Фільм, що став найсильнішою мафіозною драмою ХХ століття

У вересні 1990-го на екрани вийшла епопея Мартіна Скорсезе Goodfellas ("Славні хлопці").

Тоді режисер ішов на прем'єру з тривогою: його попередня стрічка, "Остання спокуса Христа", викликала скандал і навіть погрози на його адресу.

Перші покази "Славних хлопців" теж не додали впевненості. Публіка виходила із залу вже на початку фільму — сцену, де герой Джо Пеші багаторазово б'є ножем пораненого гангстера, не витримали навіть загартовані глядачі.

Але хвилювання виявилося даремним. Критики були в захваті, а сам Скорсезе отримав "Срібного лева" на Венеційському фестивалі. Фільм здобув шість номінацій на "Оскар", і одну з них — перемогу: Джо Пеші став лауреатом за роль другого плану. Його Томмі ДеВіто — моторошний, але правдивий портрет реального гангстера Томаса ДеСімоне.

Минуло кілька десятиліть, і "Славні хлопці" стали класикою. Бібліотека Конгресу США внесла стрічку до Національного реєстру фільмів як культурно й історично значущу.

І сьогодні ця робота Скорсезе залишається еталоном гангстерського кіно.

Історія Генрі Хілла

Фільм знято за книжкою Ніколаса Піледжі "Життя в родині мафії" (1985) і тримається на харизматичній грі Рея Ліотти.

У центрі — справжня історія Генрі Хілла, напівірландця, напівіталійця, чия молодість у Брукліні швидко перетворилася на кримінальну кар'єру.

Спершу він був хлопцем на побігеньках у мафіозі, а згодом — повноправним учасником "злочинної сім'ї". Йому допомагали наставник Джиммі Конвей (Роберт Де Ніро, прототипом став реальний Джеймс Берк) та запальний Томмі ДеВіто. За плечима Хілла — крадіжки, підпали, викрадення й убивства.

Найгучніший епізод — пограбування аеропорту імені Кеннеді в 1978 році. Тоді банда винесла понад п'ять мільйонів доларів готівкою і майже мільйон у коштовностях.

Але слідом за славою прийшли наркотики, страх і падіння. Щоб урятуватися від в'язниці й помсти, Генрі Хілл погодився співпрацювати з ФБР: здав колишніх спільників і разом з родиною зник у програмі захисту свідків.

Сам Скорсезе зізнавався ВВС, що не хотів повертатися до гангстерської теми після своїх "Злих вулиць" (1973). Та щира й жива сповідь Хілла переконала його: це матеріал, який вартий великого екрану.

Правдивість понад усе

У своїй книзі Піледжі робив ставку на реальність. Важливим було все — від костюма до того, як подають пасту. Саме ці дрібниці оживляли історію і робили персонажів справжніми людьми, а не умовними "поганими хлопцями".

Скорсезе теж хотів максимальної достовірності. Тому запросив у фільм реального федерального прокурора Едварда Макдональда, щоб той у кадрі повторив свою промову, виголошену Генрі Хіллу багато років тому.

Рей Ліотта згадував: "Ми всі стояли перед однією дилемою: знімаємо кіно — і хочемо, щоб воно виглядало справжнім".

І "Славні хлопці" справді ожили на екрані. Світ мафії постає спокусливо й небезпечно: гроші, вплив, особливий статус.

Найкращий приклад — знаменита сцена у клубі Copacabana. Камера без зупинки йде за героями крізь задні двері, тісні кухні й коридори, поки ті не опиняються біля столика просто під сценою.

"Гангстер завжди виглядає романтично, бо він кидає виклик владі", — пояснював Роберт Де Ніро.

Щоб його герой виглядав справжнім, Де Ніро напряму консультувався з Генрі Хіллом, який тоді ховався від правосуддя. "Я не знав, де він переховується, і не хотів знати. Але він телефонував мені, ми разом проговорювали сцени — і це було безцінно", — зізнавався актор.

Та "Славні хлопці" — це не глянцева казка про мафію. Скорсезе безжально показує і її хаос, і її насильство. Фільм здатен смішити й лякати в один і той самий момент.

Тому доказ - сцена, де герой Джо Пеші розстрілює в барі одного з приятелів за нешанобливе слово. Цей епізод народився з реальної історії, яку Пеші колись пережив сам.

Стиль фільму — суцільний вихор: різкі зуми, ручна камера, монтажні стоп-кадри. Все створює відчуття запаморочливого життя на межі. І особливо це вражає у фіналі, коли Хілла затягують наркотики і параноя.

А у фіналі все розпадається: музика б'є по нервах, кадри рвуться, камера захлинається разом із героєм.

Музика як нерв фільму

Музика у "Славних хлопцях" — це окремий герой. Від ніжної Then He Kissed Me до вибухової Gimme Shelter і бунтарської My Way у виконанні Сіда Вішеса — кожен трек підкреслює настрій сцени.

Деякі епізоди Скорсезе знімав одразу під конкретні пісні, синхронізуючи рух камери з ритмом музики.

Сам режисер встановив правило: звучати повинні лише ті композиції, які існували у час, коли відбуваються події. Тому в саундтреку чути Rags to Riches Тоні Беннетта, Then He Kissed Me The Crystals, Gimme Shelter The Rolling Stones і панківську My Way — як символ непокори Генрі Хілла, який не шкодує про своє минуле.

На відміну від монументального "Хрещеного батька" Копполи, "Славні хлопці" показують мафію без прикрас — її будні, хаос і деградацію. Початковий блиск поступово зникає, залишаючи лише порожнечу. До фіналу майже всі герої мертві, у в'язниці або зламані життям.

"Це страшна порожнеча, — зазначив Скорсезе в інтерв'ю ВВС 1990 року. — Життя, в якому немає нічого, окрім руйнації".