Доктрина Трампа: президент США ризикує відкинути світ в епоху імперій. Аналіз BBC

Через кілька годин після того, як американський спецпідрозділ позбавив президента Венесуели Ніколаса Мадуро свого палацу, своєї посади та своєї країни, Дональд Трамп все ще із захопленням говорив про те, що відчував, спостерігаючи за цим рейдом у прямому ефірі зі своєї резиденції Мар-а-Лаго.

Він поділився своїми емоціями в інтерв'ю Fox News.

"Якби ви бачили цю швидкість, цю стрімкість — як вони це називають... Це було приголомшливо, просто приголомшливо. Ці люди виконали неймовірну роботу. Ніхто інший не міг би зробити нічого подібного", — казав Трамп.

Президент США потребує швидких перемог. Ще до свого повторного вступу на посаду він хвалився, що зможе закінчити війну між Росією та Україною лише за один день.

У викладі Трампа Венесуела — це та швидка і рішуча перемога, якої він так жадав.

Мадуро перебуває в тюремній камері в Брукліні, США "керуватимуть" Венесуелою, а сам Трамп оголосив, що режим чавизму — вже з новим президентом — передасть США мільйони барелів нафти, а він особисто контролюватиме, як витрачається прибуток.

І все це — принаймні поки що — без втрат серед американців і без тривалої окупації, подібної до тієї, що мала катастрофічні наслідки після вторгнення до Іраку 2003 року.

На даний момент Трамп та його радники, принаймні публічно, ігнорують складність венесуельської реальності. Це країна, яка територією перевищує Німеччину, і вона, як і раніше, керується режимом угруповань та фракцій, які глибоко вбудували корупцію та репресії в політичне життя країни.

Натомість Трамп перебуває у геополітичному екстазі.

Судячи з заяв, які робили держсекретар Марко Рубіо і міністр оборони Піт Гегсет, які знаходилися поряд з ним у Мар-а-Лаго, вони відчувають те ж саме.

З того часу вони неодноразово повторювали, що Трамп — президент, який робить те, що обіцяє.

Він ясно дав зрозуміти Колумбії, Мексиці, Кубі, Гренландії — а заразом і Данії, — що їм час почати нервувати, гадаючи, куди приведуть його апетити наступного разу.

Трамп любить прізвиська. Він досі називає свого попередника "Сонним Джо" Байденом.

Тепер він намагається переробити назву доктрини Монро - основи політики США в Латинській Америці протягом двох століть.

Трамп перейменував її, певна річ, на свою честь — на доктрину Донро.

Джеймс Монро, п'ятий президент США, проголосив свою доктрину у грудні 1823 року. У ній оголошувалося, що Західна півкуля стає сферою інтересів Америки, а європейським державам було заявлено, щоб вони не втручалися і не створювали тут нових колоній.

Доктрина "Донро" виводить це двохсотлітнє послання Монро на зовсім інший рівень.

"Доктрина Монро — це серйозно, але ми значно перевершили її", — заявив Трамп у Мар-а-Лаго, тоді як Мадуро із зав'язаними очима та в кайданках уже везли до в'язниці.

"У рамках нашої нової стратегії національної безпеки американське домінування в Західній півкулі більше ніколи не буде поставлене під сумнів", - заявив президент США.

Будь-який суперник або той, хто становить потенційну загрозу, насамперед Китай, має триматися подалі від Латинської Америки. При цьому залишається незрозумілим, що буде із масштабними інвестиціями, які Китай уже зробив у регіоні.

Доктрина "Донро" розширює поняття американського "заднього двору" також і на північ — аж до Гренландії.

Оригінал доктрини Монро написано акуратним почерком п'ятого президента США. У 2026 році її уособленням стала фотографія похмурого, насупленого 45-го та 47-го президента Трампа, опублікована Держдепартаментом США в соцмережах. Підпис до неї свідчить: "Це НАША півкуля — і президент Трамп не дозволить загрожувати нашій безпеці".

Це означає використання військової та економічної потужності США для тиску на країни та лідерів, які виходять за межі дозволеного, а за потреби — і для вилучення їх ресурсів. Як Трамп попередив одного з можливих адресатів, президента Колумбії, "обережніше там!" (Трамп використав сленговий вираз, у дослівному перекладі — "побережи свою дупу". — ВВС).

Гренландія знаходиться у фокусі США не тільки через своє стратегічне значення в Арктиці, а й через багаті мінеральні ресурси, які стають доступнішими в міру танення льодовиків. Рідкоземельні елементи Гренландії та важка нафта Венесуели розглядаються як стратегічні активи США.

На відміну від інших американських президентів-інтервентів, Трамп не прикриває своїх дій законністю — хай навіть сумнівною — з погляду міжнародного права чи риторикою про просування демократії. Єдина законність, яка йому потрібна, виходить з його віри у власну волю, підкріплену грубою американською силою.

Від Монро до Донро зовнішньополітичні доктрини мають значення для президентів США. Вони зумовлюють їхні дії та формують їхню історичну спадщину.

У липні США відзначатимуть своє 250-річчя. У 1796 році перший президент країни Джордж Вашингтон оголосив, що не балотуватиметься на третій термін, і виступив із прощальним зверненням, яке досі актуальне.

Він зробив низку попереджень про майбутнє США та їх місце у світі.

Він вважав, що тимчасові союзи під час війни можуть бути необхідні, але в інший час Сполученим Штатам слід уникати постійних альянсів з іншими державами. Так було закладено традицію ізоляціонізму.

Усередині країни він застерігав громадян від надмірних партійних уподобань. Поділ, розлад у суспільстві, говорив він, становить небезпеку для молодої американської республіки.

Сенат щорічно публічно перечитує прощальну промову Вашингтона — це ритуал, який, однак, важко перегукується з гіперпартійною і поляризованою політикою сучасної Америки.

Застереження Джорджа Вашингтона про небезпеку альянсів трималось протягом 150 років. Після Першої світової війни США пішли з Європи і знову повернулися до ізоляціонізму.

Але Друга світова війна перетворила Сполучені Штати на глобальну державу. І тут з'являється інша доктрина — значно важливіша для життя європейці, принаймні так було до Трампа.

До 1947 холодна війна з Радянським Союзом стала по-справжньому "холодною". Великобританія, зруйнована війною, повідомила США, що більше не може фінансувати боротьбу грецького уряду з комуністами.

Відповідь тодішнього президента Гаррі Трумена полягала у зобов'язанні США підтримувати, за його словами, "вільні народи, які чинили опір спробам підпорядкування озброєними меншинами або зовнішнім тискам". Він мав на увазі загрозу з боку Радянського Союзу чи внутрішніх комуністичних рухів.

Так виникла доктрина Трумена. Вона призвела до реалізації плану Маршалла, який відновив Європу, а потім у 1949 році — до створення НАТО. Атлантисти США, такі як Гаррі Трумен і Джордж Кеннан (дипломат, який запропонував ідею "стримування" Радянського Союзу), вважали, що ці зобов'язання відповідають інтересам Америки.

Існує прямий зв'язок між доктриною Трумена та рішенням Джо Байдена фінансувати військові потреби України.

Багато в чому саме доктрина Трумена сформувала стосунки з Європою, які Дональд Трамп зараз демонтує. Це був різкий розрив з минулим: Трумен проігнорував попередження Джорджа Вашингтона про небезпеку постійних союзів і альянсів.

Тепер Трамп розриває зі спадщиною Трумена. Якщо він реалізує свою загрозу тим чи іншим чином встановити контроль над Гренландією — суверенною територією Данії, це може знищити те, що ще залишилося від трансатлантичного альянсу.

Ідеолог MAGA та впливовий радник Трампа Стівен Міллер цього тижня сформулював це на CNN гранично відверто. За його словами, США діють у реальному світі, який "керується силою, керується примусом, керується владою — це залізні закони світу від початку часів".

Жоден президент США не заперечуватиме необхідності сили та могутності. Однак, починаючи з Франкліна Рузвельта, через Гаррі Трумена і всіх їхніх наступників аж до Трампа, мешканці Овального кабінету вважали, що найкращий спосіб бути сильним — це очолювати союз, а значить йти на компроміси та взаємні поступки.

Вони підтримали створення Організації Об'єднаних Націй та загальне прагнення виробити правила, що регулюють поведінку держав. Зрозуміло, США не раз ігнорували та порушували міжнародне право, багато в чому підриваючи саму ідею світового порядку, заснованого на правилах.

Але попередники Трампа не намагалися повністю відмовитися від самої ідеї необхідності регулювання міжнародної системи — хоч би якою недосконалою і неповною вона була.

Причина цього — катастрофічні наслідки "права сильного" у першій половині XX століття: дві світові війни та мільйони загиблих.

Але поєднання ідеології Трампа "Америка насамперед" з бізнесовим мисленням, заснованим суто на оборудках, привело його до переконання, що союзники США мають платити за привілей його прихильності.

Слово "дружба" тут видається надто сильним. Інтереси Америки — у тому вузькому розумінні, яке пропонує президент, — вимагають залишатися головним гравцем, діючи наодинці.

Трамп часто змінює свою думку. Але незмінною константою залишається його віра в те, що США можуть використовувати свою силу безкарно. Він стверджує, що саме так знову можна зробити Америку великою.

Ризик полягає в тому, що якщо Трамп продовжить слідувати цим курсом, він може відкинути світ назад — до епохи імперій столітньої давнини, коли великі держави зі своїми сферами впливу нав'язували свою волю, а могутні авторитарні націоналісти вели свої народи до катастрофи.