Україну. Французький посол у Києві Етьєн де Понсен визнавав: "У нас була однакова інформація про війська на кордоні, але ми по-різному аналізували те, що було в голові Путіна".

Польща теж не була переконана у вторгненні, хоча її розвідка мала добрі джерела в Білорусі. Глава польської служби Пьотр Кравчик казав, що війська, зібрані там, виглядали слабкими і непридатними для великої окупації.

Американці ж бачили плани політичного устрою після захоплення України. Салліван зазначав: "Він [Путін] був дуже зосереджений на захопленні Києва".

Водночас США та Британія вважали, що Росія швидко переможе.

Тодійшній міністр оборони України Олексій Резніков згадував візит до Пентагону невдовзі після того, як обійняв посаду в листопаді 2021 року. Він скептично ставився до паніки вторгнення, але бачив, що американці у цьому переконані, тому запитав, чи розглянуть вони можливість надсилання більшої кількості зброї, щоб допомогти захистити його країну від жахів, які вони прогнозували. Він отримав рішучу відмову.

"Уявіть, що у вас є сусід, який повертається додому з діагнозом раку і каже, що помре через три дні, – цитує видання Резнікова. - Ви пожалієте його, але не дасте йому дорогих ліків".

У січні 2022 року з'явилися детальніші дані: десант у Гостомелі, план убивства Зеленського, списки для арештів. Але президент України у зверненні закликав громадян не панікувати й обіцяв, що війни цього року не буде й весною вони смажитимуть шашлики.

Так само в можливість переконати Путіна відмовитися від вторгнення шляхом дипломатії вірили європейські лідери, зокрема президент Франції Емманюель Макрон та канцлер Німеччини Олаф Шольц.

У лютому 2022 року тривога зростала.

Після останньої телефонної розмови Байдена з Путіним 12 лютого американський президент сказав своїм помічникам, що час готуватися до найгіршого. Війна неминуча, а вторгнення може статися будь-якого дня.

Розмови між Байденом і Зеленським ставали напруженими, оскільки президент США прямо заявляв, що росіяни планують наступ на Київ. Розчарований тим, що Зеленський та його команда не хотіли їх чути, Салліван вирішив, що основна увага має бути зосереджена на українських розвідувальних службах та військових, сподіваючись, що вони піднімуть тривогу знизу.

"На кожній зустрічі мені казали, що це точно станеться, - цитує Guardian співробітника української розвідки, який працював у Вашингтоні, і який розповідав про численні зустрічі з колегами з ЦРУ. - Коли я дивився їм в очі, я бачив, що сумнівів не було. І щоразу вони запитували мене: "Куди ви збираєтеся везти президента? Який план Б?"

Він сказав їм, що плану Б немає.

Тим часом невелика група офіцерів ГУР таки розпочала тихе планування на випадок надзвичайних ситуацій у січні, спонукана попередженнями США та власною інформацією агентства.

Під виглядом місячних навчань вони орендували кілька конспіративних будинків навколо Києва та вивезли великі запаси готівки. Через місяць, у середині лютого, війна ще не розпочалася, тому "навчання" продовжили ще на місяць.

Головнокомандувач армії Валерій Залужний був розчарований тим, що Зеленський не хотів запровадити воєнний стан, який дозволив би йому передислокувати війська та підготувати плани бойових дій.

"Ти збираєшся битися з Майком Тайсоном, і єдиний бій, який у тебе був до цього, - це бійка подушками з твоїм молодшим братом. Це шанс один на мільйон, і тобі потрібно бути готовим", - казав він.

21 лютого Путін провів засідання Ради безпеки, фактично змусивши еліту підтримати його у планах вторгнення. За даними джерел, лише Дмитро Козак намагався йому заперечити, але його позицію не почули.

За два дні до вторгнення українська влада все ще відкладала воєнний стан. Однак після повідомлень про планований замах на нього Зеленський почав усвідомлювати загрозу.

Тим часом польський посол в Україні Бартош Ціхоцький отримав телеграму про початок атаки тієї ж ночі.

Протягом останніх двох тижнів поляки переглянули свій скептицизм щодо вторгнення, частково ґрунтуючись на нових розвідувальних даних про російські війська, розміщені в Білорусі. Тепер з'явилося остаточне підтвердження того, що напад відбудеться.

Однак навіть напередодні вторгнення деякі європейські служби залишалися скептичними. Глава німецької розвідки Бруно Каль прибув до Києва 23 лютого, коли рішення про напад було вже ухвалене.

У ніч перед вторгненням Зеленський записав звернення до росіян, закликаючи їх не допустити, щоб їхнє керівництво розпочало війну. Він також сказав їм: "Якщо ви нападете, ви побачите наші обличчя. Не наші спини, а наші обличчя". Це була кардинальна зміна тону порівняно з його попередніми повідомленнями.

Тим часом серед український чиновників був один, який знав, що має статися - міністр закордонних справ Дмитро Кулеба. 22 лютого він поїхав до Вашингтона на зустрічі, і представники розвідки показали йому точні місця, де російські танки прогрівали свої двигуни та чекали на перетин кордону. Після цього його запросили на незаплановану зустріч із Байденом. Він згадував, що похмура розмова нагадувала "розмову лікаря з пацієнтом", а діагноз, очевидно, був смертельним.

"Коли я вийшов з Овального кабінету, у мене було відчуття, що Байден прощається як зі мною, так і з народом України", – цитує Guardian Кулебу.

Вранці 24 лютого 2022 року Росія розпочала повномасштабне вторгнення, яке стало кульмінацією місяців попереджень і дипломатичних зусиль.

Президент України Володимир Зеленський майже миттєво трансформувався з політичного лідера у воєнного керівника держави: він відмовився залишати Київ, почав регулярно звертатися до громадян і міжнародної спільноти, координувати оборону та формувати нову модель комунікації з союзниками.

Його публічна позиція і демонстративна присутність у столиці стали важливим психологічним фактором, який, за оцінками багатьох західних чиновників, суттєво вплинув на здатність України організувати спротив у перші, найкритичніші тижні війни.

У той самий час президент Росії Володимир Путін, переконаний у швидкій перемозі, демонстрував впевненість у правильності своїх розрахунків. У день початку вторгнення він зустрічався з прем'єр-міністром Пакистану Імраном Ханом і, за словами співрозмовників, заявив, що його операція "закінчиться за кілька тижнів".

Однак реальність виявилася протилежною. Через чотири роки після початку вторгнення війна триває, перетворившись на затяжний конфлікт, який суттєво змінив європейську систему безпеки і глобальну політику.

Західні розвідувальні служби, які змогли досить точно передбачити наміри Кремля і попередити союзників, у підсумку підтвердили правильність своїх оцінок щодо самого факту вторгнення.

Водночас вони недооцінили ключовий чинник - масштаби українського спротиву. Директорка Національної розвідки США Евріл Гейнс пізніше визнавала, що у Вашингтоні очікували швидкого падіння Києва або, щонайменше, втрати контролю над значною частиною країни в перші тижні війни.

Європейські спецслужби, зі свого боку, пояснювали власний скепсис перед вторгненням не лише недовірою до американських даних, а й переконанням, що план Москви був надто нереалістичним.

Деякі посадовці відверто говорили, що не могли повірити у сценарій, який суперечив елементарній логіці: масштабна атака на велику державу в центрі Європи без достатньої підготовки, без гарантій швидкої перемоги і з величезними ризиками санкцій та міжнародної ізоляції.

У підсумку розслідування Guardian показує, що навіть найточніша розвідка не гарантує правильних політичних рішень або своєчасної реакції.

Захід мав значний обсяг інформації про підготовку вторгнення, однак зіткнувся з низкою психологічних і політичних бар'єрів: спадком війни в Іраку, який підірвав довіру до розвідувальних даних; різними уявленнями про раціональність Путіна; небажанням приймати найгірші сценарії; а також внутрішніми розбіжностями між союзниками.

Для багатьох ключовий урок щодо розвідки та війни в Україні був однозначним: не варто виключати речі лише тому, що колись вони могли здаватися неможливими, доходять висновку автори статті.