Satisfaction: пісня, яка створила "Роллінг Стоунз"

Пісня (I Can’t Get No) Satisfaction стала візитною карткою "Роллінг Стоунз", класикою року і гімном цілої епохи.

Вона посідає друге місце у списку найкращих пісень всіх часів за версією журналу Rolling Stone і надихнула на кавери багатьох музикантів - від Брітні до Devo. У чому загадка її успіху?

6 червня Satisfaction виповнилося 50 років. Вона на слуху вже так довго, що здається такою ж невід'ємною частиною життя, як повітря. Вона з'являється на радіо так само часто, як і півстоліття тому, і ми майже підсвідомо починаємо підспівувати її з перших акордів.

Хіт, що пережив свій час, Satisfaction стала поворотним пунктом у кар'єрі "Роллінгів" та в історії рок-н-ролу взагалі. Гурт все ще виконує її на концертах, частково тому, що фанати шалено вимагають цього.

"Це пісня, яка справді створила "Роллінг Стоунз", – заявив колись Мік Джаггер в інтерв'ю журналу Rolling Stone. - Вона перетворила нас зі звичайного гурту, яких сотні, на величезних монстрів музикального світу".

Що робить цю композицію особливою серед безлічі хітів гурту? І чому так багато видатних музикантів, від Арети Франклін до Devo і Брітні Спірз, побажали переспівати її?

Історія створення Satisfaction починається під час туру "Роллінг Стоунз" по Америці у 1965 році. Кіт Річардс прокинувся в готелі у Флориді і побачив на столику біля ліжка касету. Він згадав, що минулої ночі підвівся і записав на магнітофон акустичний риф і приспів.

Кілька днів по тому Мік Джаггер завершив текст пісні, і гурт зробив першу спробу записати акустичну версію композиції у чиказькій студії Chess Studios. Версія на електрогітарі була створена трохи пізніше у студії RCA в Голлівуді.

Кіт уявляв, що початок композиції зіграють на трубі на зразок "Dancing in the Street" вокального гурту Martha & the Vandellas, але в більш грубій тональності. Цього ефекту вдалося досягнути завдяки гітарному процесору Gibson, який дістав клавішник "Роллінгів" Іен Стюарт.

Перевантажена гітара Річардса ревіла з динаміків, а Джаггер викрикував кожний склад ніби звинувачення усьому суспільству та його споживацьким цінностям. З його слів сочилися отруйний сарказм і неприховані низькі бажання поганого хлопчиська.

Справа смаку

Відомі пуристи блюзу, "Роллінг Стоунз" лише починали писати власні пісні, і Satisfaction миттєво стала хітом. За декілька тижнів після виходу вона очолила хіт-паради США і залишалася на перших сходинках протягом всього літа 1965 року.

Відверті сексуальні натяки в тексті пісні змушували нервуватися радіо-продюсерів, але ніяк не завадили неймовірному успіху синглу. Фраза Джаггера I'm tryin' to make some girl ("я намагаюся звабити якусь дівчину". – Ред.) була заборонена цензурою лише на одній відомій радіостанції New York City і в кількох телевізійних програмах – Shindig! та "Шоу Еда Саллівана".

Кіт Річардс не вірив в успіх пісні. Він вважав, що вона не завершена, він все ще чув її вступні акорди на трубі. Вона також здавалося йому надто поверхневою. Але слухачі вирішили інакше.

У своїй автобіографії Кіт Річардс також згадує визначну роль Satisfaction у створенні міфології гурту. "Я не ставлю під сумнів статус пісні як поворотного пункту в історії "Роллінгів", – пише він. - Не все і не завжди може відповідати лише вашому смаку".

Що насправді закріпило репутацію хіта всіх часів, це кавери на пісню, зроблені кумирами "Роллінг Стоунз". Легенда соула Отіс Реддінг ніби прочитав думки Кіта – у його версії Satisfaction вступний риф виконується на трубі. Як і багато інших слухачів, він мав певні труднощі з розумінням деяких слів Джаггера, тому замінив їх, та це не вплинуло на успіх кавера.

Коли Реддінг виконав свою шалену інтерпретацію пісні на Фестивалі поп-музики у Монтереї в 1967 році, він відкрив Satisfaction новій аудиторії слухачів.

Ще один кавер на пісню створила у 1968 році Арета Франклін і спродюсував Джеррі Векслер. Ця піано-версія хіта привела Satisfaction у церкву і знову забезпечила їй верхні сходинки хіт-парадів.

Квінтесенція року

Десятиліття по тому, коли Ролінгів та інших класиків року посунули панки 80-тих, Satisfaction вистрелила знову. Нервовий кавер на пісню від огайського гурта Devo зайняв центральне місце в їх дебютному альбомі Q: Are We Not Men? A: We Are Devo!

"Ця пісня – квінтесенція року", – сказав Марк Мазерсбо, гітарист гурту. Перед тим, як випустити кавер, Devo зіграли його Джаггеру. "Через півхвилини він підстрибнув і почав танцювати. А потім сказав – це моя улюблена версія пісні!"

Нещодавні версії пісні ще більше розширили діапазон її інтерпретації. Американська співачка Кет Пауер у 2000 році зробили з неї гітарну елегію, сповнену розпачу та самотності.

А Брітні Спірз за допомогою продюсера Родні Джеркінса запропонувала фанковий рімейк Satisfaction. Тут, звісно, не обійшлося без маркетингового ходу. Брітні намагалася поширити свою аудиторію за межі тинейджерів і потребувала більш зрілого звуку.

(I Can’t Get No) Satisfaction була гімном молоді, яка кидає виклик старшому поколінню і його поглядам.

1969 року Джаггер присягнув, що ніколи не буде виконувати цю пісню у 50. Сьогодні йому 71, а Satisfaction завершує кожний концерт американського турне "Роллінг Стоунз". Пісня продовжує жити, навіть попри передрікання самих "Роллінгів".

<italic>Прочитати <bold><link type="page"><caption> оригінал</caption><url href="http://www.bbc.com/culture/story/20150605-the-song-that-made-the-stones" platform="highweb"/></link></bold> цієї статті англійською мовою ви можете на сайті <bold><link type="page"><caption> BBC Culture</caption><url href="http://www.bbc.com/culture" platform="highweb"/></link></bold></italic>