План війни Зеленського. Кореспондент ВВС пояснює, чому це не має бути сенсацією

Офіс президента України вже заперечив озвучену в інтернеті інформацію про те, що на зустрічі з найближчими соратниками Володимир Зеленський заявив про провал переговорів і підготовку Києвом планів продовження війни протягом наступних трьох років.

"Не було ані такої розмови з радниками і негативу про переговори, ані такого завдання про "війну ще на три роки", це просто тупий фейк", - заявив журналістам радник президента Дмитро Литвин.

Тим не менше, сама інформація, поширена журналістом Wall Street Journal Бояном Панчевським, заслуговує на те, аби придивитися до неї пильніше.

Залишмо осторонь оцінки результативності переговорів, нібито озвучені Зеленським. Ідуть переговори добре чи погано – річ відносна, причому у кожний окремо взятий момент часу. На момент запису подкасту за участю Панчевського комусь справді могло здаватися, що перемовини зайшли у глухий кут.

На другий день Женеви після закриття офіційної частини переговорів глава російської делегації без супроводу дипломатів та військових прибуває на зустріч з українцями і проводить з ними півтори години – це дуже схоже на провал?

Сторони домовилися провести ще одну зустріч не колись у майбутньому (що було б логічно, якби переговори були геть безплідними), а найближчим часом. Президент Зеленський анонсував ввечері 19 лютого, що це відбудеться протягом тижня чи десяти днів у Женеві.

Одним словом, почекаємо – побачимо.

А от твердження про те, що Україна готується до війни протягом наступних кількох (давайте відв'яжемося від числа три) років, точно не повинно нікого дивувати, від кого б воно не звучало.

Загалом упродовж останніх кількох місяців магістральний наратив української влади і Володимира Зеленського особисто зводиться до того, що державна політика розвивається за двома паралельними треками.

Перший – посилення київської переговорної команди у розрахунку на досягнення миру в ході ініційованих Дональдом Трампом перемовин.

Другий – підготовка до подальшого продовження бойових дій, якщо переговорний процес з якоїсь причини зірветься.

Із першим треком – все зрозуміло. Два раунди переговорів в Абу-Дабі і третій у Женеві, може, й не принесли зримих негайних результатів "на землі", але, як кажуть, "принаймні ми спробували".

Другий трек – це, зокрема, нещодавні кадрові зміни на вершині української влади. Прихід Кирила Буданова на пост керівника Офісу президента і Михайла Федорова на посаду міністра оборони – сам Володимир Зеленський говорив, що ці рішення спрямовані саме на те, щоб переформатувати систему управління війною у розрахунку на те, що бойові дії продовжаться ще протягом кількох років.

Риторика Києва зараз – дати зрозуміти усьому світу (і насамперед США та Росії), що Україна не ставить усі свої фішки на переговори. Що Україна не програЄ на полі бою (і це, до речі, можна було не раз почути на тій же минулотижневій Мюнхенській безпековій конференції і від європейських політиків та військових). Що Україна не налаштована хапатися за будь-яку угоду, яку їй запропонують. Що мир і війна – це варіанти майбутнього, до яких Київ готовий у однаковій мірі (хоча, безумовно, мир – але не будь-який, а обов'язково гідний – набагато краще).

Цей же посил ми можемо почути, наприклад, в опублікованому сьогодні інтерв'ю командувача української Нацгвардії генерала Олександра Півненка ВВС. "Ми можемо ще воювати кілька років, сто відсотків", - каже він.

Тому, повертаючись до початкової заяви Бояна Панчевського, що її заперечив Офіс президента, - сенсацією став би не заклик Володимира Зеленського готувати план війни на наступні три роки. Сенсацією стала б відсутність такого плану на столі в української влади вже сьогодні.