"Я пережила ядерний удар". Історія жінки, що вижила в Хіросімі

Сецуко Терлоу було 13 років, коли вона пережила вибух першої ядерної бомби у світі, яку скинули на людей, і після цього невпинно боролася проти ядерної зброї понад шість десятиліть.

Вона одна з тих, хто вижив у Хіросімі - і цих людей стає дедалі менше. Але 92-річна жінка рішуче бореться за те, щоб робота щодо ядерного роззброєння тривала – на тлі того, як глобальні витрати на ядерну зброю значно зростають.

Вона згадує момент, коли впала бомба:

"Я бачила спалах. У мене не було навіть хвилини, щоб подумати, що це таке, бо моє тіло одразу піднялося в повітря. Моє тіло зависло в повітрі, а потім я втратила свідомість", – розповіла Сецуко BBC.

6 серпня 1945 року о 08:16 за місцевим часом Сполучені Штати підірвали свого так званого "Малюка" над містом Хіросіма. Це була перша атомна бомба, використана у війні.

За сліпучим світлом і вогненною кулею був оглушливий гуркіт і темрява, коли місто поглинуло атомний пил.

"Коли я прийшла до тями, я опинилася у повній темряві, в тиші", - згадує Сецуко.

Збройні сили США скинули бомбу, яка вбила багатьох друзів Сецуко, на парашуті. Вона вибухнула на висоті 600 метрів над землею.

Остаточних даних щодо кількості загиблих немає, але, за оцінками, потужний вибух миттєво вбив від 60 000 до 80 000 людей.

"Я намагалася поворушитися, але не могла", - продовжує Сецуко. - Раптом моєї спини торкнулися руки, і чоловічий голос сказав: "Не здавайся. Продовжуй рухатися. Продовжуйте битися".

Вона не бачила чоловіка, але дотримувалася його вказівок, щоб знайти вихід із темряви. Вона почула тихі звуки голосів однокласників: "Боже, допоможи, мамо, допоможи".

"Будівля загорілася. Ті люди, які залишилися у тій кімнаті – вони всі згоріли живцем".

Як вижити під час ядерного вибуху

У кімнаті перебували 30 дівчат, які працювали на японських військових. Усі вони були школярками, яких обрали за їхні математичні здібності, щоб вони допомагали японській армії зламувати шифри.

Після короткого навчання 6 серпня дівчата офіційно розпочали роботу.

О 08:00 вони зайшли у велику дерев'яну будівлю приблизно за 1,5 км від центру міста. Там розміщувався військовий штаб.

Щойно завершилася вступна розмова, Сецуко побачила приголомшливий спалах бомби.

Серед усіх школярок вижили лише Сецуко та двоє інших дівчат - але перед ними постали пекельні сцени.

"Я бачила тих, хто мав бути людьми, але вони не були схожі на людей. Мені вони здалися привидами, бо їхнє волосся стояло дибки. Шкіра і плоть звисали з кісток, їхня обпалена шкіра плавилася, а частини тіл були відсутні".

Протягом наступних місяців і років від довготривалих наслідків променевої хвороби померло набагато більше людей. Остаточна кількість загиблих становить близько 135 000 осіб.

9 серпня 1945 року США скинули другу ядерну бомбу на Японію. Метою було місто Нагасакі, де, за різними оцінками, загинуло близько 50 000 людей.

Японія невдовзі капітулювала.

Сецуко та її батьки вижили, але її сестра та племінник отримали жахливі травми та померли.

"Чому я залишилася живою, коли дорогі мені люди були вбиті у такий жахливий спосіб?" - розмірковує Сецуко, яка зараз мешкає в Торонто.

Як вона почала боротись з ядерною зброєю

Після війни Сецуко почала працювати з міжнародними християнськими групами. Займаючись громадською діяльністю, вона познайомилася з молодим канадцем Джимом Терлоу, який згодом став її чоловіком.

У 1954 році, коли їй було трохи за 20, Сецуко отримала пропозицію вивчати соціологію в американському штаті Вірджинія.

Але інтерв’ю місцевій газеті спрямувало її в іншому напрямку.

У 1952 році США випробували першу в світі водневу бомбу, руйнівна сила якої в тисячу разів перевищувала силу бомби, яку скинули на Хіросіму.

Преса у Вірджинії хотіла почути, що думає про перегони озброєнь людина, яка пережила ядерну війну.

"Досить, - казала вона в газетних інтерв’ю, які пішли одне за одним. - Хіросіма і Нагасакі ніколи не мають повторитися".

Сецуко критикувала ядерну політику США, після чого почала отримувати погрози та листи ненависті. Сецуко була травмована і налякана.

Кампанія проти ядерної зброї

"Нас не заохочували до розмови, але я відчувала, що ми повинні говорити зі світом. Це був наш моральний імператив, - каже вона. - Ми пообіцяли, що ніколи не дозволимо цьому повторитися, і переконаємося, що смерть наших близьких не була марною".

Відтоді Сецуко присвятила більшу частину свого життя кампанії проти ядерної зброї. Вона подорожувала світом, ділилася своєю історією та розповідала людям про жахливу шкоду, завдану ядерною зброєю.

Вона є провідною фігурою в Міжнародній кампанії за скасування ядерної зброї (ICAN).

Згідно з оцінками Федерації американських вчених, у 1980-х роках глобальні запаси ядерної зброї досягли свого піку в понад 70 000 одиниць зброї.

Переговори про скорочення озброєнь почалися наприкінці 1980-х років і призвели до значного скорочення кількості ядерної зброї, що зберігається по всьому світу. Але зараз ця тенденція змінюється.

Чому ядерні арсенали зростають

Цифри ICAN показують, що протягом п'яти років, з 2019 до 2023, щорічні витрати на ядерну зброю зросли на 23,2 мільярда доларів, або на 34%.

У звіті йдеться, що зараз є дев'ять ядерних держав: Росія, США, Китай, Франція, Велика Британія, Пакистан, Індія, Ізраїль і Північна Корея. Вважають, що ядерну зброю також має Ізраїль, але його уряд дотримується офіційної політики нерозголошення.

ICAN повідомляє, що у 2023 році ядерні держави витрачали близько 2898 доларів на секунду на свої ядерні арсенали – на 13,4% більше, ніж роком раніше.

Стокгольмський міжнародний інститут дослідження проблем миру (SIPRI) стверджує, що всі, за його даними, дев’ять ядерних держав продовжували модернізувати свої ядерні арсенали у 2023 році.

Значного удару по ядерному роззброєнню завдала російська війна проти України - спочатку анексія Криму в 2014 році, а потім велике вторгнення в 2022 році. Росія була серед країн, які гарантували безпеку України, коли Київ відмовився від свого ядерного арсеналу.

Дії Росії показали, що за бажанням ядерна країна може зробити що хоче з неядерною і жодні гарантії миру не працюють. А тому єдина запорука безпеки - власний арсенал.

Оглядачі вказують, що дії Росії ще більше впевнили низку країн світу і далі працювати над своєїм ядерним арсеналом.

Нобелівська премія

Проте кампанія за ядерне роззброєння продовжує мати певні успіхи.

7 липня 2017 року 122 країни проголосували за прийняття знакового Договору про заборону ядерної зброї. Серед тих, хто відмовився підписати, були країни з ядерною зброєю.

Наприкінці року ICAN нагородили Нобелівською премією миру. Сецуко запросили отримати приз від імені організації в Осло.

"Я була в такій ейфорії... Я не можу сформулювати це відчуття", - каже вона і додає, що це було поєднання "вдячності, хвилювання та щастя".

Проте у той важливий момент її думки знову повернулися до трагедії, яку вона пережила.

"Найперше, про що я подумала - це усі мої однокласниці, усі близькі люди, які померли", - каже Сецуко.

"Ми всі маємо реагувати на потворну реальність, у якій живемо. Ми не хочемо розплавлятися, карбонізуватись [або] випаровуватися. Це те, що бачили мої власні очі", - додає вона.