"Ми – невидимки й ілюзіоністи". Хто і як дублює українською голлівудські фільми

Як “змусити” Бреда Пітта говорити природно українською, а Мілу Куніс перетворити з пацанки на леді? Хто перекладає назви фільмів і чому іноді так дивно? Хто такі мейджори та чому вони вимагають пояснювати їм жарти? Що потрібно, щоб стати актором чи акторкою дубляжу? Та чому в одних країнах дивляться дубльоване кіно, а в інших – з субтитрами і як краще?

BBC Україна зазирнула за лаштунки українського дубляжу – галузі “невидимок”, як вони скромно себе називають, які створили більш ніж видиму індустрію світового рівня.

Індустрію, яка попри повітряні тривоги та відключення світла не зриває священні дедлайни світових премʼєр і дає людям відчути магію кіно у важкі часи.

Індустрію, яка набагато краще за політиків обʼєднала захід та схід України і яку українці називають у списку речей, якими вони пишаються.

Початок

Але так було не завжди.

До 2006 року фільми в українських кінотеатрах показували переважно російською мовою.

Подивитися кіно українською можна було хіба що на телебаченні, де з середини 1990-х почали дублювати фільми і серіали на замовлення телеканалів. Першими з них були американські сіткоми "Альф" і “Друзі”.

Але попри спроби активістів і ентузіастів добитися дублювання українською в кіно, протягом цілих 15 років незалежності це не вдавалося.

Цьому, з одного боку, чинили спротив російські дистрибʼютори, адже Україна, як і решта радянських республік, залишалася частиною величезного російського кіноринку. Поява українського дубляжу не входила в інтереси підрозділів російських прокатних компаній в Україні, які купляли права на показ у росіян.

З іншого - проросійськи налаштована українська влада. Але сумніви лунали і всередині кіноіндустрії. Були навіть думки, що українська мова на екранах вбʼє кінопрокат, адже великі міста на сході і в центрі України, де переважно люди ходять у кінотеатри, були переважно російськомовними.

“Було багато шуму, крику і політичного тасування”, - каже в інтервʼю BBC Україна засновник найбільшої в Україні кінодистрибʼюторської компанії B&H Film Distribution, студії дубляжу LeDoyen та мережі кінотеатрів “Кінопалац” Богдан Батрух.

Утім, інтерес був з двох протилежних боків, для України – це була можливість показувати фільми українською та відокремитися від впливу російського кіноринку. Для великих американських студій – це був привабливий новий і великий ринок.

Американські кінокомпанії не лякали побоювання, що українська в кінотеатрах відверне глядачів.

“Голлівуд, зрештою, існує вже понад сто років, і вони були готові грати в довгу”, - каже Батрух.

Великі студії знають, що вони повинні виховувати свою аудиторію, пояснює підприємець. Така компанія, як “Дісней”, віддавна працює на наступне покоління. Студії так робили в інших країнах, тому для них це було цілком очевидно.

У 2006 році уряд видав довгоочікувану постанову про обов'язкове дублювання всіх іноземних фільмів українською мовою. Перехід зробили поступовим - у перший рік українською мали дублювати близько 20% фільмів, а з 1 липня 2007 – не менше ніж 70%.

Перший голлівудський фільм, який вийшов в прокат дубльований українською мовою, була анімаційна стрічка студії “Дісней” - “Тачки”.

“Дісней” надав Україні творчого консультанта - Маріуша Арно Яворовського, людину, яка відповідала за дубляж у Східній Європі і дублювала польські дитячі фільми.

Текст “Тачок” блискуче переклав Олекса Негребецький, який прославився адаптацією серіалу “Альф”, а головні ролі озвучили Остап Ступка, Ольга Сумська, Юрій Коваленко та інші.

Історія дорослішання симпатичного гоночного автомобіля Блискавки Маквіна, який заговорив на екрані українською, мала ефект бомби, що розірвалася.

Дубляж мультфільму українською мовою не лише окупився, а був загалом на 15% (а в деяких містах на понад 30%) успішнішим за прокат російської версії. Причому найбільше українська версія зацікавила глядачів у Донецьку і Дніпрі.

Компанія “Дісней” одразу задала високу планку, довелося шукати дійсно талановитих людей, розповідає Батрух про перші кроки українського дубляжу.

Утім, попри успіх діснеївських “Тачок” більшість студій-мейджорів (так називають великі голлівудські кінокомпанії, як-от “Парамаунт”, “Юніверсал” та інші) продовжували прокат своїх фільмів через Москву.

“Компанія Time Warner багато разів закидала мені, що дубляж в Україні – моя приватна авантюра”, - розповідає Богдан Батрух.

Діяльність Time Warner на російському ринку курував бельгієць Жак Дюбуа, у якого було багато друзів росіян, пояснює Батрух. Він був упевнений, що Україна повинна прокатувати фільми з російським дубляжем.

Але ані опір російських компаній, ані спроби проросійських політичних сил обмежити український дубляж, не могли вже зупинити стрімкий розвиток індустрії.

Одна за одною в Україні зʼявилися дві студії дубляжу - LeDoyen і Postmodern, - які підписали контракти з усіма голлівудськими мейджорами і отримали сертифікати Dolby Premier, підтвердження високого технічного рівня студії та професіоналізму її співробітників.

“Якщо в 2007-2008 роках, коли я прийшла в дубляж, багато що робилось інтуїтивно і “на таланті”, - то зараз це високоспеціалізована, мегапрофесійна галузь із залізно відпрацьованими протоколами, захистом матеріалів, алгоритмами і методами роботи”, - каже BBC Україна режисерка дубляжу Анна Пащенко.

Після повномасштабного нападу Росії на Україну в 2022 році закордонні студії-мейджори припинили прокат фільмів на території Росії та Білорусі.

Спочатку пандемія, а потім війна завдали удару і по українському кінопрокату.

Якщо порівнювати з найкращим, 2019 роком, сьогодні кількість відвідувачів кінотеатрів зменшилася вдвічі, каже Богдан Батрух. Було близько 29 мільйонів глядачів на рік, а тепер приблизно 15 мільйонів.

Утім, люди продовжують ходити в кіно, і кількість глядачів українських фільмів, як ігрових, так і документальних, виросла в два чи навіть більше разів, додає кінодистрибʼютор.

Отже, з чого саме починається шлях голлівудського фільму в український кінотеатр?

Труднощі перекладу

Оскільки фільми в Україні виходять у прокат одночасно зі світовими премʼєрами, а іноді й на день раніше, роботу над перекладом і дубляжем починають до того, як буде готова фінальна версія стрічки.

У Голлівуді творчі команди не сидять склавши руки, а працюють та вдосконалюють і монтаж, і діалоги, розповідає Анна Пащенко, яка здублювала понад 300 фільмів для студії LeDoyen та інших українських дубляжних компаній.

А це означає, що вже під час роботи над дубляжем сам фільм може суттєво змінитися – режисер може викинути чи додати якусь сцену, поміняти їх місцями, а дубляжній команді доведеться блискавично під ці зміни підлаштуватися.

“Часом це дуже марудний процес – і для перекладачів, і для звукорежисерів, і для акторів, які змушені по кілька разів переписувати давно знайомі сцени”, - каже Пащенко.

Перший етап - переклад діалогів.

Основне завдання кіноперекладу не тільки передати зміст того, що говорять персонажі на екрані, але й “вкласти” їм в губи український текст - зробити ліпсінк (lip sync). Іншими словами, зробити так, щоби фраза у перекладі більш менш відповідала тому, як рухаються губи актора.

“Це таке надзавдання - створити ілюзію, що Анджеліна Джолі чи Том Голланд говорять українською, причому природно”, - каже Пащенко.

Саме тому доволі часто те, що ми чуємо на екрані не відповідає тому, що говорить персонаж в оригіналі.

Наприклад, емоційне протяжне “Nooo!”, яким герой реагує на несподівану ситуацію, у перекладі часто передають схожим за артикуляцією вигуком “Щоооо?!”. Тоді як з англійським “What?!!” навпаки нерідко виникають проблеми.

Перекладач Олег Колесніков розповідає BBC Україна, що на початку своєї карʼєри “тестував” перед дзеркалом переклад ледь не кожної фрази. З кінця 1990-х Колесніков переклав більш ніж 250 фільмів, серед яких такі блокбастери, як “Дюна”, “Шалений Макс”, “Одного разу в Голлівуді”, а також всі фільми його улюбленого режисера Крістофера Нолана.

На відміну від перекладу художнього твору, кінопереклад також сильно обмежений тим, що відбувається на екрані, адже кіно - це завжди поєднання картинки і звуків, а також хронометражем сцени - фраза у перекладі не може лунати довше, ніж в оригіналі.

Утім, далеко не завжди перекладач має можливість бачити весь кадр. Студії ретельно оберігають секретність своїх фільмів до їхнього виходу у прокат, а тому часом надсилають захищену версію - “фільм у масці”.

Усе, що в такому разі бачить перекладач і вся дубляжна команда, - це чорний екран, на якому у маленькому віконці зʼявляється голова персонажа, а іноді тільки його рот. Буває не завжди зрозуміло, до кого звертається герой, до чоловіка чи жінки, чи про який предмет він говорить.

Анна Пащенко розповідає, як в одному масштабному фільмі вже на останньому етапі проєкту довелося блискавично викликати акторів і переписувати діалоги з “ти” на “ви”, бо в “закритій” версії було не видно, що герой звертався до двох людей у кімнаті, а не одного.

Один з найбільших майстрів конфіденційності – режисер Крістофер Нолан, ділиться Колесніков. Саме так, “у масці”, надали останній фільм Нолана, над яким він працював, - “Оппенгеймер”.

Мейджор Всемогутній

“У глядача може скластися враження, що під час перекладу фільму ми робимо, що заманеться, але це абсолютно не так”, - каже Колесніков.

Дубляж – така сама власність кінокомпанії, як і сам фільм.

А тому студія-мейджор досить прискіпливо контролює всі його етапи - від перекладу окремих слів і жартів до кастингу голосів і назви, з якою стрічка вийде у прокат.

Студія затверджує переклад ключових назв і фраз (KNP - key names and phrases), які формують всесвіт фільму і переклад яких вони вважають важливим.

Вона також просить зворотний переклад (back translation) жартів та інших відступів від оригіналу з поясненням, чому той чи інший жарт дослівно не відповідає оригіналу і чим його замінили.

“Це той ще челендж – довести іноземним колегам, що ми справді зберігаємо всі нюанси оригіналу і задуму авторів”, - каже Пащенко. На її думку, затвердження ключових слів і фраз - один з найскладніших етапів роботи над дубляжем.

Студія може погодити переклад, а може сказати – давайте смішніше, жорсткіше чи навпаки – мʼякше.

“Часом це боляче, - каже Колесніков, - тому що те, що ми вважаємо дуже вдалим, вони можуть забракувати, і ми маємо шукати інші варіанти, які їх задовольнять”.

Найбільш вибагливо мейджори ставляться до перекладу дитячого контенту.

Перед початком роботи над мультфільмом проводять численні творчі наради з представниками студії, на яких обговорюють стратегію подачі персонажа, наприклад, які риси характеру йому додадуть через переклад.

Саме в анімаційних фільмах найчастіше використовують прийом локалізації жартів, коли перекладач адаптує їх під культурний контекст цільової аудиторії.

Складно забути комбайн Валеру (в оригіналі він Френк) із перших “Тачок” чи зебр із “Мадагаскару 2”, які співали хіт гурту “Гринджоли” - “Разом нас багато, нас не подолати”.

Між тим, таке загравання з аудиторією не завжди доречне, воно перетягує увагу глядача на дубляж, вважають і Пащенко, і Колесніков. Сьогодні перекладачі та режисери користуються цим дуже обережно.

Дубляж - скромне мистецтво, каже режисерка.

“Найкраща похвала моїй роботі – коли всі хвалять фільм і ніхто не згадує про дубляж. Ми – невидимки й ілюзіоністи”.

Щоправда, іноді прокатники ставлять перед студією і дубляжною командою завдання “досмішнити” фільм, розповідає Пащенко. Так часто буває зі стрічкою, яка, як побоюється дистриб’ютор, може провалитися в прокаті. У такому разі озвучувати фільм можуть запросити не професіоналів дубляжу, а медійних осіб, і концентрація креативу та жартів у дубльованій версії буде вища.

Ідеальний голос

Паралельно з перекладом йде наступний етап – кастинг акторів дубляжу.

Голоси, якими звучатимуть голлівудські зірки на екранах українських кінотеатрів, як правило, затверджують студії, насамперед, якщо йдеться про потенційно касовий фільм.

В ідеалі актор чи акторка дубляжу мають відповідати оригінальному виконавцю за віком, тембром голосу, темпераментом і навіть статурою.

“На актора фактури, скажімо, Джона Гудмана навряд чи затвердять голос субтильного, худорлявого чоловіка, адже в голосі має відчуватись вага”, - каже Пащенко.

Найважливіше – це акторська майстерність, здатність одразу відчути емоційний градус сцени і вжитися у роль, розповідає BBC Україна акторка дубляжу Катерина Сергеєва.

На відміну від акторів театру чи кіно, актор дубляжу не має можливості прочитати спочатку сценарій чи подивитися весь фільм.

“Усе, що ти можеш зробити, - це уважно послухати режисера, підійти до мікрофона і починати “вʼїжджати” у фільм сцена за сценою”, - каже Сергеєва.

Актор відтворює не тільки слова персонажа, а й дихання, ковтки, плямкання – будь-які звуки, які він видає.

“Так на екрані створюється повна ілюзія того, що Том Круз чи Сандра Буллок говорили українською”, - каже Сергеєва, яка озвучувала Буллок у фільмі “Гравітація”.

Голос Сергеєвої - один із найвпізнаваніших в українському дубляжі. І під час розмови у зумі виникає кумедне враження, ніби з тобою розмовляє Шарлотта із серіалу “Секс і місто” чи одна з героїнь Кейт Вінслет, Дженніфер Аністон або Міли Куніс.

Такий ефект насправді бажаний. Впізнаваний голос, яким в українському прокаті завжди говорить певний голлівудський актор, або regular voice, як кажуть дубляжники, є високим стандартом індустрії.

“Фанатам дубляжу добре відомо, що, скажімо, Бреда Пітта дублює Андрій Твердак, Ленардо Ді Капріо - Іван Розін, Скарлетт Йоханссон - Наталія Романько, Тімоті Шаламе - В’ячеслав Хостікоєв, а Зендею - Анастасія Зіновенко”, - розповідає Анна Пащенко.

Це зручно й для актора дубляжу, який досконально вивчив голос закріпленого за ним оригінального виконавця, й для глядачів, додає Сергеєва.

Утім, актори знімаються у фільмах різних кінокомпаній, і кожна студія-мейджор може провести власний кастинг. Часом вибір креативних консультантів дубляжу, які “ведуть” проєкт на різних студіях, не збігається.

Буває й інша ситуація. У великих кінофраншизах в одному фільмі (а іноді в одному кадрі) зустрічаються голлівудські актори, яких в Україні озвучує один і той самий голос.

“Все-таки дубляжників у нас менше, ніж акторів у Голлівуді, і це теж веде до зміни “закріплених голосів”, - пояснює Панченко.

Чи намагається актор дубляжу максимально наслідувати голос в оригіналі? Сергеєва каже, що часто буває саме навпаки.

Голос – потужний елемент особистості персонажу, і за допомогою нього можна створювати свій образ.

Під час роботи над комедією “Друзі по сексу” з Мілою Куніс і Джастіном Тімберлейком замовникам дубляжу здалося, що низький, сиплий голос акторки геть не відповідає образу тендітної сексапільної дівчини, яку вона грає.

“Якщо в оригіналі Куніс зображує такого собі хлопця-друзяку, пацанку, то за допомогою голосу під наш ринок ми зробили її жіночнішою, культурнішою”, - пояснює Сергеєва.

Індустрія, яка багато років існує виключно з касових зборів і напряму залежить від того, чи підуть глядачі на фільм, дуже тонко відчуває смаки і ментальність своєї аудиторії, пояснює таке рішення акторка.

Засновниця школи постановки голосу і авторка популярних голосових пародій Сергеєва каже, що дубляж – це безперечно окремий вид мистецтва, який поєднує техніку голосу, з одного боку, і акторську майстерність – з іншого.

На думку Анни Пащенко, техніка приходить згодом, а от без любові до кіно і акторського “хамелеонства” в дубляжі складно утриматися: “Можна мати тембр божественної краси і гарну дикцію, але без вміння проживати роль разом з оригінальним актором діла не буде”.

Одного разу на… студії

Для режисера, звісно, найцікавіший наступний після перекладу етап роботи – власне запис.

“Це існування одночасно в кількох вимірах: ось я і персонаж на екрані, я і актор, що стоїть біля мікрофона, я і текст, я і звукорежисер”, - каже Пащенко.

Режисерка вважає за честь, що їй довелося працювати з фільмами Тарантіно, Нолана, Дені Вільньова і Веса Андерсона, які, за її словами, є “знаковими” для сучасного кіно. Водночас у вільний час Пащенко завжди дивиться кіно в оригіналі – щоби отримати задоволення від фільму, а не зациклюватися на моментах дубляжної “кухні”.

Наступний етап після запису акторів - монтаж діалогів.

Це – зона відповідальності і впливу звукорежисерів. Але часом на їхні голови валяться численні проміжні версії фільмів, і все це треба оперативно перемонтувати і підготувати до наступного запису, каже режисерка.

Робота над дубляжем йде нелінійно. Якщо прийшла нова, доповнена і покращена версія фільму, перекладач мусить блискавично швидко внести в текст усі необхідні зміни. Іноді – на слух, адже скрипти часто надають пізніше, ніж відео і аудіо.

Коли ж всі версії змонтовані і всі правки внесені, настає етап панування звукорежисерів.

Вони зводять українські діалоги з оригінальними треками музики, ефектів і так званих “опшенів” - доріжкою реакцій, дихання акторів та інших звуків, яку іноді (але не завжди) надає дубляжним студіям мейджор.

Якщо кіно “міксують” за кордоном (зазвичай в Лондоні чи США), готовий варіант висилають в Україну на затвердження.

“Адже англомовні звукорежисери, хай якими б профі вони не були, не знаючи мови, часом не чують чутливих для нас нюансів”, - пояснює Пащенко.

Наприклад, був випадок, коли англійський звукорежисер “почистив” звук, як вважав за потрібне, і видалив фонему “к” наприкінці слів – вона здалась йому аудіобрудом.

Чому Ford v Ferrari став “Аутсайдерами”

Коли йдеться про переклад кіно, найбільше дебатів, а іноді й обурення серед кіноманів викликає передача назви фільму, яка може кардинально відрізнятися від оригіналу.

Іноді логіка очевидна, як-от у фільмах Skyfall – “007: Координати “Скайфолл” чи Back to Black – “Емі Вайнгауз: Back to Black”. Без додаткової інформації назва цих фільмів була б не дуже зрозумілою для глядача.

Відомо, й чому знаменита комедія з Мерилін Монро Some like it hot перетворилася в радянському прокаті на "У джазі тільки дівчата". Партійне керівництво довго не наважувалося показати фільм радянському глядачу, а коли таки ухвалило це рішення, цензура вирізала зі стрічки цілі сцени і обрала “невинну” назву.

Але чому тепер, коли тоталітарної цензури немає, а спільнота кіноглядачів достатньо глобалізована, щоби розуміти контекст оригінальної назви, драма Ford v Ferrari стає в українському прокаті “Аутсайдерами”, горор Run Rabbit Run перетворюється на “Реінкарнацію. Привид з минулого”, а екшн The Fast and the Furious йде в прокаті як “Форсаж”?

Назву обирає прокатник фільму, але узгоджує її зі студією-мейджором, пояснює Богдан Батрух.

Часто це дуже довга і складна процедура. Спочатку пропонують прямий буквальний переклад, максимально наближений до оригіналу. Якщо він виглядає невдало чи складно, розглядають інші варіанти.

На рішення студії також впливає, з якою назвою фільм вийде у прокат в інших країнах.

“Різні країни подають свої варіанти, студії дивляться на переклади, порівнюють, і коли бачать, що різні країни рухаються у схожому напрямку, дають згоду на цей варіант”, - каже Батрух.

Так, стрічка Ford v Ferrari про суперництво двох автовиробників на перегонах у французькому місті Ле-Ман у більшості країн Європи вийшла під назвою цих перегонів - Le Mans ’66.

У німецький прокат фільм вийшов із розширеним варіантом назви Le Mans 66 – Gegen jede Chance (“Всупереч жодному шансу”). Схожу версію перекладу обрали й прокатники у Латинській Америці - Contra lo imposible (“Всупереч неможливому”). Схоже, що й українські кінодистрибʼютори обіграли цей сенс, адже зазвичай неможливо, щоб аутсайдери змагань стали переможцями.

Є й ще один нюанс, на який звертає увагу Олег Колесніков.

До 2014 року в Україні вплив російського сегмента інтернету був величезним, і прокатники часто з міркувань маркетингу і впізнаваності фільму обирали таку саму назву, яка була у російському перекладі.

“Часто це було невдало і недолуго”, - додає Колесніков.

Схоже, така доля спіткала популярну американську франшизу The Fast and the Furious, перший фільм якої вийшов ще у 2001 році із назвою “Форсаж” у прокаті.

Крім того, назва фільму – це у першу чергу спосіб “продати” його глядачу.

У США досліджували, які слова у назві сприяють прокату стрічки, розповідає Богдан Батрух. Зʼясувалося, що одне з таких слів – це heart “серце”.

Дубляж чи субтитри

Лише за 18 років свого існування український дубляж перетворився зі справи купки талановитих ентузіастів на високопрофесійну і конкурентну галузь. “Колеги по цеху” в інших країнах говорять про “українську школу” дубляжу. Індустрія надихає молодих людей, приваблюючи нові покоління професіоналів.

Кіно - це трендсеттер, який формує сучасну мовну реальність, каже Колесніков. А тому фільми в якісному українському перекладі також відмінно виконують завдання “лагідної українізації”.

Тому не дивно, що чергова спроба влади скасувати дубляж в кінотеатрах здійняла бурю не лише серед представників галузі, але й у широкому суспільстві.

Але чому взагалі одні країни традиційно надають перевагу дубльованому кіно, тоді як інші обирають фільми з субтитрами?

Є декілька причин, і вони далекі від філософських дебатів кіноманів про те, що краще – чути оригінальну мову акторів чи не відволікатися на субтитри.

По-перше, це фінансова доцільність, каже Богдан Батрух. Кінокомпанії не бачать сенсу вкладатися у розвиток дубляжної індустрії у країнах з населенням 5-6 мільйонів, тому в Скандинавських країнах традиційно фільми в кінотеатрах показують мовою оригіналу з субтитрами.

Інша справа – великі ринки, як-от Німеччина та Франція з населенням 60-70 мільйонів.

Коли студії починали говорити про Україну, вони також питали, яке там населення, каже Батрух.

“Для американських компаній важливо, щоб ринок розвивався і збільшувався, вони не будуть підтримувати галузь, яка не розвивається”, - пояснює кінодистрибʼютор.

Але питання не лише в комерції. Від самого початку свого існування, дубляж також був повʼязаний і з політикою.

В Італії, Іспанії та Німеччині часів тоталітарних режимів на початку XX століття дубляж став ідеальним інструментом цензури кіно. Італійські дубляжники часів Муссоліні прибирали з діалогів іноземних фільмів будь-які критичні згадки про уряд Італії.

Фільми показували стандартизованою італійською, що також було спробою обʼєднати націю і завадити мешканцям різних регіонів розмовляти місцевою говіркою.

Після Другої світової війни Західна Європа (за винятком Іспанії) звільнилася від тоталітаризму, але дубляж залишився. Частково тому, що це стало традицією, але й через розвиток спільного виробництва фільмів у різних країнах. Це дозволило європейським країнам обʼєднати свої ресурси, щоб протистояти домінуванню голлівудського імпорту.

У сучасній цивілізованій державі у людей має бути вибір, який фільм дивитися - дубльований, субтитрований чи в оригіналі, наголошують всі співрозмовники BBC Україна. І в українських кінотеатрах давно існує практика показувати фільми в оригіналі з субтитрами.

Але при цьому важливо максимально лобіювати державномовний культурний продукт, каже Анна Пащенко, звертаючи увагу на приклад Франції.

А дубляж – якісний, зроблений з дотриманням усіх міжнародних вимог на сертифікованих “Долбі-прем’єр”-студіях - якраз і є таким продуктом.

Це також інструмент єднання нації, що дуже важливо в наших історичних умовах, вважає режисерка.

“Одну й ту саму дубльовану версію “Зоряних воєн”, “Месників” чи “Одного разу в Голлівуді” дивляться на Сході і на Заході, в Києві і в Миколаєві, у Харкові та Мукачеві… І поділяють ті самі емоції від тих самих реплік, жартів, гри слів”, - каже Пащенко.

Дубляж також дає інклюзивну можливість комфортно дивитися кіно людям з порушеннями зору, тим, кому через вік чи інші причини складно сприймати швидку зміну субтитрів на екрані, а також дітям.

А саме мейнстримові сімейні фільми приносять основні касові збори, і у більшості країн світу держава підтримує їхнє дублювання, зауважує Пащенко.

З початком великої війни український дубляж, як і вся кіноіндустрія, переживає складні часи.

Багато хто з дубляжників зараз на фронті. Серед них зірки - Андрій Федінчик, Дмитро Сова, Євген Авдєєнко, Володимир Канівець, Дмитро Лінартович, Роман Семисал, але також і звукорежисери, системні адміністратори та інші працівники студій.

“І нам їх страшенно бракує”, - каже Пащенко.

Катерина Сергеєва, як і багато інших акторок, вивезла своїх дітей за кордон. Вона продовжує вести заняття онлайн у своїй школі, але записуватися на студії може тільки, коли приїжджає в Україну.

Студії дубляжу навчились підлаштовуватися під повітряні тривоги та відключення світла, працювати без кондиціонерів та води, але усі найгучніші блокбастери і кінохіти в Україні виходять у прокат день в день зі світовими прем’єрами, каже Пащенко.

“Як скромно кажуть героїчні копи в американських фільмах - Just doing our jobs”, - жартує вона.