"У боротьбі зі злом не треба покладатися на дітей". Інтервʼю з переможницею Дитячої книги року BBC-2024 Грасею Олійко

"У цій книжці такі смішні, трохи дурацькі ілюстрації. Мені хотілося б, щоб вона принесла комусь спокій і радість", - каже ілюстраторка і письменниця Грася Олійко.

Її збірка казок "І ніякі це не вигадки" здобула премію Дитяча книга року BBC-2024.

В інтервʼю BBC Україна Грася Олійко розповіла, як народжуються казкові історії, як вона, юристка за першою освітою, почала малювати, та як одного разу її попросили проілюструвати книжку про Зеленського для американських дітей.

І ніякі це не вигадки

Герої збірки казок "І ніякі це не вигадки" - діти, тварини, дерева і навіть ковдра.

У цих історіях легко впізнати себе і своїх близьких. Ось кішка розбила улюблену чашку тата, а дівчинка не захотіла змивати "вуса" від какао, і її не пустили на дитячу виставу, адже дітей з вусами не буває.

Героїня однієї з історій - дівчинка Ніна - не хоче лягати спати, вона так кричить на маму, що до неї у рот залітає Місяць і застрягає там.

З цієї історії все і почалося, каже Грася Олійко.

"Моя донька не хотіла спати, верещала на мене, це був повний дурдом. А потім я побачила, що у неї на губі приклеїлася наліпка з Місяцем, і спробувала відволікти її розповіддю".

Письменниця каже, що не продумувала сюжети, а тому в цих казках "немає жодної дорослої логіки", вони народжувалися "потоком", поки вона намагалася вкласти спати свою маленьку дочку.

Я її питала, про що ти хочеш казку сьогодні, а вона казала, "ну давай про тигра". Так зʼявилася казка про Тигра без смужок та інші.

Діти завжди сперечаються, коли їх ловлять на тому, що вони щось вигадали, і вони завжди кажуть, "та я не вигадую, це не вигадки".

"Тому мені й захотілося назвати книжку такими впертими дитячими словами - "І ніякі це не вигадки", - пояснює авторка.

Олійко каже, що навіть не розраховувала, що хтось захоче видавати ці казки, і викладала їх на фейсбук тільки для друзів.

Це був початок повномасштабного вторгнення, і книжка стала для неї "прихистком", способом відволіктися від жахів. Це була можливість "створити світ, в якому немає такої жорстокої війни, немає такої несправедливості", каже авторка.

Це перша збірка казок, де Олійко виступила насамперед як письменниця.

До цього вона переважно створювала ілюстрації для українських та іноземних видавництв та випустила три власні книжки-картинки у форматі до 500 слів.

Це "Історія, яку розповіла Жука" (2019) та "Різдвяна шапка Янголинки" (2023) у "Видавництві старого лева". А також "Сукня для Марусі" (2022) в "А-Ба-Ба-Га-Ла-Ма-Зі", яка того ж року увійшла до короткого списку Книги року BBC.

Юристка, яка малювала для душі

"Коли я вигадую свої казки, у мені бʼються ілюстратор з автором", - каже Олійко.

Виявилося, що ілюструвати власні книжки набагато складніше, ніж твори інших письменників.

"Те, що ти хочеш намалювати, і що тобі здається затишним і яскравим, не завжди поєднується з твоїм текстом і з тим, що ти хочеш сказати", - каже вона.

Усі свої ілюстрації художниця створює на планшеті iPad Pro. Вона радіє тому, що це можна робити будь-де, "на колінці", і виходить гарно.

Хоча додає, що їй хотілось би мати час, сили і місце, щоб експериментувати з аналоговими техніками.

Олійко малювала з самого дитинства, перемальовувала ілюстрації з книжок, але свою першу освіту здобула у праві. Вона пішла працювати у турфірму, але весь час відчувала, що "робить не те, що хочеться, і займає чиєсь місце".

Тоді "для душі" вона записалася на вечірні курси малювання, де збиралися, за її словами, всі, хто працює на не дуже улюблених роботах.

І одного разу їй прийшло осяяння.

"Я подумала, люди ж якось заробляють на життя й малюванням", - сказала вона собі, а потім підготувалася та вступила на графічний факультет Видавничо-поліграфічного інституту при КПІ.

"Мені було ніяково спочатку, - ділиться вона. - Я така доросла жінка (Грасі Олійко тоді було 25 років - Ред.), потрібно працювати, а не навчатися. Але вся моя сімʼя і друзі дуже підтримали мене".

Олійко навчалася у відомого українського ілюстратора Костянтина Лавро.

Одного разу він побачив її блокнот зі скетчами і йому сподобалося.

З цим блокнотом він відвів художницю до засновника і директора видавництва "А-ба-ба-га-ла-ма-га" Івана Малковича, який одразу дав їй завдання - проілюструвати книжку Галини Малик "Незвичайні пригоди Алі в країні Недоладії".

Це було відповідальне завдання, але працювати треба було швидко і "на вчора".

Дітям про війну

Згодом Олійко почала співпрацювати з видавництвами Великої Британії та інших країн. Це дало можливість повчитися в іноземних видавців, але й вони також цінували її досвід української ілюстраторки.

Так, у 2022 році американське видавництво Quill Tree Books запросило її проілюструвати біографію президента Зеленського для дітей - Brave Volodymyr ("Сміливий Володимир").

Вона каже, що така біографія була б, мабуть, незвична для України, але американцям притаманно героїзувати, і ця книжка для американської аудиторії.

Для художниці насамперед було важливо, що американські діти зможуть прочитати книжку про українців.

"Якщо тобі дають хоч маленьку можливість десь заявити про Україну, це треба робити - малювати, говорити".

Хоча збірка "І ніякі це не вигадки" народилася у найважчі перші місяці російського вторгнення, у ній немає жодної згадки про війну.

Це відрізняє книжку Грасі Олійко від багатьох дитячих книжок, які минулого року подавали на "Книгу року BBC" і які оповідали про втечу від російських ракет та життя в еміграції.

Річ не в тому, що ці казки розраховані на маленьких читачів, пояснює Олійко. Причина в тому, що вона сама досі не може осягнути весь жах війни.

"У мене в голові не вкладається вся ця несправедливість, я просто не уявляю, як говорити з дітьми про війну через книжку".

Хоча у своїх казках Олійко торкається важких і сумних тем. Одна з найважливіших для неї - це безпритульні тварини.

Авторка веде просвітницьку роботу і бореться за те, щоб люди брали домашніх улюбленців з притулків та у волонтерів, а не купували їх.

Вона співпрацювала з рухом за захист тварин UAanimals, створивши постери для їхньої рекламної кампанії.

Герої її казок, також беруть тварин із притулків, як-от Кицю Марічку, яка розбила татову чашку.

"Безпритульні тварини - це теж про жорстокість і несправедливість, але на відміну від війни її можна подати так, щоб вона не травмувала", - каже авторка.

Вона додає, що у книжках діти часто борються зі злом, але письменниця переконана, у боротьбі зі злом не треба покладатися на дітей, для цього все ж таки є дорослі.

Книжка не конкурує з гаджетом

Авторка впевнена, що книжка не конкурує з гаджетом.

"Конкурують екран з екраном, телефон з айпадом, телевізор з ноутбуком. А книжка як була у палітурці з аркушами, літерами, так і залишається вже багато років".

Гаджети це не якесь страшне зло, яке треба закрити в коморі і тільки читати паперові книжки, вважає Олійко. Є багато класних додатків, в яких можна слухати й читати книжки, як-от "Абук", "Суспільне казки", Library for All.

Тут проблема радше в культурі читання, вважає Олійко.

Читання має стати нормою в родині, до нього не треба змушувати або карати ним.

"Якщо ми будемо робити гаджети повним злом, а книжки ідеалізувати, у дітей буде відторгнення".

Книжка це не просто читання чи спосіб отримати інформацію, це насамперед про "час разом", каже авторка.

Коли ви читаєте разом з дитиною чи коли обмінюєтесь книжками з друзями, обговорюєте їх, книжка стає способом спілкування та звʼязку.