Трамп хоче посварити Путіна і Сі через Україну. Чи спрацює цей план

У Вашингтоні політики все частіше закликають пожертвувати інтересами України, щоб посварити Китай і Росію. На це щонайменше двічі натякав й сам президент Трамп, пише американська Hill.

Видання нагадує, що схожий план на початку 1970-х років реалізував 37-й президент США Річард Ніксон. Щоправда, він зближувався з Китаєм, щоб разом протистояти СРСР.

Тоді американський задум загалом спрацював. Але зараз успіх трампівської політики "Ніксон навпаки" (Reversed Nixon) зовсім не гарантований, вважають автори статті: аналітик Майкл Мацца та науковець Шей Хатірі.

На їхню думку, ця стратегія - хибна, адже ґрунтується на викривленому розумінні як історичних подій, так і сучасної геополітичної ситуації.

Нинішній союз Росії й Китаю - не ситуативне партнерство, як у 1970-ті, а міцний альянс, побудований на спільному баченні світу.

Екскурс в історію

Експерти згадують, як відбувався поворот США в бік Китаю за часів президентства Ніксона.

Тоді Америка скористалася старим конфліктом, який вже існував між Пекіном і Москвою.

Ідеологічне суперництво, ядерні перегони і прикордонна війна 1969 року самі по собі розкололи два комуністичні табори - без участі Заходу, вказують аналітики.

"Китай мав усі підстави боятися влади в Росії й шукати противаги у США", - додає оглядач Washington Post Девід Ігнатіус.

1956-го, за три роки після смерті Сталіна, перший секретар ЦК КПРС Микита Хрущов виступив із критикою сталінізму, чим обурив тодішнього китайського лідера Мао Цзедуна.

Той вважав це відступом від справжнього марксизму-ленінізму і спробував утвердити лідерство Пекіна у світовому комуністичному русі.

Його "Великий стрибок уперед" 1958 року був частково відповіддю на радянську критику.

Ідеологічна прірва між державами закріпилася 1963 року - коли китайці опублікували памфлет під назвою "Про фальшивий комунізм Хрущова і його історичні уроки для світу".

Цей розкол мав і практичні наслідки. 1960-го Радянський Союз відкликав з Китаю всіх своїх радників, включно з тими, що працювали над китайською ядерною програмою.

Коли Китай звернувся по співпрацю до США, щоб зберегти рівновагу в ядерному балансі, це викликало невдоволення Москви.

Стосунки стрімко погіршувались.

До кінця 1960-х напруга сягнула піку й СРСР навіть припускав, що може завдати превентивного удару по китайських ядерних об'єктах - на тлі прикордонної війни 1969 року.

Тож США не мали жодного стосунку до створення цього конфлікту, підкреслюють автори статті. Поїздки Кіссінджера і Ніксона до Пекіна в 1971 і 1972 роках не змогли "вбити клин" між Пекіном і Москвою, а радше використали розкол, що вже існував.

Сучасні реалії

Сьогодні ж ситуація інша. Китай і Росія не ворогують, а зміцнюють стратегічну дружбу.

На думку аналітика Аарона Фрідберга, ці дві країни об'єднує "антиідеологія" - відмова від ліберального світопорядку, за який виступають США.

Китайські й російські політики вивчили уроки історії не гірше за американців, запевняє видання. Вони знають, що китайсько-радянський розкол сприяв американському тріумфу, і не хочуть допустити повторення цього сценарію.

Нині усе свідчить про те, що між Пекіном і Москвою немає охолодження, яким могли б скористатися США.

Китай, за повідомленнями, попросив Росію відкласти вторгнення в Україну до завершення Олімпійських ігор у Пекіні - і Путін погодився. А перед самою війною обидва лідери підписали меморандум про союз "без кордонів".

Крім того, Китай підтримує Росії у її війні проти України: на дипломатичному, економічному і навіть військовому рівні.

Країни співпрацюють у сфері технологій, штучного інтелекту й космосу. Вони також нарощують свої ядерні арсенали, залишаючи США єдиною державою, яка не розширює свої запаси.

Росія і КНР навіть владнали давнє прикордонне питання - одна з головних причин напруги у минулому. 2008 року вони підписали угоду щодо демаркації кордону по річці Амур, згідно з яким Китай отримав острів Тарабаров і половину острова Великий Уссурійський.

Хоч дехто й досі твердить, що Москва має остерігатися китайських претензій на Далекий Схід, фактично Путін цього не боїться, і Сі Цзіньпін не дає йому підстав для занепокоєння, вважають автори статті.

"Нині Москву і Пекін пов'язує спільний ворог: США і міжнародний порядок, який вони підтримують. А як доводить історія, спільні вороги створюють сильних союзників", - вказують експерти.

На їхню думку, сучасні відносини між Росією і Китаєм аж ніяк не нагадують відносини 1960-1970-х років. Для США було б серйозною помилкою спробувати підхід 1971 року.

"Така політика приречена на провал", - резюмує видання.