#‎яНеБоюсьСказати: українки діляться історіями про домагання

"#‎яНеБоюсьСказати‬, хоча насправді боюсь, але досить. Мені 8. Я вертаюсь зі школи додому, викликаю ліфт, в останній момент в ліфт затесується пацанчик років мабуть 25-ти. Під приводом якоїсь мнімої перевірки, що мала би відбутись в школі, він везе мене ліфтом на останній поверх будинку, де ми жили, потім тащить на горище і там ґвалтує". Дизайнер <link type="page"><caption> Юлія Федорович</caption><url href="https://www.facebook.com/barvinka?fref=nf" platform="highweb"/></link> вперше ділиться у Facebook свою історією<italic>.</italic>

Вона відгукнулась на заклик не замовчувати пережите насильство і не боятись говорити про це.

Пані Федорович підтвердила ВВС Україна, що дозволяє використати її історію як приклад для публікації.

А розпочала кампанію проти насильства #‎яНеБоюсьСказати у соцмережах <link type="page"><caption> Анастасія Мельниченко</caption><url href="https://www.facebook.com/nastya.melnychenko" platform="highweb"/></link>.

За кілька годин своїми відвертими, шокуючими і досі нерозказаними розповідями поділились сотні людей - і жінки і чоловіки. Про домагання і зґвалтування, про пережиті травми, байдужість правоохоронців і рідних, а також їхнє засудження, коли казали, що сама винна, бо "не треба провокувати".

"Хочу, щоб ми не виправдовувалися - я йшла у спортивках серед дня, а мене все одно схопили, - каже Анастасія. - Бо нам не треба виправдовуватися. Ми не винні, винен завжди насильник".

"Від цих історій волосся стає дибки і думаєш, яке щастя, що нічого такого не сталося з тобою. А потім починаєш пригадувати того сусідського хлопчика, який намагався переконати тебе зняти трусики, і того голого незнайомця в парку", - пише у Facebook <link type="page"><caption> Тетяна Гураль</caption><url href="https://www.facebook.com/tetiana.gural/posts/1203025739731255?pnref=story" platform="highweb"/></link>.

#‎яНеБоюсьСказати‬, але мені моторошно від того, наскільки повсякденним є такий досвід і скільки ще є таких нерозказаних історій, додає вона.

Багато історій присвячені реакціям на такі випадки в родинах.

Користувачка Оксана Осмоловська розповідає, як в 14 років до неї чіплявся хлопець. Вона сказала йому триматися подалі, за це він її обізвав. А коли вона переповіла цю історію родині, то дідусь не розмовляв з нею півтора року.

"Бо як мені не соромно говорити на такі теми в такому віці і взагалі знати значення слова "чіплятися". Я, мовляв, зганьбила весь свій рід, я недостатньо чиста дівчина, щоб бути вартою доброго слова. Не буду винуватити дідуся, це таке виховання, на жаль", - каже <link type="page"><caption> Оксана Осмоловська</caption><url href="https://www.facebook.com/osmolovskaoksana" platform="highweb"/></link>.

Мені хочеться шерити кожен такий пост і дякувати авторкам за сміливість, говорить інший користувач Facebook <link type="page"><caption> Еліаш Стронговські</caption><url href="https://www.facebook.com/strng/posts/1043826168986433" platform="highweb"/></link>.

Друзі дівчат, які розповіли свої історії, пишуть їм слова підтримки.

"Про такі речі однозначно треба говорити, писати і думати, як виховувати маленьких, щоб вміти уникати/боротися/не боятися розповісти", - <link type="page"><caption> вважає Валерія Дмитрієва</caption><url href="https://www.facebook.com/valery.dmitrieva/posts/1240241329328713" platform="highweb"/></link>.

Правопис постів збережено.