Коротка алкогольна історія світової літератури

Кореспондентка BBC Culture запрошує на літературну дегустацію, щоби дізнатись, чому алкоголь та книжки – найліпші друзі.

Оскар Вайлд згадував про свої теплі почуття до абсенту, а Дороті Паркер – яка сягала вершин своєї славетної в'їдливості, коли їй щось не подобалось – мала слабкість до фужера мартіні, або двох, але максимум – трьох (за її відомою цитатою, після четвертого фужера її треба було шукати "під господарем").

Ернест Хемінгуей підривав здоров’я коктейлем мохіто (поміж інших алкогольних напоїв), Вільям Фолкнер обожнював м’ятний джулеп, а Ділан Томас тягнувся відразу до віскі. Знову, і знову, і знову.

Алкоголь грає добре задокументовану роль у літературному житті – принаймні, грав раніше, з усіма тими "чарками на обід" і щовечірніми пиятиками, що закінчувались біля друкарської машинки (стукіт клавіш, напевно, здавався нестерпним при похміллі, чим пояснюється той факт, що деякі письменники не просихали).

У наші дні, акули пера віддають перевагу більш тверезому способу життя; втім, за ними лишається репутація поціновувачів "краплі цього", "ковтка того" чи "келиха чогось такого". Не дивно, що деякі міцніші напої вилилися на сторінки їхніх оповідей. Погортайте старих чи нових класиків, і ви знайдете сцени плаксивих, бурхливих, комічних, безтурботних і трагічних п’янок, в яких герої підпалюють ліжка (як у "Везунчику Джимі" Кінґслі Еміса), прив’язують до ведмедя поліціянта і скидають їх у річку ("Війна і мир" Толстого) чи продають дружин ("Мер Кестербріджа" Томаса Гарді). Навіть дитяча література не виняток – згадайте, як Фантастичний містер Лис Роальда Дала вчиняє набіг на льох із сидром фермера Біна.

Знахідки уважного читача

Деякі автори мають особливо довгі рахунки у місцевих барах. Як з’ясував один фанат Томаса Пінчона, у книжках цього володаря Пулітцерівської премії достатньо алкоголю, щоб присвятити цьому окремий блоґ.

У травні 2014 р. цей анонімний фанат (у мережі Twitter він зветься @Drunk Pynchon) розпочав масштабний проект: спробувати усі алкогольні напої, згадані у романах Пінчона.

Будемо сподіватись, що в нього міцне здоров’я, бо лише у "Райдузі гравітації" фігурують майже п’ятдесят різних трунків, включно з таким, для якого експериментатору доведеться відшукати зерновий спирт, яловичий бульйон, гранатовий сироп, трав’яні настоянки (і неабиякі, а з шоломниці, кореня валеріани, собачої кропиви і зозулиних черевичків) і, нарешті, сироп від кашлю.

Такий напій легко уявити у фляжках Рауля Дюка і доктора Гонзо (роман "Страх і огида в Лас-Вегасі"), коли вони подорожують південною Каліфорнією. Але насправді, це, мабуть, єдине, чого вони не пили. Зі сторінок так і підіймаються алкогольні випари, поки герої заливають розмаїті пігулки усім, чим прийдеться, від пива до текіли. У їхньому багажі була навіть пінта етеру.

Нарешті, як не згадати "пангалактичний полоскальний полиск", винайдений Зафодом Бібльброксом з "Путівника Галактикою для космотуристів"? Споживання цього коктейлю, писав Дуглас Адамс, подібне до того, "якби вас торохнули по черепу бруском золота, загорнутим у лимон", – і це не дивно, з такими інгредієнтами, як Арктуріанський мегаджин, метан з Фалії та ікло Алголіанського сонячного тигра. Напій, як можна собі уявити, дезорієнтує не менше, ніж чарівна рідина, якої нализькалась Аліса Льюїса Керролла.

Перейдемо до більш вишуканої коктейльної карти. Тут ми бачимо "Коляску мотоцикла" - улюблений коктейль багатія Артура Раскіна з "Вогнищ амбіцій"; "Білого янгола" – вибір Холлі Ґолайтлі; освіжаючий дайкірі – замовлення Джеймса Вормолда з "Нашої людини у Гавані" Ґрема Ґріна. Джей Ґетсбі віддає перевагу джиновому рікі, а Дейзі Б’юкенен – з тих дівчат, що полюбляють м’ятний джулеп.

Ентоні Бланш з "Повернення до Брайдсхеду" признає лише "Бренді Александр" – густу суміш з вершків, коньяку і шоколадного лікеру. Особисто я більш солідарна з Джейком Барнсом, знаним любителем випити з дебютного роману Хемінгуея "І сонце сходить", який любив "Джек Роуз" – суміш яблучного бренді, лимонного чи лаймового соку і гранатового сиропу.

Бувають і простіші напої. У книжці "На дорозі" Дін і Сел потрапляють у "салун, укритий тирсою", де чолов’яга на ім’я Волтер замовляє "винний сподіолі": шот вина, шот віскі і шот портвейну.

Також є "молоко плюс", або "молоко з ножами". Цей уявний напій описують по-різному, але по суті це молоко з барбітуратами. Уперше він згаданий у романі Ентоні Берджесса "Механічний апельсин", де його вживає оповідач Алекс, готуючись до "старого доброго вандалізму".

Детектив і любитель шахів Філіп Марлоу, придуманий Реймондом Чендлером, розфарбовує своє життя у яскраві кольори за допомогою коктейлю, рецепт якого подається у романі "Довге прощання". Цей напій швидко об’єднує нових знайомих – одинака-детектива і підстаркуватого плейбоя на ім’я Террі Леннокс. У рецепті –"джин навпіл з лаймовим соком, і більше нічого, – пояснює Леннокс. – Дає мартіні сто очок фори".

І, коли ми вже згадали мартіні, не можна обійти увагою "дуже міцний" напій на його основі, точно описаний Яном Флемінгом у "Казино Рояль". До нього входить "три пальці джину, один – горілки, півпальця французького аперитиву "Ліллет". Добре змішати з льодом, налити у фужер для шампанського і прикрасити скибкою лимона.

"In vino veritas"

Звісно, автори просочували свої сюжети алкоголем задовго до винаходу коктейлів. Зазирніть у сиву давнину, і знайдете сцену, коли Беовульф захищає королівську "медову залу" від монстра-мародера Ґренделя, який, схоже, позаздрив веселощам, що там відбувалися. До речі, можливо, ви не знаєте, що у тій залі споживали не мед, а медовуху – вино, яке любили не лише люди, а й давньоанглійські чудиська.

Цю тему не оминає і Шекспір, згадуючи не дуже знайомі нам вина, такі як "мальвазійне" і "канаркове" (останнє, вочевидь, мало золотистий колір). Веселун Фальстаф, утім, признає лише одне вино – херес. У промові у ІІ частині "Генріха IV" він сам пояснює, що херес робить розум живим і винахідливим, розігріває кров і рум’янить обличчя – інакше кажучи, п’янить.

Письменники, безперечно, добре користаються станом сп’яніння – принаймні у творах, якщо не в житті. Він дозволяє краще розкрити риси і можливості персонажів – in vino veritas, як то кажуть. І хоча вакханалії часом призводять до катастрофічних наслідків (згадайте середню частину "Щигля" Донни Тартт), у помірних дозах алкоголь може йти на користь, як тоді, коли наприкінці "Різдвяної історії" Ебенезер Скрудж запрошує Боба на келих різдвяного глінтвейну – розігрітого вина зі скибками апельсину і спеціями.

Якщо від самого читання про усе це алкогольне гурманство у вас дещо запаморочилось у голові, раджу вам напій, який теж згадується у "Райдузі гравітації" – "Ширлі Темпл" (безалкогольний напій з імбирного елю і гранатового сиропу, який зазвичай дають дітям на святах, оскільки ззовні він схожий на "справжні" коктейлі – Ред.)

Будьмо!

Прочитати <bold><link type="page"><caption> оригінал</caption><url href="http://www.bbc.com/culture/story/20140714-literatures-favourite-cocktails" platform="highweb"/></link></bold> цієї статті англійською мовою ви можете на сайті <bold><link type="page"><caption> BBC Culture</caption><url href="http://www.bbc.com/culture" platform="highweb"/></link></bold>.