"Я зламав шию, і це зробило мене людиною" - каскадер Гаррі Поттера

Девід Голмс добре пам'ятає день, коли він приєднався до каскадерської команди "Гаррі Поттера".

Був серпень 2000 року. Перший фільм був на стадії попереднього виробництва, зйомки проходили на колишньому заводі двигунів Rolls-Royce, який переобладнали на кіностудію. Творці фільму все ще намагалися вирішити, як переконливо перенести на екран магію бестселерів Джоан Роулінг.

"У свій перший робочий день я мав стати першим у світі гравцем у квідич", - згадує Девід із гордою посмішкою.

"Ми поклали мітлу у задню частину вантажівки та поїхали злітно-посадковою смугою студії Leavesden, а [режисер] Кріс Коламбус дивився в об’єктив камери, вигукуючи щось емоційне, а потім заявив: "Ось так ми й займемся квідичем".

Талановитого молодого гімнаста з Ессекса Девіда Голмса, який і сам ще був підлітком, запросили стати головним дублером Деніела Редкліффа на зйомках "Гаррі Поттера". Він мав виконувати трюки, які вважали надто ризикованими для 11-річної зірки фільму.

Пара швидко зав'язала дружбу, яка триває досі.

"Дейв є одним з найважливіших людей у моєму житті. І так вже останні 20 років", - каже Редкліфф.

"Він був тим, з ким було неймовірно весело проводити час, коли я був маленьким".

"Але потім, коли я подорослішав, він став для мене справжнім порадником, наставником навіть, тим, хто дійсно про мене піклувався".

"Він був наче мій молодший брат на знімальному майданчику, а потім став одним із моїх найкращих друзів, - погоджується Голмс. - Він завжди був поруч зі мною".

Цю потужну заяву підтверджує трагічний досвід.

У січні 2009 року напередодні зйомок сьомої частини "Гаррі Поттера", "Дари смерті", Голмс отримав тяжку травму. Під час репетиції трюку, коли його мали різко відкинути назад, він зламав шию.

Через отриману травму хребта він провів у лікарні кілька місяців і залишився назавжди паралізованим від грудей донизу. Чоловік тепер пересувається в інвалідному візку.

Майже 15 років потому про нього зняли документальний фільм.

Стрічка "Девід Голмс: Хлопчик, який вижив" детально описує його досвід і те, як його близька дружба з творцями фільму, серед яких був і Редкліфф, стала важливою частиною його життя після травми.

Голмс каже, що необхідність знову пригадати ті події для документального фільму мала для нього терапевтичну силу.

"Деякі з цих спогадів не найлегші для усвідомлення, - каже він. - Я просто хочу бути чесним. І якщо чесно, жити зі зламаною шиєю важко".

"Я вже казав раніше, цей досвід зробив мене людиною".

"І озираючись назад, я дуже вдячний за те, що мені вдалося зберегти своє "я", це, мабуть, моє найбільше досягнення".

Характер і дружба

Позитивний настрій Голмса пронизує усі півтори години фільму. З одного боку, це частина його сильної особистості, з іншого - результат близької дружби з людьми, які його оточують.

Це історія про характер і дружбу.

"Так, - погоджується він. - Мені дуже пощастило, що в моєму житті є багато любові. Кажуть, "щоб виховати дитину, потрібно село". Що ж, село також потрібне, щоб вижити після травми хребта. І в мене є велике "село", яке оточило мене великою любов’ю, тому я дуже вдячний за це".

Багато з цих людей з’являються у документальному фільмі. Серед них - його друг і помічник Томмі, колеги-каскадери Марк і Толга, з якими він працював у серії фільмів про Гаррі Поттера. І також Деніел Редкліфф.

"Кожен, хто працював над цією франшизою, став частиною величезної родини, - пояснює Голмс. - Ми разом провели стільки часу і стільки всього пережили".

У документальному фільмі чимало архівних кадрів, де знімальна група жартує на кіномайданчику, а після аварії зібрались біля ліжка Девіда, а потім багато років потому - сміються у нього за столом вдома.

Ці кадри також показують, що він обрав дивитися вперед, а не застряг у спогадах про те, що з ним сталося.

"Дейв завжди був і є надзвичайною людиною, і до аварії і після", - каже Деніел Редкліфф, який є виконавчим продюсером проєкту.

"Я хочу, щоб люди дізнались про мого друга, тому що він такий веселий, смішний, розумний, і такий добрий і щедрий".

"Він чудова людина. Ось чому я так довго хотів поділитися Дейвом зі світом".

Одним із прикладів ставлення Девіда до життя є те, як він допоміг зібрати десятки тисяч фунтів для людей, що потребують лікування.

"Класно, що це вдалося, - каже він, не приховуючи гордості. - Мені завжди було важливо ділитися".

"Показати героїв з Національної служби охорони здоров’я, - це те, що ми змогли зробити у цьому проєкті, і я справді цим пишаюся. Тому для мене дуже важливо не лише дати гроші, але й розповісти про людей".

Він також сподівається, що документальний фільм допоможе йому передати навички та молодому поколінню. Його мрія – школа каскадерів для молодих виконавців.

"Я думаю, якщо ви не інвестуєте в молодість, ви насправді не інвестуєте в весь людський досвід. Єдине, що має реальну цінність у цьому світі, - це відкривати двері для інших людей".

"Мені пощастило, що для мене було відкрито багато дверей. І якщо я можу зробити те саме для інших людей, неважливо, чи мають вони інвалідність, чи вони здорові, чи це у кіноіндустрії чи в інших аспектах життя. Я думаю, що вміння ділитися - це найкраще, що є в нас, людях".

У фільмі немає його жалості до себе, радше навпаки - він каже, що хотів би вселяти надію.

"У житті ти або жертва, або той, хто вижив. Я вирішив бути другим, і якщо це також допоможе іншим людям, які переживають складні речі, це добре".

"Бути вразливим - нормально. Нормально також показувати, що життя непросте і, зрештою, часом немилосердне до нас. Але те, як ви справляєтеся з цим, залежить від того, ким ви є. Важливо піднятися над усіма викликами та просто прийняти усе, що кидає тобі життя. Добре і погане".

Фільм "Девід Голмс: Хлопчик, який вижив" буде доступний на каналі Sky Documentaries з 18 листопада.