Точка зору: чому #яНеБоюсьСказати - це корисно

Із часу початку в Україні кампанії #яНеБоюсьСказати минув тиждень. У соцмережах опубліковані не лише тисячі відвертих історій про зґвалтування і домагання, а й тисячі реакцій – від слів підтримки до агресії.

Практикуючий психолог Вадим Колесников розповів ВВС Україна, чому цей флешмоб, на його думку, дуже важливий:

Флешмоб #яНеБоюсьСказати показав, що психологи проґавили цю тему.

Якщо жінки пишуть про таке в соцмережах, то це означає, що до психологів вони просто не дійшли.

Тому я б тут фільтрував негатив, який йде від спільноти професійних психологів. Вони завжди усім незадоволені, в усьому бачать проблеми.

З моєї точки зору, флешмоб #яНеБоюсьСказати - це приклад такої спонтанної взаємодії багатьох людей, це така групова психотерапія.

Якщо людина про це каже і знаходить тих, з ким таке саме трапилося, то нічого поганого в цьому немає. Це той рідкісний випадок, коли жінки діляться досвідом, про який варто знати, але його не варто переносити на себе.

Коли людина розповідає про те, що з нею трапилося, це позитивно. Це означає, що вона це переступила і переросла. Вона для того й розказує, аби "закрити двері" в минуле.

Щодо негативного аспекту - кажуть, що такі одкровення можуть якось активізувати ґвалтівників. Але, як на мене, будь-який ґвалтівник хотів би лишитися невідомим. Навпаки хай чоловіки знають, що про їхні брудні витівки дізнаються.

На мою думку, потрібно ще десять тисяч таких "камінґ-аутів" (одкровень. - Ред.), щоб щось змінилося у суспільстві, у стосунках між чоловіками та жінками.

Говорять, що люди травмуються, коли читають про такий негатив. Моя порада: не читайте.

Це написано для людей, які готові таке слухати. Ніхто ж не зобов'язує вас читати усе, що пишуть у соцмережах.

На мою думку, #яНеБоюсьСказати - один з перших випадків, коли соцмережі використовують за призначенням - для спілкування і об'єднання людей.