"Вирвав плаценту і назвав істеричкою". Історії жертв "медичного женоненависництва"

У житті Хайді Меткалф є момент, який вона називає другим народженням. Коли вона народила дитину, чоловік-акушер відразу після пологів без слів та попередження "вирвав плаценту" з її тіла.

Меткалф – медсестра і знає, що плацента зазвичай сама відокремлюється від матки. Якщо ж цього не відбувається, є ризик кровотечі та розвитку інфекції, що може загрожувати життю.

Тоді плаценту треба діставати вручну.

Саме це і сталося з Меткалф. Вона погодилась на ручне відділення плаценти, але не очікувала, що акушер буде настільки грубим і що це стане однією з найбільш травматичних подій у її житті.

"Це було схоже на насильство", - згадує жінка.

Меткалф — одна з тисяч австралійських жінок, які розповіли свої історії після того, як федеральний уряд зібрав команду експертів для боротьби з тим, що вони називають "медичним женоненависництвом".

Вони виявили, що дві третини жінок по всій країні стикалися з гендерними упередженнями чи дискримінацією у сфері охорони здоров'я.

Багато з них стверджують, що це відбувається у найбільш уразливі моменти: під час гінекологічних оглядів або під час пологів. Інші розповіли, що їхні скарги ігнорували або ставили неправильний діагноз.

BBC поспілкувалася з шістьма жінками, які поділилися своїм негативним досвідом звернення до лікарів.

Усі кажуть, що ними нехтували, називали "тривожними", "настирливими" і навіть "істеричними". Тоді як до скарг чоловіків медики, на їхню думку, ставляться серйозніше.

"Я просто не почуваюся у безпеці"

Надії Акбар з Сінгапуру лікар сказав, що сильна втома, яку вона відчуває, викликана "стресом материнства".

Пізніше аналізи показали, що в неї рак щитоподібної залози.

За кілька років у стадії ремісії жінка переїхала до Австралії, але й там на неї чекали неприємності.

Лікарі у Мельбурні не змогли діагностувати розрив хряща у кульшовому суглобі та зміщення міжхребцевого диска в спині.

Натомість вони припустили, що нестерпний біль, від якого страждала Надія, пов’язаний з депресією чи перевтомою. Жінці довелося з власної кишені оплатити два дорогі МРТ-сканування, щоб до неї поставилися серйозно.

"Та це дрібниці". Ці слова я чула багато разів, - каже Надія Акбар. - І це дуже неприємно".

З нею погоджується Лаура, у якої після багаторічних звернень лікарі врешті-решт діагностували черепно-мозкову травму.

"Я просто не почуваюся в безпеці. Коли тобі знову і знову кажуть, що ти собі щось навигадувала, у це легко повірити".

Обидві жінки готові поділитись своїм досвідом, щоб змінити ситуацію.

Помічниця міністра охорони здоров'я Австралії Гед Кірні очолює національну раду, якій доручено вивчити ці питання.

Вона каже, що такі історії, а також історії багатьох інших людей, як-от корінних народів, ЛГБТК+ та мігрантів, визначатимуть їхню роботу.

Втім усунення гендерної нерівності в медицині – непросте завдання.

"Система, що працюватиме для всіх"

"Упередженість вплетена в тканину сучасної медицини, оскільки протягом століть її розробляли чоловіки", - пояснює Кірні.

Здоров'я жінок, навпаки, часто базується на міфах та згубних гендерних стереотипах.

Ще за часів Платона поширеним жіночим діагнозом була "істерія", яким пояснювали будь-які жіночі недуги, від головного болю до нервового зриву, і який сучасна медицина не визнає.

Істерію вважали виключно жіночою хворобою. Це уявлення зберігалося аж до ХІХ століття.

Втім сучасні жінки кажуть, що досі почуваються некомфортно у медичних закладах – їм не вірять і ставляться зверхньо.

Проблему посилює недосконалість медичних досліджень.

За словами медичної професорки Робін Нортон, понад 70% учасників клінічних випробувань у всьому світі, як і раніше, - білі чоловіки.

Отримані результати потім застосовують до жінок, інтерсексуалів, трансгендерів, що викликає проблеми з їхнім лікуванням, діагностикою та розумінням симптомів.

Вона вважає, що цей "універсальний, орієнтований на чоловіків" підхід до охорони здоров'я створив величезні прогалини у знаннях.

Аналіз, проведений 2019 року данським Центром досліджень білка на базі даних всього населення Данії, показав, що серед 770 вивчених захворювань жінки діагностувалися пізніше, ніж чоловіки, із середнім часом затримки у чотири роки.

Дослідження, проведене Сіднейським університетом у 2018 році, показало, що жінки, госпіталізовані з серйозним серцевим нападом, вдвічі рідше, ніж чоловіки, отримують належне лікування, і що через шість місяців після виписки вони помирають вдвічі частіше.

Посилює проблему хронічне недостатнє інвестування у проблеми жіночого здоров'я, вважають вчені.

Як ключовий приклад вони наводять ендометріоз. Попри те, що від цієї хвороби страждають приблизно 10% жінок і дівчаток репродуктивного віку в усьому світі, лікування не існує, і для встановлення діагнозу пацієнтам у середньому потрібно сім років.

Одне недавнє дослідження показало, що 89% австралійських жінок досі чують від медичних працівників, що вагітність усуне всі їхні негативні симптоми, хоча є чимало доказів того, що це помилка.

Втім, за словами експертів, тішить те, що усі ці недоліки визнаються й досліджуються у всьому світі, а країни шукають шляхи розв'язання проблеми та порівнюють свої підходи.

Велика Британія, приміром, нещодавно оголосила про заходи, спрямовані на усунення гендерного розриву у своїй системі охорони здоров'я. А в США федеральний уряд хоче покращити фінансування та дослідження у галузі жіночого здоров'я, яку очолила перша леді Джилл Байден.

Гед Кірні каже, що Австралія теж робить успіхи.

За останні 12 місяців її уряд відкрив 22 клініки з лікування ендометріозу та тазового болю.

Вона сподівається, що робота її команди "каталізує зміни в Австралії, які дозволять їй стати лідером у цій галузі".

"Гендерний погляд на охорону здоров'я – це більше, ніж просто фінансування заходів, пов'язаних з лікуванням молочних залоз та матки. Жіночий організм потрібно сприймати як єдину систему", — пояснює вона.

Довгострокова мета її програми полягає у тому, щоб "побудувати систему охорони здоров'я, яка дійсно працюватиме для всіх".